Талант і трагедія Марка Черемшини

Виповнюється 90 років з дня смерті класика української літератури, громадського діяча Марка Черемшини (справжнє ім'я - Іван Семанюк).

Доля відміряла йому короткий вік - 52 роки. Він не зміг залишитися осторонь драматичних подій, коли творилася нова історія української державності. Навесні 1919-го румунські війська зайняли Покуття. Адвокат Іван Семанюк з делегацією ЗУНР виїхав для переговорів, щоб уникнути кровопролиття. Але румуни затримали їх, пограбували, а згодом почали наступ. "Кулі дзвеніли нам попід пахи, і тоді я кинувся у придорожній рів з водою і перележав тут у студеній воді з годину, та із тої перестуди занедужав на нирки і досі з тої упертої недуги вилічитись не можу...", - напише письменник в автобіографії. Хвороба нирок дала ускладнення на серце і спричинила передчасну смерть.

Марко Черемшина

У просторому будинку в центрі міста Снятин на Прикарпатті, де минув найбільш активний період життя і творчості письменника, досі панує незвичайна атмосфера, ніби все відбувалося зовсім недавно. Про те, чому варто відкрити для себе ім'я видатного українця, розмовляємо з багаторічним директором літературно-меморіального музею Марка Черемшини у Снятині, автором книжки "Марко Черемшина у спогадах, документах і матеріалах" Русланою Кірєєвою.

- Пані Руслано, на вашу думку, громадська діяльність була покликанням Марка Черемшини як інтелігента чи він просто наслідував своїх друзів по коломийській гімназії Василя Стефаника, Леся Мартовича, Василя Равлюка та інших?

- У нього був діяльний характер, його, кажучи по-народному, всюди було повно. Василь Стефаник і Марко Черемшина дотримувалися тієї думки, що світ зміниться лише тоді, коли громадянство буде свідоме і боротиметься за краще життя. Ще будучи студентом юридичного факультету Віденського університету, Марко Черемшина відразу включився в суспільно-культурне життя австрійської столиці, де вчилося багато української молоді. Він записався до товариства "Січ" і водночас був активним учасником товариств "Родина" і "Поступ". У львівських архівах я знайшла лист, датований 1900 роком, де студент Іван Семанюк просить неназвану особу посприяти в організації Шевченківських свят, бо, за його словами, Шевченко - це геній усього українського народу, українців по обидва боки Дніпра. І всі повинні знати, що Україна розташована в центрі Європи і вирізняється високою духовною культурою.

Згодом Марко Черемшина організував товариство "Січ" у містечку Делятин, де працював помічником адвоката Миколи Лагодинського. А 1912 року, після переїзду до Снятина, став заступником голови повітової "Просвіти". Наступного року він разом із Василем Стефаникоморганізував у Снятині товариство "Сільський господар". Минуло небагато часу і Марка Черемшину обрали головою цієї організації. Він та побратими намагалися розбудити національну і соціальну свідомість селянина, спонукати його до поліпшення умов свого життя. Мені здається, що таким було завдання всієї покутської трійці - Василя Стефаника, Марка Черемшини і Леся Мартовича.

- Коли Марко Черемшина переїхав до Снятина і заснував тут адвокатську канцелярію, Василь Стефаник хвалився в листі до Леся Мартовича: "Ось тепер я забагатів у повіті. В одній особі придбав собі не лише друга-письменника, але й юриста". Якими справами увійшов в історію Марко Черемшина як адвокат?

- Адвокатська діяльність Івана Семанюка мало вивчена. Але відомо, що він захищав переважно селян, бо був переконаний, що простий хлоп і пан у судовій канцелярії повинні мати рівні права. Марко Черемшина обстоював інтереси членів "Просвіти" і "Сільського господаря", бо польська влада часто їх порушувала. Архівні матеріали з Івано-Франківська підтверджують, що за діяльністю Марка Черемшини стежила поліція, бо він виступав за відкриття українського університету у Львові, захищав права української мови.

- Вже у першій збірці з 15 новел "Карби", яка вийшла 1901 року в Чернівцях, Марко Черемшина зобразив відчай, безнадію селянина в умовах Австро-Угорщини, що нерідко штовхало його до кривавої помсти. Але схожі мотиви зустрічаємо й у творчості Василя Стефаника. То в чому полягає новаторство малої прози Марка Черемшини?

- Несправедливо вважати, що Марко Черемшина наслідував Василя Стефаника. Гуцульські мотиви новел Черемшини відрізняються від покутських творів Стефаника. Тематика в них спільна - селянська. Але Стефаник писав трагічно, відшліфовуючи кожне слово, а Марко Черемшина - з несвідомою іронією, як висловився про його творчість Дмитро Донцов, з легким гумором, трохи оптимістично попри всі негаразди селян.

Навіть у першому творі - драмі "Несамовиті", де показано конфлікт батьків і дітей, вже вчувається легка іронія. Недаремно Михайло Грушевський, даючи позитивну оцінку драмі, радив переробити її на комедію.

У новелах Марко Черемшина міг одночасно змалювати загибель людей і танці. У нього співанки з іронічним змістом, майже в кожній новелі є коломийки. Все це Марко Черемшина виніс з дитинства, коли виховувався у діда, про що згадував: "Я виріс серед співанок, казок та сопілок, вдихав їх в себе і видихав ними". Він чув розповіді гуцулів, які приходили до діда з бабою, і ті події намагався відтворити в новелах.

- Радянська влада широко пропагувала творчість Марка Черемшини, бо письменник змальовував утиски простого люду спочатку австро-угорською, а потім польською владою. Тому твори Марка Черемшини виходили десятками тисяч примірників. Чому у період незалежності про творчу спадщину письменника
забули і перестали перевидавати?

- Якщо не помиляюся, в незалежній Україні останнє видання творів Марка Черемшини вийшло в Ужгороді, а в столичному видавництві "Веселка" з'явилася книжечка для дітей "Чічка". Ось і все. Несправедливо, що творчість Марка Черемшини, як і Леся Мартовича, вивчають за шкільною програмою з українською літератури лише оглядово. Студенти теж мало вивчають його творчість. Від цього багато втрачає українська культура, бо діти вже змалку мали би знати таких великих письменників. Напевно, саме науковці-літературознавці повинні виявляти ініціативу щодо перевидання творів Марка Черемшини, який є помітною величиною в українській літературі.

У книжці "Марко Черемшина у спогадах, документах і матеріалах" я намагалася вмістити епістолярні твори письменника, серед яких листування з Дмитром Дорошенком, Дмитром Донцовим, Сенем Горуком та іншими діячами, імена яких у радянський час замовчувалися. Адже досі не були зібрані разом спогади про Марка Черемшину. Наскільки ім'я Марка Черемшини стало більш відкритим, про це судити вдумливим читачам.