Стратегічний фестиваль у Варшаві

Фестиваль українських фільмів, музика Лисенка в зіставленні з музикою цьогорічного польського ювіляра Станіслава Монюшка, що чи не вперше прозвучала в Національній опері Варшави, і стратегічний фестиваль "Дні української музики у Варшаві".

Слово "стратегічний" недарма вжито в цьому контексті. Адже "Дні", що започаткувалися на батьківщині міжнародного фестивалю "Варшавська осінь" - одного з найбільш значущих і новаторських заходів нашої частини Європи, присвячених сучасній музиці, - є надзвичайно важливими, бо презентують польським слухачам, крім добре відомих їм українських народних пісень, іще й потужний, але малознаний пласт професійної музики.

Конрад Цвік

Починалося все 1999-го, коли після першого успішно проведеного фестивалю "Контрасти" у Львові один з його засновників диригент Роман Ревакович, який живе у Варшаві, спитав себе: "Так, "Контрасти" переповнені польською музикою, а як з українською музикою в Польщі?" Відповідь могла бути лише одна: "Ніяк!" Так і виникла ідея спробувати добитися до свідомості польського слухача із вісткою про українську музику. 1998 року Ревакович заснував фонд Pro Musіca Vіva ("Щоб музика жила") - так і з'явилося "знаряддя" для просування задуму. Це був один з перших проєктів Фонду, який протягом його більш ніж 20-річної історії розбудовує передусім польсько-українські музичні відносини.

Цього року на п'ятих, ювілейних, "Днях" три концерти музики українських композиторів різних поколінь були вперше віртуозно зіставленні з музикою Лютославського (теж різних періодів творчості), адже підзаголовок фесту і його тема: "Вітольд Лютославський і музика українська". Українську музику помістили в дуже потужний контекст і за допомогою паралелей та асоціацій дали змогу відчути її самодостатність.

Конрад Цвік

"Цьогорічний фестиваль, - розповідає художній керівник фестивалю польсько-український диригент, композитор і продюсер Роман Ревакович, - продовження моїх багаторічних зусиль, спрямованих на те, аби наповнити польський культурний простір українською музикою. Польські музичні заклади не виконують українського репертуару, у філармоніях він з'являється вкрай рідко - часом також з моєї ініціативи. У Варшаві я проживаю з 1978 року. За цей час варшавська Національна філармонія не поставила в сезонний репертуар свого симфонічного оркестру жодного українського твору. Я маю на увазі концерти, які щотижня відбуваються за участі цього оркестру. У концертному сезоні 2019/2020 знову не прозвучить жодного твору українського композитора. Це справа не лише Варшави, а й усіх музичних закладів Польщі. Додам, що жоден польський оперний театр за всю свою історію не ставив українських опер. І це не тільки польська проблема - це проблема відсутності українського репертуару у світовому культурному контексті. На жаль, усталилася така модель: українці прибирають, опікуються старшими людьми, збирають ягоди й кладуть стіни, а що ж до салонів - то там для українців місця немає. Це, звичайно, зрозуміло й закономірно: ще менш ніж 100 років тому було чимало поляків і росіян, які ставили під сумнів існування української нації.

Колись Україну ототожнювали з Росією. Нині маємо іншу ситуацію: парадоксально, але російсько-українська війна допомогла світовому загалу усвідомити суб'єктність України. Шкода, що це відбувається ціною стількох жертв. Проте культура має не меншу вагу, ніж армія. Армія захищає кордони, а культура будує націю зсередини. Це своєрідна армія назовні, армія безкровна, яка показує все, що є найкращого, - саму сутність окремішності нації".

Конрад Цвік

Перший концерт фестивалю - "Скрипковий речиталь" - відбувся в концертній залі Музичного університету Фридерика Шопена. Логічно розпочали з молодих композиторів - стипендіатів Gaude Polonia. Роман Ревакович запросив на презентацію власних творів до Варшави вісьмох композиторів. Скрипаль Андрій Павлов і піаніст та композитор Богдан Кривопуст яскраво, емоційно й ефектно презентували нову музику Богдани Фроляк, Золтана Алмаші, Євгена Петриченка, Андрія Мерхеля, Олександра Шимка, Богдана Сегіна, Олени Ільницької, Богдана Кривопуста. До речі, всі твори вже видані "Музичною Україною" у співпраці з Польським Інститутом у Києві й доступні для виконання.

Концертна студія Польського радіо імені Лютославського прийняла другий концерт фестивалю - "Вокальний речиталь". Бездоганне мецо-сопрано Оксани Нікітюк зазвучало в піснях Валентина Сильвестрова на вірші Івана Франка, Станіслава Тельнюка, Омара Хаяма. Потім у виконанні витонченого й глибокого піаніста Дмитра Таванця прозвучали дві мазурки Сильвестрова, присвячені господареві фестивалю Романові Реваковичу. Завершився концерт дитячими піснями Лютославського на вірші Юліана Тувіма, які чарівно виконала Оксана Нікітюк у супроводі Дмитра Таванця - тут уже делікатного концертмейстера. Апофеозом програми стала рання соната для фортепіано Лютославського 1934 року, написана композитором для самого себе (він був віртуозним піаністом) під впливом Стравінського та французьких композиторів. Геніально придумана програма другого фестивального дня була виконана в імпресіоністичній манері, по-осінньому тихо й ніжно.

Конрад Цвік

"Ідея зіставити Сильвестрова і Лютославського народилася, коли я робив концерт для Дмитра Таванця й Оксани Нікітюк, - каже Роман Ревакович. - А вже потім я подумав, що таку красиву програму треба показати і в Польщі, але потрібен був контекст. Щиро кажучи, саме після цього концерту в мене виникла ідея придумати, сформулювати п'яті "Дні української музики у Варшаві", і далі я відчув, що Лютославський - це дуже добрий контрапункт і контекст для української музики. Я переконаний, що українська музика від цього не втратила, а, навпаки, показала свою вагомість".

Фінальна програма з творів видатних сучасних композиторів старшого покоління - Володимира Шумейка, Ігоря Щербакова, Олега Ківи й Євгена Станковича, - була філігранно зіставлена зі знаменитим твором Вітольда Лютославського "Траурна музика", який було присвячено пам'яті Бели Бартока. Фестиваль цим твором вшанував пам'ять жертв російської агресії в Донбасі. Цього дня поляки відкривали для себе камерну музику. В усіх чотирьох творах, композитори надихалися музичною традицією минулих епох, пропустивши її через свій досвід, самобутню і самодостатню композиторську техніку, яскраво виражений філософський підтекст. У залі зі взірцевою акустикою цього дня за диригентським пультом стояв сам маестро Ревакович, тож український камерний оркестр "Київська Камерата" під його орудою звучав надзвичайно повно й об'ємно: музиканти "прочитали" і відчули всі тонкощі й глибини, красу й прозорість звучання авторських партитур.

Конрад Цвік

"Такою є ґенеза п'ятого фестивалю, - підсумовує маестро Роман Ревакович. - У культурних комунікаціях контекст надзвичайно важливий. І коли такі вагомі контексти стаються, той хто приходить ззовні, - побачить чиюсь виразну, яскраву пропозицію і понесе важливу думку далі у світ. У культурі немає демократії, у культурі є аристократія духу".