Ступка замирився з поляками… після «Бульби»

Кшиштоф Зануссі представив українським VIPам свій новий фільм — «Серце на долоні» (з Богданом Ступкою в головній ролі). Цим допрем’єрним показом відкрився фестиваль «Дні польського кіно в Україні». Пересічний глядач картини поки що не побачить: наразі її активно дублюють.

«Серце на долоні» вже удостоїлося статуетки імператора Марка Аврелія — традиційного призу Міжнародного римського кінофестивалю. Її отримав і Ступка за «найкращу чоловічу роль». На київській допрем’єрі наш видатний актор захоплювався безпосередністю італійців — мовляв, під час показу в Римі зал постійно вибухав оваціями, тому знімальній групі доводилося раз у раз підводитися з місць і розкланюватися.

Деякі критики вже порівняли роботу Зануссі з його ж недавнім фільмом «Персона нон ґрата»: там теж є елементи іронії й сатири, але адресовані російському дипломатичному функціонерові, якого грав Михалков.

У «Серці...» Ступка грає польського олігарха Костянтина, що «перебуває у стані морального і фізичного розкладання». Серце відмовляється перекачувати кров у його пересиченому принадами життя організмі. Цей олігарх — старий нігіліст. Він проповідує принцип заперечення всіх цінностей. Мовляв, добро і зло — це одне й те ж саме. З такою філософією в перерві між випивками, зустрічами з повіями та бізнесовими справами він і потрапляє на лікарняне ліжко. Вердикт лікарів невтішний: потрібна термінова трансплантація серця. Невдовзі знаходиться й донор. Це суїцидальний романтик Стефан (молодий актор Марек Куделко), який після розриву з подругою хоче накласти на себе руки. У фільмі грає також Дорота Рабчевська — польська естрадна поп-співачка і секс-бомба.

Деякі поціновувачі знайшли багато спільного в манері гри Ступки і в польському фільмі, і в образі багатія з картини Муратової «Два в одному».

— Я вдячний польському режисерові за те, що мені довелося працювати з ним, — зізнається Богдан Сильвестрович. — У нас не було конфліктів. Я не чув, щоб він підвищував на знімальному майданчику голос. А ви ж знаєте, якими бувають режисери. Дехто з них може навіть закатати істерику. Кшиштоф тільки постійно радив мені швидше говорити польською мовою: «Швидше! Швидше!» Але я його заспокоїв, сказав, що олігархи швидко не розмовляють. А куди їм поспішати? Моєму персонажеві треба спішити операцію зробити... Я раніше грав і генералів, і гетьманів, і духівників. А тут на тобі — олігарх! Такі люди не часто світяться на ТБ. Цією картиною я ніби примирився з поляками. Не хочу більше з ними «воювати», як у «Бульбі», краще творити культуру!

Кшиштоф Зануссі каже, що Ступка в цій картині зіграв «неосвіченого олігарха». «Серцем...» режисер хотів затіяти полеміку з певним контингентом людей. Адже й сьогодні існують нігілізм, релятивізм, ставиться знак рівності між поняттями «добро» і «зло». К.Зануссі у своїй картині кепкує з цих новомодних течій. І багато хто був дуже здивований хепі-ендом стрічки — християнською ідеєю каяття олігарха...

Тим часом шанований кінометр на пенсію не лаштується. Каже, ще багато треба зробити.

— Митці на пенсію не ходять! Вони помирають на роботі, — каже режисер. — Тому зараз у мене багато проектів. Незабаром, може, поїду на Сицилію, працюватиму там над постановкою в театрі. Зараз я часто гостюю в Києві. В часи СРСР бував переважно в Росії, а ось Прибалтику, Білорусь та Україну не відвідував. Уперше ми з дружиною побували в Києві 1986-го... Що стосується українського кінематографа, то у вас є чудове поетичне кіно, і вам треба рухатися в цьому напрямі. Зрозуміло, що все впирається у фінансування. Ось ми в Польщі домоглися ухвалення дуже хорошого закону про кіно — 1,5% грошей із кожного проданого квитка в нас іде на розвиток кінематографа. Тому наше кіновиробництво не залежить від урядовців, і чимало проектів фінансуються, незважаючи на кризу.

***

У рамках Днів польського кіно — ретроспектива фільмів Зануссі: «Ілюмінація» (1973), Constans (1980), «Галоп» (1990), «Душа співає» (1979), «Розпутна принадність» (1996), «Персона нон ґрата» (2005).

У рамках польських кіноднів (8—14 квітня) також демонструються: останній фільм Анджея Вайди «Татарське зілля» (світова прем’єра на Берлінале-2009 і приз Альфреда Баера за інновацію в кіномистецтві); «Дрімота» (реж. Магдалена Пекорж); «Подряпина» (реж. Міхал Роза); найкращий фільм Польщі 2008 р. «33 сцени з життя» (реж. Малгожата Шумовська); «Чотири ночі з Анною» (реж. Єжи Сколимовський); «Стадіон безпритульних» (реж. Кася Адамик).