ЦЕНТР ТЕАТРАЛЬНИХ ДОСЛіДЖЕНЬ

Різнобічна діяльність Києво-Могилянської академії в житті нового покоління української інтелігенції резонує не тільки в сфері навчання, а й особливого типу культури, цілком співвідносного з тією, якою живе студентська молодь на Заході, в університетських центрах із багатою, зануреною в глибину століть історією. Фактично в Києві не тільки склалася, а й достатньо бурхливо розвивається справді сучасна молодіжна субкультура, в якій не останню роль відіграє театр. Власне, театр на території Києво-Могилянської академії представлений цілим конгломератом різноманітних художніх організмів. Вони взаємодіють, розвиваються, поширюють свій вплив за межі Києва, ініціюють виставки, конкурси, різноманітну художньо-освітню діяльність. Є всі підстави для припущень щодо визрівання тут якогось прообразу альтернативного художнього утворення, яке спирається і на власний творчий пошук, і на досвід, давно існуючий у багатьох гуманітарних університетах світу.

У Києво-Могилянській академії така робота сконцентрована в діяльності Центру театральних досліджень (керівник — Анатолій Петров), утвореного професійним Київським експериментальним театром-студією й аматорським «LUDUS». Обидва вони широко відомі, відзначені преміями фестивалів в Україні та за її межами. Спектаклі КЕТу «Пост- ріл в осінньому саду», «У чеканні Годо», «Амфітріон», «Лиса спі- вачка» не потребують особливої реклами. Студентський «LUDUS» цілком може конкурувати своєю «Картотекою» з аматорськими сценічними експериментами європейських одноліт- ків. Але, мабуть, обидва ці театри не знайдуть собі гідних суперників, коли йтиметься про цілком новаторські спроби створення особливого типу Театру вулиці. Його естетична модель спирається на технологічно дуже складний прийом, який лише зрідка трапляється в практиці театру. Це ходулі — атрибут рідкісний і художньо виразний, у діяльності КЕТу та «LUDUS» виступає як спроба розвитку багатющих традицій народної демократичної театральної культури. На території Києво-Могилянської академії подібні спроби мають особливе значення. Тут доречно та природно синтезуються, приміром, культура балагана і витончене мистецтво Параджанова, об’єднані в спектаклі, присвяченому сторіччю великого режисера. Настільки ж органічно звучить поставлений Валерієм Більченком «Сокіл» Бортнянського, при тому, що й наймолодші глядачі — діти, граючи з акторами в «комп’ютерну казку», навчаються входити не тільки в технологічно, а й культурно іншу реальність.

Діапазон, у якому прагне працювати Центр театральних досліджень, є спробою продукувати не просто спектакль, а іншу культуру. Засвідчують таку серйозну амбіцію спроби розвивати театральні технології: до проведення театральних практикумів, майстер-класів залучаються закордонні та вітчизняні театральні педагоги. Примітно, що дедалі очевиднішими стають і спроби розвивати діяльність не тільки всередину, а й ушир. І не йдеться лише про закордонні гастролі та фестивалі. Центр послідовно та завзято намагається познайомити зі своєю творчістю, новими принципами роботи молодь Дніпропетровська, Херсона, Миколаєва, Ялти, Керчі, Південноукраїнська, Острога, Косова.

Перші п’ять років роботи ЦТМ сьогодні можна вважати стартовим майданчиком для експериментів із творення культури, яка програмно інтегрується до європейського простору.