Підтримати
Побувавши на відкритті, ми переконалися: всупереч трохи скептичним очікуванням, форум, без перебільшення, став однією з головних подій української культури-2019. Здивувало, як мінімум людей із невеликим фінансуванням змогли на собі "витягнути" велетенський фестиваль. І зробити все - близько до ідеалу.
Чесно кажучи, саме у відкриття "справжньої" бієнале як продовження конкурсного першого Фестивалю молодих художників (з ініціативи тепер уже "колишнього" Мінкульту, він пройшов у вересні 2017 р. в київському "Мистецькому Арсеналі") я зовсім не вірила. Під "справжньою" треба розуміти, що форум має бути масштабним, представницьким, актуальним за тематикою та наповненням. І, до того ж, організованим "на рівні", а не з тих, хто під руку трапиться, й у випадкових приміщеннях. Мінкульт же як головний ініціатор - означає бюджетне (проблемне) фінансування. І… можливо, неповоротку чиновницьку "систему". Загалом, якщо мислити логічно, поєднання актуального мистецтва з вітчизняною бюрократією, швидше за все, мало дорівнювати… Певна річ, до Харкова я їхала зі змішаними почуттями - і надією хіба що на диво.
Не повірите: воно сталося! Другу (назва - це реверанс у бік попереднього, "київського" конкурсу 2017 р.) Бієнале молодого мистецтва, в якій беруть участь проєкти 55 художників віком до 35 років, без жодних знижок, можна назвати однією з головних, коли не першою серед найкращих, подією у сфері візуальних мистецтв України 2019-го. Масштаби і продуманість заходу тим більше вражають, що весь минулий рік над організацією форуму працювала команда з десятка людей на чолі з директоркою харківської Муніципальної галереї Тетяною Тумасян. (Галерея стала офіційною головною приймаючою стороною фестивалю в Харкові.)
Загалом же, бієнале на тему "Здається, я заходжу в наш сад" укоренилася на 16 міських локаціях. На конкурс надійшло 390 заявок. До експертної ради ввійшли Оксана Баршинова, Павло Гудімов, Влодко Кауфман, Павло Маков, Михайло Рашковецький, Тетяна Тумасян і Олена Червоник. Форум відбувся за підтримки УКФ, Харківської міської та обласної рад, головними організаційними партнерами стали PR-агентство Bagels& Letters і ЦСМ "ЄрміловЦентр". Не обійшлося й без участі UA:суспільне та ХНУ ім. Каразіна.
До речі, "садову" тематику куратори Бієнале - харків'янин Борис Філоненко, Анастасія Євсєєва та Дарина Скринник-Миська (Львів) - запозичили в модного нині Зиґмунда Баумана, який порівняв художника з садівником.
Яким чином ліченим людям, котрі одночасно "робили" виставки, каталоги, формували програму, спілкувалися з чиновниками та пресою, і т.ін., і т.п., усе-таки вдалося запустити й налагодити пристойну роботу величезної махини під назвою "бієнале", - повна загадка. Але вони ж запустили й паралельну, а також освітню (куратор - Катерина Філюк), і абсолютно нову, такої не було в Києві, дитячу (куратор - студія Aza Nizi Maza, Харків, під керівництвом Миколи Коломійця) програми.
Ближче до фіналу, точніше - до відкриття Бієнале, сам оргкомітет був гранично виснажений. Останні хвилини перед офіційним відкриттям на східцях знаменитого Держпрому, коли губернаторка Харківщини Юлія Світлична вже приїхала, а куратори в будівлі напроти все ще закінчували монтувати "головну" виставку, здалися майже відчутно нестерпними.
Та все встигли доробити! І Бієнале відкрилася вчасно, під невимовний захват публіки, що зібралася. Переважно тріумфували, звісно, студенти, благо університет - теж по сусідству, на тій самій площі Свободи. Рівень ажіотажу в лавах харківських любителів сучасного мистецтва я сама оцінила, мимоволі слухаючи в натовпі емоційні розмови по мобільниках: "Приїжджай сюди негайно! Тут - таке! І стільки народу!"
А відкриття основної експозиції в готелі "Харків", взагалі, нічим не відрізнялося від аналогічних урочистостей на київській бієнале в "Мистецькому Арсеналі" 2012-го. Правда, для Харкова такі багатолюдні, гучні відкриття виставок - незвичні. І ця, кажуть, стала першою такою масовою.
Тут треба обов'язково сказати про сам готель "Харків", який вмістив основну експозицію. У центрі Києва теж є безліч "історичних" будівель, занедбаних і готових розсипатися на частини. Найвідомішою залишається, мабуть, Центральний гастроном на Хрещатику. Він навіть горів, але попелище прикрили тканиною, - споруда так і стоїть, продовжуючи руйнуватися.
У Харкові ж (де виставкових майданчиків, практично, немає, і над розміщенням бієнале оргкомітету довелося дуже потрудитися), замість декорування руїн, навпаки, вирішили привернути увагу відразу всієї країни до стану пам'яток архітектури. Готель "Харків" був побудований у стилі конструктивізму в 1932–1936 рр. за проєктом архітектора Яновицького. У 1937 р. проєкт споруди здобув золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі. Сьогодні в одній його частині працюють різні установи. Друга, "стара", хоч і розміщується вона на самій площі Свободи, роками руйнувалася. Знову ж, харківський готель можна порівняти з київським Національним центром Довженка, де "головну" будівлю хоч якось підтримували на плаву, - а колишню кінопроявну фабрику, яка перетворилася на страшні руїни, після "арт-інтервенції" під час Гоголь-фесту продали на злам.
Але в "Харкова" вже є приватний власник. І ця (за згодою власника) прекрасна зовні, але жахлива (хоча рештки ліпнини на високій стелі, як і раніше, гарні) всередині будівля перетворилося - на досить точний аналог "Мистецького Арсеналу".
Основний, конкурсний проєкт Бієнале займає добре освітлені другий-третій поверхи "старої" частини готелю. Видно, що відбіркова комісія потрудилася на славу: всі 45 робіт різних авторів по-своєму достойні нагороди. Так, уже, практично, на самому вході на експозицію своєю видовищністю вражає текстильна інсталяція "Фрагменти живих організмів". Із допомогою фрагментів тканин і заповнених соляним розчином акваріумів Василина Буряник обігрує знаменитих "заспиртованих акул" Хьорста, одночасно розмірковуючи на теми екології, пам'яті, трансформації матеріалу тощо. Ще одна дуже пам'ятна серія - проєкт художниць-графіків Ганни Ходькової та Христини Ярош - написана у сквоті на київській вул. Рейтарській, 8-б, коли активісти-художники протестували проти можливого будівництва на місці старих будівель комерційної "нерухомості". У своїх диптихах художниці досліджували не життя забудовників, а сучасне місто як екосистему.
Однак, повторюся, компліменти можна говорити більшості проєктів конкурсу. Тому їх - і, головне, в контексті фантастичних просторів "Харкова", не на словах, а на ділі перетвореного на "сад мистецтв", - краще все-таки побачити наочно. Тим більше, як розповіла мені колекціонерка Тетяна Гриньова (сімейна пара Тетяна та Борис Гриньови надали призовий фонд Бієнале, а самі вперше побачили експозицію у вечір офіційного відкриття), роботи багатьох учасників конкурсу вже є в їхній, одній із найвідоміших у країні, колекції як кращі з доробку сучасних українських авторів. Самі Гриньови в рамках паралельної програми Бієнале відкриють персональну виставку Стаса Волязловського. До експозиції, за словами пані Гриньової, увійдуть фото його авторства, практично невідомі публіці.
Харківський "ЄрміловЦентр", який у вечір відкриття фестивалю запросив на першу виставку "паралельної" програми, і своїм наповненням, і кількістю публіки вже наступного дня нагадав PinchukArt Centre. Правда, на жаль, значно меншого розміру. До старту Бієнале харків'яни встигли випустити безплатний путівник по всіх локаціях і розкішний каталог. Тому глядачі ходять по "Єрмілову" (і "далі - скрізь") у всеозброєнні: розуміють, на що дивляться, а також "що нам хотіли сказати художники". А це - зовсім уже рідкісне задоволення навіть для пересиченого сучасним мистецтвом Києва.
Якщо резюмувати, то Харків, "переможений" сучасним мистецтвом, прекрасний. Що ж до вже нових сумнівів, що виникли, - мовляв, а чи пройде наступна, третя за ліком, "молода" бієнале ще десь Україні, адже й міністр культури вже не той, що був, та й саме міністерство - вже не зовсім "культури"?..
Такого роду роздуми не мають сенсу. Харків ризикнув зробити "прорив" у сучасний світ із сучасним же мистецтвом. І переміг. Надзусиллями ентузіастів "перша столиця" стала, хай на одну осінь, першою в країні ще й із сучасного мистецтва. Місто ХА й надалі може бути на "ти" з молодим мистецтвом, не гірше, ніж офіційна українська столиця. Все, що потрібно, - трохи дослухатися до своїх же профі-ентузіастів. А інколи - просто їм не заважати.
* * *
Голова оргкомітету Другої Бієнале молодого мистецтва Тетяна Тумасян розповіла DT.UA про підготовку та перипетії такого значущого форуму для Харкова.
- Чи є шанси, що з готелю "Харків" вийде харківський "Мистецький Арсенал"?
- Ні. На відміну від споруди "Арсеналу", це - приватна власність. Зараз під виставкові площі нам віддали дві з половиною тисячі квадратних метрів. Сумніваюся, що повторення можливе. Ми невимовно вдячні Олександру Саркісовичу Давтяну, власникові всього готелю "Харків" (а не тільки його "старого" корпусу), за те, що пустив нас сюди на цілі пів року, поки ми освоювали простір, - і ще на півтора місяця роботи виставки.
- Яких, у принципі, змін на краще в "харківській" ситуації з сучасним мистецтвом ви очікуєте від Бієнале?
- Для мене вже була величезним і приємним сюрпризом - кількість людей, які прийшли на відкриття виставок. Для цього ми й працювали весь останній рік, популяризуючи сучасне мистецтво і майбутню бієнале! А загалом… Вода камінь точить! По-перше, сподіваюся, що своїми виставками, з допомогою всієї небайдужої України, включно, звісно ж, із пресою, ми зможемо переконати харківську владу, що місце для сучасного мистецтва в сучасному Харкові - потрібне! Для такого міста, як Харків, нинішніх площ катастрофічно не вистачає. Найбільша, "ЄрміловЦентр", - до тисячі квадратних метрів. Ще є галереї - VOVATANYA, Come in. Нам просто необхідний виставковий простір!
Крім того, Бієнале - це не тільки виставки. У нас - 51 подія. Чотири програми: паралельна, освітня, дитяча, основна. Я дуже сподіваюся, все це ще більше залучить нашу громадськість до сучасного мистецтва.
Якщо про Мін культ - то, попри всі свої вади, вони все-таки виділили на нашу Бієнале коштів удвічі більше, ніж на попередню. Причому колишнє керівництво запустило цю подію у 2017 році як регулярну, загальнонаціональну.
Ну й, нарешті, з нашим обмеженим бюджетом, хай малими силами, ми однак сподіваємося "запустити" нові туристичні потоки до Харкова. Говорю поки що переважно про внутрішній туризм. У нас є на що подивитися. Отже - приїжджайте!
- Останнє бліц-запитання стосовно побачених проєктів. Чому Харків віддав перевагу "нейтральному" сучасному мистецтву, а не актуальному?
- Що ви маєте на увазі?
- Харків за 250 кілометрів від лінії фронту. У країні - повно невирішених соціальних проблем. А у вас - екологія, ботаніка, квіточки...
- "Квіточки" - це дуже добре, коли люди живуть у стресі, серед агресії! У часи змін саме "садівництво", догляд за садом власної душі здатне втримати від фатального кроку… Одна з найважливіших функцій мистецтва - будити думку. До неї ми й звертаємося, намагаємося філософськи осмислити те, що відбувається з кожним із нас, із країною та з людством у цілому. Хіба це - не актуально?..
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google