Сто років любові

Ювілейна виставка "МУЗЕЙ. СТОЛІТТЯ", що відкрилася на вул. Терещенківській, здається просто-таки втіленням змін, які нині пройшлися хвилею по наших музеях. Тож "про час і про себе" ханенківці вирішили поміркувати нетривіяльно.

"Датські" виставки - завжди офіціоз і пил в очі. Пил століть - це про музеї, подібні легендарному Варвари й Богдана Ханенків, що зберігають раритетні "старожитності". Ви теж так вважаєте? Виходить, настав час відмовлятися від стереотипів. Перша "кураторська" виставка нової гендиректорки Музею Ханенків Катерини Чуєвої "МУЗЕЙ. СТОЛІТТЯ", за якою нам пропонують судити про перші сто років життя знаменитого на весь світ музею, цілком органічно впишеться і в іншу інституцію.

Тому що про історію рідного музею автори "датської" виставки (а це, крім Катерини Чуєвої, ще й Олена Живкова, Марія Кулинич, Галина Біленко, Олена Шостак, Людмила Кравченко) вирішили розповісти мовою мало не концептуального мистецтва. За винятком деяких предметів з фондів, ця експозиція - виключно текстова. (Плюс містить надзвичайно цікаве тематичне відео і, звісно, фото).

Тож висновки про те, наскільки драматичним було минуле століття для дітища Варвари й Богдана Ханенків, глядач може зробити сам.

Втім, можна сказати й інакше. "МУЗЕЙ. СТОЛІТТЯ" - це виставка про велику любов. Адже й народився чудовий музей теж з великої любові: свою колекцію Богдан і Варвара Ханенки почали збирати ще 1874 року, коли одружилися і вирушили у весільну подорож.

Датою ж заснування Музею Ханенків вважалося 23 червня 1919 - день, коли декретом більшовицького уряду в Харкові колекцію Ханенків націоналізували й назвали "Другим державним музеєм".

Хоча це число самі музейники називають просто умовною датою для святкування. Коли зручно підбити підсумки і подумати про найближче майбутнє. Як написав сам Богдан Ханенко, "Не тільки процвітання громадського закладу, але саме його існування, як і життя всякої істоти в нашому світі, немислимі без любові, без тієї любові, яка пов'язує, дає силу і віру в роботі й забезпечує її успіх".

Любові за минуле століття в житті музею, було, судячи з експозиції, дуже багато. І не менше - журбот. Сто років музею - це: понад 5 млн відвідувачів і 10 тис. прочитаних лекцій; більш як 2 тис. виставок і 25666 експонатів у колекції, з яких тільки 5,5% можна побачити в постійних експозиціях. (Ох уже ця вічна київська проблема з виставковими площами! І з фондосховищами, між іншим, - теж.)

А ще 24714 творів музей втратив тільки за час Другої світової війни. "Експозиційні зали спустошені, на стінах залишилися тільки рами", - читаємо сповнені болю рядки музейників, які повернулися в рідні пенати, щойно з Києва вибили німецьких окупантів.

Історія Музею Ханенків взагалі дуже нагадує фенікса, якого лихі люди й темні часи раз у раз намагалися знищити. А він - щоразу відроджувався. Чого коштували музею 1920-1930 роки, коли колекцію грабувала сама "союзна" влада? У 1930-х мало не на переплавку пішло безцінне срібло й золото. (Сьогодні те, що вціліло з ханенківського зібрання, - зберігається у Музеї історичних коштовностей.) А десятиліттям раніше ленінградська контора "Антикваріят" тишком, під грифом "таємно", реквізувала з київської колекції унікальні твори, у числі яких - безцінний диптих "Адам і Єва" Лукаса Кранаха-старшого.

Список шедеврів зібрання Ханенків, "запозичених" у різні роки й під різними приводами Росією, складено. Але поживилась у Києві не лише вона: ще 1988 року силами наукових співробітників музею був випущений англомовний каталог, що включав описи 474 картин, які зникли тільки за час окупації 1941-1943 років.

"Забути не можна повернути. Де ставити кому?" - один з промовистих постерів на виставці. "Пошук триває", - наголошують у музеї. До речі, так звану Дрезденську колекцію - предмети з Дрезденської картинної галереї, які були вивезені в СРСР за репарацією і потрапили до Музею Ханенків, - ще 1958 року ми повернули Німеччині. Загальна вага (97790 аркушів графіки, 10 картин і безліч зразків декоративно-прикладного мистецтва) становила понад 50 тонн, а запаковані вони були в 300 ящиків.

Але не будемо тільки про сумне. Ліпше - знову про любов. Наприклад, згадаймо про те, як уже 1959 року свою колекцію східного живопису тоді ще Київському музею західного й східного мистецтва подарувала Таїсія Жаспар… Ні, все ж таки не варто в одній невеличкій статті навіть намагатися переповісти зміст усіх виставкових постерів та історію бурхливих 100 років життя Музею Ханенків. Виставка працює до Дня знань - 1 вересня 2019 р. Сходіть - і самі все побачите й дізнаєтеся.

Можливо, що з числа фондових експонатів "МУЗЕЙ. СТОЛІТТЯ" (включаючи копію заповіту Богдана Ханенка від 10 квітня 1917 р.) вас, як і мене, особливо вразить і просто зворушить бронзовий настільний годинник XIX століття. Його цінність не зрівняється з флорентійським вівтарним хрестом-релікварієм XV століття з сусідньої вітрини.

Але саме з добре працюючим, прекрасним механізмом порівняли свій музей самі ханенківці. Немов цей годинник, з безлічі різних деталей почав збирати музей Богдан Ханенко, а продовжили наступні покоління. Адже любов "ніколи не перестає, хоча і пророцтва припиняться, і мови замовкнуть", казав апостол.