СОЛО-MEA

На осінь 2002 року припадають три ювілейні дати, пов’язані з ім’ям Соломії Крушельницької: 130-річчя від дня народження «русинки Батерфляй», піввікова дата із дня смерті і 40 років від дня заснування за сприяння тодішнього голови Спілки композиторів України Анатолія Кос-Анатольського в селі Біла під Тернополем меморіального музею співачки.

«Я родилась на Поділлі»

Ні на початку театральної кар’єри, ні перебуваючи в зеніті слави, С.Крушельницька не приховувала свого походження. Більше того, усіляко підкреслювала, що вона — русинка з Галичини. Любила співати українські народні пісні, будь-який свій концерт або виступ закінчувала такими творами в обробці М.Лисенка.

«Питаєте, звідки я родом?.. Я родилась на Поділлі, підростала в Тисові коло Болехова, а доростала таки на Поділлі, в Білій, коло Тернополя», — написала вона в листі до свого друга і духовного пастиря Михайла Павличка.

Народилася Соломія Амвросіївна Крушельницька 23 вересня 1872 року в с.Білявинці (Бучацького району, що на Тернопіллі) у сім’ї священика. Дівчинці не минуло і року, коли батька перевели в сусіднє село, потім — у передгір’я Станіславщини (нині Івано-Франківська обл.). І лише 1878 р. сім’я остаточно оселилася в селі Білій під Тернополем.

У роду були певні традиції: наприклад, імена дітям давав дідусь по батьківській лінії, Василь Крушельницький. Саме він, узявши новонароджену на руки, уважно вдивився в риси дитини і сказав: «Соломія — на честь моєї матері, своєї прабаби».

Усього дітей було восьмеро, шестеро дівчаток і два брати. «Батько присвячував нам багато часу: розповідав цікаві казки, співав різні пісні і нас прилучав до співу. Ми батька дуже любили, поважали, слухали. Мати була суворіша, виділяла деяких дітей. Я і Соломійка не були її улюбленицями. Змалку мама змушувала нас допомагати в хаті і в господарстві, няньчити молодших дітей», — написала у своїх спогадах Олена Крушельницька-Охрімович. І далі: навчатися музики дівчинка почала років у шість, проявивши неабиякі здібності, тому «мати, помітивши захоплення Соломії грою, ніколи не відривала її від занять, і дівчинка просиджувала за інструментом годинами». Тоді ж у Люні проявилися й акторські здібності. Під час ігор саме вона краще від усіх удавала епізоди з життя дорослих.

«Шлюбу жодного я би ні з ким не взяла, бо занадто я не сталої вдачі...»

Чи любила «прекрасна Джоконда»? Хотіла любити, але довго не зустрічався ніхто, ким вона змогла б захопитися сильніше, аніж музикою. Хоча саме мужчині судилося підштовхнути юну Соломію до остаточного вибору в житті. Як відомо, закони суспільства вимагали, щоб попівни виходили заміж за богословів. От і на Люню став задивлятися, а потім і сватів заслав семінарист Зеновій Чутківський, син товариша Амвросія Крушельницького. Ось уже й посаг готовий, і день весілля призначений. Однак і наречену, і батьків іноді обурювали висловлювання нареченого. Приміром, він міг гучно і безапеляційно заявити: «Я вважаю, що цирк кращий за оперу».

Останньою краплею, що стала приводом для розриву, стало категоричне висловлювання Зенона про те, що жінка не повинна займатися музикою, тим більше — виступати на сцені. Соломія не стерпіла, і ображений наречений поїхав геть, а незабаром прийшов лист: «Я бачу, що Соломія до мене не прихильна, а тому справу скінчено». За спогадами тієї ж Олени, сестра раділа і стрибала, мов дитина. Зате батькам довелося пережити людський поголос і осуд. Але саме для того, щоб покласти край пересудам, батько наважується відвезти дочку до Львова і віддати на навчання в консерваторію.

За спогадами самої оперної діви, шанувальників у неї не бракувало. Серед них називають і Михайла Павличка — письменника, із яким Соломія довгі роки листувалася і який мав величезний вплив на формування її світогляду. Багато невідомо про стосунки Василя Стефаника та Крушельницької: справа йшла до весілля, але в останній момент чомусь усе розладналося.

Із Федором Шаляпіним вони були майже ровесниками, до того ж народженими під одним знаком зодіаку. Диригент Артуро Тосканіні за талантом і працездатністю ставив їх на один п’єдестал. Російська преса охрестила С.Крушельницьку «Жінка-Шаляпін». Однак мало хто знає, що дві оперні зірки симпатизували одне одному. Федір Іванович освідчувався Соломії Амвросіївні: «Перед вами я могу раскрыть все царапины моего сердца, хоть не имею надежды получить в обмен на это хотя бы какую-то надежду. Что вы ответили б на такое предложение? Едьте со мною в Париж, а оттуда далее. До сих пор я ездил всегда сам. Вы любите музыку и оперу не менее, чем я. Я не встречал доселе женщины, которая так тонко понимала б мою профессию».

Шаляпін кілька разів приїжджав із Парижа по «Соло-mea», але та була непохитною.

Як відомо, Крушельницька вийшла заміж уже в 38-річному віці. Її обранець — італійський адвокат, мер Віареджо Чезаре Річчоні — тонкий знавець музики, ерудований аристократ. Вони познайомилися... у суді, де синьйор Чезаре захищав інтереси Крушельницької. Під час перебування трупи в Італії там сталося виверження вулкана, на настійну вимогу медиків артисти припинили виступ і залишили острів. Дирекція театру пішла на розрив контракту, але усю відповідальність поклала на примадонну. Ч.Річчоні вдалося довести, що гастролі були перервані через обставини, що не залежать від співачки, а послані вищими силами.

Соломія Амвросіївна тяжко пережила смерть чоловіка. І 1939 р., всупереч умовлянням близьких, вирішила повернутися на Батьківщину, у радянську Україну. Але тут її ніхто не чекав. Її змусили відмовитися від італійського громадянства й усього її майна — вілли на березі моря, будинку, чудової бібліотеки. Перед війною Крушельницька зламала ногу, довелося погодитися на операцію. До того ж прогресувала хвороба горла, а що може бути жахливішим для співачки?

У кімнатах меморіального музею С.Крушельницької досі живе її душа, а ночами, кажуть, звучить і голос. Та цілком можливо, що обірветься і ця мелодія. За словами працівниці музею Марії Федун, із цього року заклад передано на баланс Тернопільського районного відділу культури. Обласний краєзнавчий музей вимагає повернути особисті речі та меблі Крушельницької, свого часу надані для експозиції з фондів ТОКМ: адже не секрет, що почастішали музейні крадіжки, а охорона музею Крушельницької кошторисом не передбачена. Якщо всі речі будуть повернуті, відвідувачі зможуть помилуватися хіба що стінами рідного будинку Люні.

Але так не хотілося б, щоб сопрано Соло-mea самотньо звучало у вічності.