У полоні австро-німецької пісні

«Навіть мала малість може нас чарувати...» — цими словами починається одна з найдивовижніших пісень Хуго Вольфа. Саме такою чарівною «малістю» уявляються нам сьогодні німецькі пісні XIX століття. Століття майданних дійств і зомбуючих стадіонних шоу не встояло перед спокусою знову й знову віддаватися зачаруванню малих форм, котрі навіть через віки не втратили душевного сенсу. Австро-німецька класична та романтична вокальна мініатюра — камінь спотикання для більшості вітчизняних вокалістів. Проблем тут одразу кілька. Насамперед — мовна, а слідом за нею найбільш каверзна — проблема правильної вокальної вимови німецького тексту. Слід сказати й про складність розуміння стилістики німецької Lied. Ніхто не сумнівається в її мелодійному багатстві й привабливості для виконавця та слухача. Але як бути українському співакові, котрий перебуває в полоні так званої слов’янської вокальної школи? Як нашому вокалістові досягти результату, при якому виконання не виглядало б сміховинним чи, за обережним висловлюванням Дітріха Фішера-Діскау, курйозним? Тим більше в умовах стійкої відсутності тих рафінованих традицій камерно-вокального виконавства, котрі давно встановилися в Європі.

Враховуючи сказане, не можна не порадіти творчій ініціативі солістки Національної опери України Олени Бихунової (мецо-сопрано), котра почала цього року великий цикл концертів, покликаний перетворитися на антологію німецької пісні. Перші п’ять програм цього циклу київський слухач уже зміг почути в рамках проекту «Музичні вечори в Андріївській церкві».

Перелік пісень, виконаних Бихуновою в різних програмах задуманого нею циклу, не містить повторів. Але автори повторюються неминуче: адже кожен із романтиків створив багато сотень пісень, і, щоб показати хоча б найкращу частину їхньої спадщини, доводиться чергувати в програмах шубертівські, шуманівські, брамсівські й інші добірки мініатюр. Приємним сюрпризом останньої, серпневої програми стала балада Шумана «Валтасар» і добірка з десяти пісень Мендельсона, котрий так рідко зустрічається в київських камерно-вокальних філармонічних програмах. А відкрили вечір кілька пісень Шуберта, у тому числі — «Літанія», котра заворожує душу й за допомогою якої створилася певна духовно-піднесена значеннєва арка програми, перекинута через біблійного «Валтасара» до відчужено-прояснених строф пізніх брамсівських пісень.

До цієї ж серпневої програми ввійшли й десять пісень Мендельсона — царський подарунок слухачеві, котрий зголоднів за вишукано мелодійними вокальними мініатюрами цього композитора, що майже ніколи не звучали в Києві. Безперервне вторгнення алюзій зі знаменитих «Пісень без слів», деяка жанрова первісність, котра часом змушує згадати наспіви трубадурів і труверів, і водночас — бунтівний романтизм, млість душі в очікуванні чогось нового й одночасно тривожного. Таким Бихунова явила слухачеві коло образів пісень Мендельсона.

Із шубертівської спадщини в програмах Бихунової представлено пісні хоч і досить популярні в німецькомовному світі, але зовсім не виконувані в Києві. Охопити вокальну творчість Шуберта найскладніше — адже він написав близько семисот (!) пісень. У майбутньому в програмах співачки будуть представлені деякі особливо раритетні опуси Шуберта, почерпнуті з повних зібрань його творів. Привабливим є принцип формування репертуару, обраний співачкою: вона намагається познайомити публіку з рідко виконуваними піснями романтиків, уникаючи зіткнення з хрестоматійними сторінками німецької Lied. Хоча викликають здивування деякі прийоми побудови її програм. При загальній хронологічній спрямованості циклу, в якому представлено навіть ім’я Баха (він зазвичай не дуже асоціюється з жанром Lied), із переліку авторів чомусь виключене ім’я Моцарта (від Баха Бихунова перескочила відразу до Бетховена). Не секрет, що саме Моцарт став реформатором Lied і випередив чимало шубертівських знахідок. Тому звернутися до його пісень у даному разі було б більш ніж доречним.

Що ж стосується Брамса, то повернення до нього й надалі виявиться неминучим — адже Бихунова поставила собі завдання неодмінно виконати цикл «Чотири строгі наспіви» ор.121, котрий створено на біблійні тексти й котрий не вмістився в попередню монографічну програму з пісень цього автора. «Чотири строгі наспіви» — останній вокальний твір Брамса, написаний для голосу. У світовій концертній практиці він практично ніколи не виконується жіночими голосами і, наскільки можна судити, майже не звучить у нашій країні. Бихунова проспіває його в оригінальних тональностях. Подивимося, чи вдасться їй виявити у своєму трактуванні спорідненість напружено-зосереджених мелодійних речитацій пізнього Брамса з кращими зразками його пісенної мелодики...

Перед виконанням деяких програм публіці роздавали спеціально видрукувані переклади всіх виконаних пісень, а протягом брамсівського вечора співачка сама зачитувала короткі епіграфічні переклади перед кожною піснею. Цей крок назустріч глядачеві виявився дуже доречним — така велика кількість малознайомих німецьких текстів могла б збентежити будь-якого слухача. У період концертного міжсезоння порівняно невеликий зал Андріївської церкви не завжди міг умістити всіх охочих, і в дні аншлагів навіть не обійшлося без охоронців, які підтримували порядок на підступах до залу. Це змушує з оптимізмом дивитися на формування смаків вітчизняного глядача.