У пошуках засобів для замазування душевних тріщин

«Мы сами раскрыли ворота,
мы сами —

Счастливую тройку впрягли,

И вот уже что-то сияет пред нами,

Но что-то погасло вдали…

Святая наука —
расслышать друг друга

Сквозь ветер, на все времена…»

Б.Окуджава

Артисти — такі самі громадяни країни, як і всі, і в ці переломні дні так само, як і всі українці, вони мали зробити свій вибір. Позиція багатьох, так би мовити, індивідуалів, в основному представників мистецтва естрадного, які працюють самостійно й залежать лише від самих себе, прояснялася в міру появи їхніх виступів на сцені Майдану Незалежності, що відразу стала головною сценою країни і привернула до себе увагу мільйонів наших співвітчизників.

Цікаво, як проявлялася позиція артистів так званої колективної творчості. Маю на увазі театри. Саме вони через такі обставини, як множинність колективної думки, статус державної установи, місцезнаходження переважно в центрі столиці та можливість величезного впливу на глядачів, стали своєрідним барометром настроїв суспільства. Цілий ряд відомих акторів київських театрів наводили переконливі докази, відстоюючи власні позиції, незалежно від того, якому кольору були віддані, й виступаючи від свого імені. Громадянська позиція деяких акторів виражалася у проханні до керівництва своїх театрів звільнити їх від участі у спектаклях. Траплялися конфліктні ситуації, скасування спектаклів, але, озираючись на ці напружено-тривожні дні, можна сказати — у театральному полі Києва, яке стало «великою сценою», зберігається дух демократії, тримається баланс мудрості, спокою та розуміння своєї художньої місії — бути й залишатися за будь-яких обставин духовним пристановищем для людини, місцем примирення всіх душевних мук, місцем пошуку й знаходження відповідей і на найважливіші, і навіть на суто особисті, незначні запитання.

Незалежно від думки Міністерства культури та мистецтв України, Головного управління культури, які не давали розпоряджень стосовно поведінки в умовах загального українського політичного страйку, київські театри самостійно визначали своє місце в цьому процесі. До рішучих дій Міністерства культури та мистецтв цими днями можна було зарахувати скасування запланованого на сцені Національної опери спектаклю «Фердідурке» за Гомбровичем Черкаського українського драмтеатру, який закриває бієнале актуальних мистецтв України, організовану Форумом творчої молоді. В іншому — спокійний нейтралітет і реагування на рівні взяття до відома повідомлень про позиції театрів. Географія повідомлень була неширокою, про припинення роботи повідомив лише Національний львівський академічний український драмтетр ім.М.Заньковецької.

Схожу безкомпромісну позицію зайняв Київський театр оперети, колектив якого другого дня після виборів виступив зі зверненням до людей Майдану, до мера Києва, висловивши підтримку акції протесту. Художній керівник театру Б.Струтинський: «Ми не грали спектаклів, у нашому приміщенні ночують понад 500 чоловік, ми їх годуємо, перебуваємо в тісній взаємодії зі штабом «Нашої України». Громадянська позиція театру однозначна — підтримуємо акцію непокори, або, точніше, недовіри». Відчинив свої двері учасникам мітингу, давши їм можливість відпочити й переночувати, і Молодий театр, який скасував спектаклі. Ставлення до подій — у зверненні театру. Ось цитата з нього: «Керівництво Молодого театру солідарне з усіма демократичними силами країни, що проводять акції протесту мирним конституційним шляхом, і закликає своїх колег не залишатися байдужими й підтримати демократичний вибір народу».Театр на Подолі, не скасовуючи спектаклів, також запропонував приїжджим учасникам мирної акції протесту свої приміщення для нічлігу. Художній керівник театру В.Малахов: «Ми граємо спектаклі за проданими квитками, граємо й шефські, запрошуємо всіх. Вважаю, що в такій ситуації актори тим паче повинні грати спектаклі. У вільний час, будь ласка, можеш бути де завгодно, підтримуй будь-який революційний колір, повна демократія. А так ми зіграли спектакль, а потім на цій самій сцені сплять люди».

Центр сучасного театрального мистецтва «Дах» ініціював серед театральної громадськості проведення мітингу на підтримку акції протесту.

Частково скасовувати спектаклі довелося Національній опері, ТЮГу, Музичному театру для дітей і юнацтва, театру «Вільна сцена», театру «Колесо». Це робили у зв’язку з відсутністю достатньої кількості глядачів або здаванням квитків до кас.

Чітку позицію зайняв Національний театр російської драми ім.Лесі Українки, опублікувавши звернення до глядачів на офіційному сайті театру. Ось цитата з нього: «У ці дні, що потрясли не лише всю країну, а весь демократичний світ, наш театр продовжує працювати щовечора, відчуваючи живий подих глядачевої зали. Ми щовечора відчуваємо моральну підтримку наших глядачів, незалежно від їхніх політичних переконань. У нашому залі, як і в нашому колективі, нормально співіснують люди з різними переконаннями — з помаранчевими і з біло-голубими стрічками. І це чудово. Ми, як і наші глядачі, незалежно від переконань, сходитимемося в театр для того, щоб велике диво — спектакль — могло знову і знову народжуватися в його стінах для любові, щастя, сподівань на добро та мир. І ми, і ви, наші глядачі, наші вірні друзі й шанувальники, достойні злагоди, статку, добра в наших сім’ях і в нашому спільному домі під гордою назвою Україна».

Про необхідність не переставати щодня виходити на сцену говорив і директор Музичного театру для дітей та юнацтва І.Дорошенко: «Ми працювали. У театрі є актори, які підтримують різних кандидатів, є ті, хто тримає взагалі нейтралітет, — це право кожного. Заборонити ходити на демонстрації не можна, але робота є робота, наша справа — брати участь у спектаклях. Діти — наші глядачі — страждати не повинні».

Керівники Міського театру ляльок, театральної майстерні «Сузір’я», театру «Актор», Державного театру ляльок, Театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра та інших колективів наполягали на тому, що місце актора — на сцені, й лише там він максимально ефективно спроможний впливати на хід історії. Ось позиція художнього керівника Театру драми та комедії на Лівому березі Е.Митницького: «Ми не припиняли роботи. Наші актори привозять у театр людей із Майдану, ми їх годуємо, чаєм напуваємо, відігріваємо, вони дивляться спектаклі. Ось таку форму підтримки ми обрали. Ми не маємо права карати глядача, позбавляючи його спектаклів. Який у цьому сенс? А наприкінці кожного спектаклю на поклін актори виходять із помаранчевими стрічками, і від цього грім оплесків подвоюється». Ще одна думка — художнього керівника театральної майстерні «Сузір’я» О.Кужельного: «Ми працювали всі ці дні й навіть не обговорювали питання про припинення спектаклів. Хіба це демократія, якщо люди, купивши квитки, прийдуть до нас, а ми скажемо, що нічого не показуватимемо? Вважаємо, що все повинно працювати. Сама дійсність закликає поважати різні думки, лише в такому разі можуть виникнути порозуміння і взаємоповага».

Серед безлічі звернень, які стали популярними в наш революційний час, було ще одне, від правління Київського міського відділення Національної спілки театральних діячів України. У ньому йшлося «Про прийняте спілкою рішення про участь в українському політичному страйку на підтримку В.А.Ющенка. До винесення справедливого вердикту Верховного суду» у документі висловлювалося прохання «скасувати спектаклі, концерти тощо». Звернення було датоване 25 листопада, до театрів воно дійшло 29 листопада, до деяких узагалі не дійшло. Зрозуміло, на той час багато хто не лише не зміг визначитися, а й встиг зробити конкретні кроки на підтвердження своєї позиції.

І останнє. Національний театр ім.І.Франка з 23 по 30 листопада перебував на гастролях у Мінську, беручи участь у Днях культури України. Актори, не зайняті в гастрольних спектаклях, продовжували грати й репетирувати. Народні артисти України А.Хостікоєв та Б.Бенюк зіграли на Майдані композицію репертуарного спектаклю «Швейк». У передмові актори сказали, що в ситуації, яка склалася, вважали за краще грати цей спектакль тут, в Україні, а не в Мінську. Це викликало масу домислів у театральному середовищі та в пресі про розкол славетного франківського колективу. Скликана після повернення театру з Мінська прес-конференція розчарувала журналістів, які готувалися до «битви гігантів». Розуміння складнощів і суперечливості моменту, мудрість, виявлена художнім керівником театру Б.Ступкою, який заявив, що розколу в театрі немає і не буде, гідні поваги. Колектив театру зумів погамувати вирування пристрастей і прийти до єдності і бажання почути одне одного. В ім’я мистецтва, в ім’я глядачів. І коли спектаклям театру аплодували білоруси, які сприйняли творчість франківців як ковток свободи та можливої надії для своєї країни, і коли тисячі українців вигуками привітали спектакль «Швейк» на Майдані, — все це були спектаклі одного театру, одного акторського колективу, і це найважливіше.

Мистецтво, особливо мистецтво театру, здатне творити дива, примиряти та об’єднувати. Актори бачили зі сцени глядачів «різних кольорів» і грали для них з однаковою натхненною силою таланту. У цьому сенс їхнього мистецтва.