ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ ДЕПОРТОВАНИХ УКРАЇНЦІВ

Українська влада впродовж одинадцяти років, м’яко кажучи, ігнорувала законні потреби депортованих українців. З боку основних промовців на її адресу прозвучав суворий докір: досі спадкоємці комуністичних урядів не дали ні політичної, ні моральної оцінки тоталітарним режимам, які вчинили брутальне переселення більш як півмільйона людей. Керівники обласних товариств «Лемківщина» довго стукали у двері колишнього Державного комітету з питань національностей та міграції, кількох віце-прем’єрів — і ті годували їх обіцянками. Торік провідні лемківські організації самі розробили проект Закону України «Про визнання депортованими осіб, примусово переселених з території Польщі в Україну». Відповідний департамент при Міністерстві юстиції його вивчає досі. Лемківські товариства західних регіонів України ініціювали зміни до Закону «Про статус ветеранів війни...», які знімають вікові обмеження для отримання статусу учасників війни депортованими українцями. Розгляд цих законопроектів у Верховній Раді для переселенців старшого віку важить дуже багато — це і моральне вибачення за скоєні кривди, і моральні компенсації...

Жест розуміння нещодавно надійшов цій групі українців від Президента Леоніда Кучми та Кабінету міністрів. Указом глави держави затверджено програму «Закордонне українство на період до 2005 року»... У ній уряду доручено «продовжити роботу з вирішення проблемних питань, що виникли внаслідок переселення українців», а також передбачено видання грунтовної праці «Лемківщина» та фінансування з наступного року фольклорного свята «Лемківська ватра» у Гдині (Польща). А Департамент з питань національностей та міграції за дорученням прем’єр-міністра Анатолія Кінаха готує пропозиції для розробки Державної програми підтримки лемківської культури... Однак кожному зрозуміло, що ці наміри буде втілено, якщо Кабміну і деяким облдержадміністраціям вдасться щороку вишукувати кошти.

Без особливих зобов’язань уряд пішов назустріч лемківській громаді в інших питаннях — вирішено надати місту Монастириській на Тернопіллі статус Всеукраїнського центру лемківської культури, Міністерство культури уже розпорядилося визнати фестиваль «Дзвони Лемківщини» всеукраїнським.

Краще переселених українців старшого покоління, мабуть, зрозуміли місцеві органи влади. У червні сесія Тернопільської обласної ради рекомендувала міським та селищним радам, на територіях яких є паспортні відділення УМВС в області, звільнити від сплати держмита за видачу закордонних паспортів українців, які народилися на території Польщі. Більшість місцевих рад, де компактно проживають депортовані українці, такі рішення прийняли.

На з’їзді мало хто міг заперечити, що для організаційного зміцнення товариства «Лемківщина» проведено відчутну роботу. Під його дах та ідейне керівництво увійшли відомі лемківські організації — Фундація досліджень Лемківщини і Світова федерація лемків. Проте рідне товариство «Лемківщина» не досягло відчутного прогресу у фінансовій підтримці переселенців. При товаристві немає кас взаємодії, кредитних спілок, переробних підприємств, підприємств торгівлі. Тривога за низький рівень взаємодопомоги серед депортованих українців прозвучала у вітальному слові глави УГКЦ кардинала Любомира Гузара. На з’їзді з цілого ряду обласних товариств нарешті створено Всеукраїнське товариство «Лемківщина», головою якого обрано відомого на Тернопіллі підприємця і громадського діяча Олександра Венгриновича. Таке згуртування сил наводить на думку, що найзахідніші українці хоч і з великим запізненням, але виходять на перспективну дорогу...