Україна — обличчя з обкладинки

Кожна країна має візитку, свою родзинку — вона славить її на весь світ. Стереотип, якщо хочете. Наприклад, Швейцарія. Чі-із, розпливаючись в усмішці, вимовить кожен. Проте не лише сир та альпійські вершини славлять Швейцарію, а й уміння підкорювати час. Або Японія — цвіт сакури, самураї і чайна церемонія, які вишукано обрамляють досягнення у сфері високих технологій. Бразилія — самба сі і кава — о, сі, так, сі, навіть сніданок у них не «сніданок», а «кафе да манія». Че Гевара славить Кубу, а Куба славиться сигарами. Говорячи про любов по-італійськи і проганяючи з уяви Пізанську вежу, яка одразу ж виникає, завмерши у вічному падінні, зізнаєшся в любові до італійського взуття. Або Китай — таємниці порцеляни, найтоншого шовку і зеленого чаю доповнюються страхаючим написом Made in China на будь-чому. Стереотипи бувають приємні й не дуже. І хоча їм не варто надто довіряти, у чомусь вони неодмінно правдиві.

Про проблеми і досягнення жанру нам розповіли Рута Малікенайте і Віргініюс Строля — відповідно, директор і головний редактор видавництва «Балтія-друк», яке за десять років свого існування здійснило переворот на ринку презентаційної літератури України.

— Чому ви вирішили видавати саме таку книжку — в Україні і для України?

Віргініюс Строля. — Відвідуючи міжнародні книжкові виставки років 10—15 тому, ми зрозуміли, що в нас в Україні гідної презентаційної літератури немає. Тобто якась була, але дуже вже «радянська» за своїми стандартом, підходами, подачею. В ній не було нічого сучасного, вільного. У нас виникла ідея випускати презентаційні видання на зовсім іншому рівні.

Рута Малікенайте. — Ми почали створювати книжки такого плану в 2000 році і започаткували нові сучасні путівники містами України — українською, англійською, російською, німецькою та іншими мовами. Ми прагнули ознайомити з нашою країною не тільки корінних жителів, а й іноземців. Завдання це не легке, бо саме уявлення про Україну на ті часи, коли ми починали роботу, було дуже своєрідним. Про нашу країну у світі знають лише поодинокі люди. Тому з нашого найпершого путівника (по Києву) ми намагалися так викладати інформацію, щоб доступно було насамперед іноземцю. Ми відмовилися від рекламних матеріалів, аби мати свободу об’єктивної подачі. Цього принципу дотримуємося й досі.

— Судячи з якості видань, відбір авторів у вас жорсткий.

Р.М. — Ми були зобов’язані створити новий стандарт у цій галузі. Здається, у нас вийшло. Ми дуже довго вибираємо й шукаємо саме тих людей, котрі не тільки володіють високими фаховими краєзнавчими або історичними знаннями, а й мають сучасне уявлення про нинішній час. Наприклад, для істориків характерні професійні штампи, від яких їм важко відмовитися. Але поки що нам щастить знаходити авторів, із якими легко й цікаво працювати. В результаті, наші видання виходять сучасними, зрозумілими, пізнавальними і доступними будь-якому читачеві — і освіченій дорослій людині, і студентові, і, можливо, навіть допитливому школяреві.

Слід сказати, що проекти, над якими ми працюємо, дуже трудомісткі й розтягуються не на один рік. З огляду на високу вартість підготовки матеріалу та поліграфії, ці книжки дорогі. Дуже приємно, що відчуваємо допомогу й підтримку державних структур та меценатів, які беруть участь у частковому фінансуванні деяких дорогих проектів.

Наприкінці минулого року ми випустили книжку «Історія України: литовська доба 1320 — 1569». Це був наш перший досвід міжнародного гранта. Нашу ідею створення цієї книжки підтримали посол Литовської Республіки в Україні Альгірдас Кумжа і міністерство закордонних справ Литви. До авторського колективу були запрошені найкращі історики Вільнюського університету і України, котрі займаються вивченням цього періоду. Завдяки співпраці з багатьма історичними та краєзнавчими музеями України і Литви, бібліотеками й архівами, у проекті було використано близько 340 архівних документів, понад 4000 фотознімків. Хоча минуло лише кілька місяців із часу виходу цієї книжки, вона вже стала популярною і потрібною.

— Ви створюєте книжки тільки про Україну?

Р.М. — Ми воліємо робити те, що робимо добре.

В.С. — Класичні видавництва роблять це дуже просто: купують права на виставках і перевидають книжки українською мовою. Можливо, колись ми теж до цього прийдемо. Але ще так багато цікавих тем, які стосуються України! Нинішнього року в нас виходить другий том книжки про українські національні костюми. Ілюстровані енциклопедії, на наш погляд, — дуже перспективний напрям. Торік вийшла перша книжка з цієї серії — «Держава». Наступний том ми готуємо з академіком Мирославом Поповичем про культуру. Тобто нам поки що вистачає цих глибинних тем, пов’язаних із нашою країною. До того ж видавництв, які випускають іміджеву літературу про Україну, не багато. Туристи, які відвідують Україну, не розбалувані такими виданнями.

Р.М. — Просувати Україну у світі і формувати уявлення про нашу країну можна в різний спосіб, ми ж це робимо з допомогою своїх книжок — розповідями про культурну спадщину, традиції, історію України. Люди в усьому світі дуже цінують свої витоки, і ми пишаємося тим, що наші книжки патріотичні. Можливо, їх зміст не завжди відбиває погляди читачів. Це нормально — у кожному суспільстві переважає та чи інша думка про події і явища. Слід брати до уваги й те, що видання виходять у переломний для країни час. Сподіваємося, наші книжки певною мірою формують свідомість і пріоритети читачів. І вкотре переконуємося, наскільки важливий фаховий відбір авторів.

— Вас не звинувачують у політичній заангажованості?

В.С. — Ми намагаємося створювати багатогранний образ країни. Ми не просуваємо політичні ідеї — ми просуваємо країну, не даємо оцінок, не вихваляємо й не засуджуємо. Ми розглядаємо тільки факти, які були колись у нашій історії, і констатуємо події, які відбуваються. Читачеві важлива правдива інформація. Він має довіряти книзі.

— За кордоном можна придбати ваші книжки?

В.С. — Обсяг експорту невеликий. Але нашу продукцію можна купити у Польщі, Канаді, США, Литві, Росії.

Р.М. — Завдяки нашій співпраці з міністерством закордонних справ наші фоліанти час від часу потрапляють в українські посольства за кордоном. Там їх використовують як іміджеву літературу, що представляє країну. Це дуже важливо. Я покладаю надії на цю співпрацю. Ми випускаємо книжки десятьма іноземними мовами. Тому коло читачів велике. Вже четвертий рік успішно працює наш книжковий інтернет-магазин. Географія відвідувачів — весь світ!

— У принципі, ваші книжки не з дешевих, не кожна людина може собі дозволити купити таке видання. Особливо в умовах кризи.

В.С. — Справді, покупець, ідучи в магазин, думає, як йому найкраще витратити свої гроші. Але, крім потреб тілесних, у людини є й потреби духовні. Тому ми сподіваємося, що книжки купуватимуть, а ми зможемо їх і далі випускати. До того ж у кризи є й позитивні аспекти, якими можна скористатися.

— Поділитеся цими аспектами?

В.С. — Не поспішати, спостерігати, аналізувати. Використовувати нові стратегії: менш витратні, але ефективніші. Криза колись закінчиться, і на той час треба перебувати на вигідних стартових позиціях, оскільки наші книжки не робляться за два місяці. Тому на кризу націлюємося як на позитив.

Р.М. — Я гадаю, що криза, швидше, торкнеться дешевих книжок: хоча вони й дешеві, проте купувати дешеву річ під час кризи небезпечно й неекономно. До того ж людина зазвичай заощаджує на копійках і прагне купувати гарні добротні речі. Це стосується і книжок. Розумніше вкладати гроші в гарну книжку, якої вже через два-три роки просто не знайдеш (адже наклади їх маленькі). Купівля таких книжок — свого роду вкладання грошей, бо це ж цінності, які будуть актуальні завжди.

В.С. — У цьому я переконався, коли тримав у руках Острозьку біблію. Книжка — це цінно. Це престижно. Книжка має велику залишкову цінність. Особливо хороша книжка.