ЦЕ МИЛЕ СЛОВО «ПАПУШІ»

Так ласкаво румуни називають ляльок. І саме це слово найчастіше лунало на Міжнародному фестивалі театрів ляльок у румунському місті Ботошань. Цей фестиваль, який проводять раз на два роки, зажив доброї слави й за кордоном, і у своїй країні, де, до речі, існують ще три міжнародні лялькові фестивалі — у Бухаресті, у Галаці й у Констанці.

Цього року Ботошаньський ляльковий театр «Васілаке» усьоме гостинно надав свою сцену учасникам, і на три дні, за словами художнього керівника театру — директора фестивалю Валентина Добреску, місто перетворилося на казкову державу, де «папуші» ожили й стали дюймовочками, сніговими королевами, пустотливими бісенятами, кішками й цуценятами, міккі маусами та кумедними мультиплікаційними чоловічками.

Будь-який фестиваль є певною фіксацією творчого процесу, і навіть за умови, коли на складання фестивальної програми справляє вплив безліч чинників, які передбачають можливість участі одних театрів і відсутність інших, усе ж тенденції процесу в рамках певного явища можна простежити досить чітко. У попередніх фестивалях географія учасників була більш широкою, приїжджали театри з Німеччини, Франції, Росії, Іспанії, Італії. Цього року через об’єктивні причини показати своє мистецтво зібралися, так би мовити, найближчі сусіди — Молдова, Україна й румунські колеги з Бакеу, Галаца, Крайови. Усі спектаклі були по-своєму цікаві й своєрідні, але, як у будь-якому змаганні, незважаючи на складність оцінки творчого явища числами п’єдесталу, лідери визначилися. Гран-прі авторитетне журі, куди увійшли провідні театральні діячі Румунії, присудило спектаклю «Ожила анімація» (реж. В.Добреску) театру «Васілаке» м. Ботошань. Перша премія «поїхала» в Україну, її одержав актор Володимир Завальнюк за спектакль «Вертеп».

Лялькова вистава «Ожила анімація» — приклад спектаклю найвищої художньої культури, найдосконалішої техніки ляльководіння, винахідливості й фантазії. Здавалося б, чим може здивувати маленька фігурка людинки, вирізаної з поролону й бадьоро крокуючої планшетом сцени? Та й «людинка» загалом умовна, лише контури фігури. Але як зворушливо, з яким інтересом і надією вона пізнає цей незнайомий безмежний світ!

Для Володимира Завальнюка нагорода на представницькому фестивалі — не дивина, до нагород він звик. «Вертеп» має цілий ряд нагород. Ляльковий моноспектакль складається з двох частин — середньовічної різдвяної містерії та побутових сцен українського життя. Дійство розігрується на основі справжніх автентичних джерел. Завальнюк віртуозно перевтілюється в персонажів вертепу, добре знаних, оскільки вже стали символами і знаковими фігурами. Актор використовує 32 ляльки. Відеоряд спектаклю вражає винахідливістю й органічністю виконання, механізм руху ляльок близький до досконалості, а присутність актора поруч з ляльками навдивовижу природна й поетична.

Ці два спектаклі, переможці фестивалю, показали досить відмінні один від одного художні напрямки. Своєрідними й несхожими були й інші спектаклі фестивалю, але хочеться відзначити загальні тенденції, те, що об’єднує цих різноманітних майстрів. Це насамперед їхня життєстверджуюча творчість, пристрасть до експерименту, можливості для якого у ляльковому театрі величезні порівняно з іншими видами мистецтва.

Пошук і творчий експеримент, в основі якого лежить бажання досліджувати природу ляльки в її проекції на природу людини, найцікавіше проявилися в спектаклях Ботошаньського театру «Васілаке» —«Асмодей» (реж.В.Добреску) і «Джазові фантазії» (реж. М.Рогозінськи). Саме в цих спектаклях, з використанням різноманітних технік, з демонстрацією чудес винахідливості для досягнення досконалої пластики ляльки, і вдасться побачити тенденцію того творчого пошуку, який породжує поступальний рух і робить спектакль явищем мистецтва.

Чим чудові фестивалі? Можливістю пізнання, порівняння й задоволенням від зустрічі з мистецтвом. Усі ці вимоги Ботошаньський фестиваль виконав. Попереду два роки до майбутньої фестивальної зустрічі. Завіса закрилася. Завмерли жваві, симпатичні, пустотливі «папушки». Вони оживають лише від доторку рук артиста. Але, може, це не зовсім так насправді?