Слухати подано!

Все-таки допитливий ми народ. Важко уявити будь-яких іноземців, які займаються серйозними дослідженнями сучасної української драматургії. А нам от усе цікаво, усе важливо. Як, приміром, існує і розвивається німецька драматургія. Три роки тому Національний театр російської драми ім.Лесі Українки виступив з ініціативою провести сценічні читання сучасної німецькомовної драматургії. Разом із німецьким культурним центром «Гете-інститут у Києві» цю ідею втілили в життя. На малій сцені театру ім.Лесі Українки пройшли вже III сценічні читання (керівник проекту Б.Куріцин). Нинішнього року ініціативу підтримало й Міністерство культури та мистецтв України.

Здавалося б, що складного — зібралися актори, почитали драматургічні тексти, професіонали та особи зацікавлені послухали, обговорили, відчули тенденції, усвідомили шляхи розвитку. Але не ходимо ми легкими шляхами. Усе має бути солідно та грунтовно. Якщо робити щось, то посутньо. Вища суть цього заходу — ідея професіонального вдосконалювання, можливість осягнути закони іншої культури й порівняти власне сприйняття світу з чиїмось іншим, досвід для подальшої роботи. Сценічні читання не обмежилися простим «слухати подано!», а перетворилися на міні-фестиваль самодостатніх сценічних ескізів, цілком готових для подальшого повноцінного театрального життя. Драматург — режисерське вирішення — акторська інтерпретація — за цими етапами, що визначали створення будь-якого спектаклю, будувалося читання всіх поданих п’єс. Переклад російською та українською мовами здійснений А.Рибиковою, О.Сидор, Р.Іваницьким, М.Іваницькою.

Сценічне читання — особливий театральний жанр, в якому не має значення кінцевий результат, кінцевий продукт. Головне — процес роботи, розуміння, вміння розглянути масштаб п’єси, варіанти інтерпретації теми. Режисеру не потрібно ставити спектакль, та це й не вдасться в той короткий час, який відпущений для підготування до читання, потрібно проявити себе в наявності режисерської ідеї, зуміти спровокувати й артистів розкритися в запропонованих обставинах.

На думку провідних теоретиків і практиків українського театрознавства, які брали участь у підсумковому «круглому столі» й порівнювали тематику п’єс попередніх читань, намітилася тенденція відходу від так званих чорнушних тем, у фокусі уваги опиняється людина на зламі подій історичного, суспільного плану. Зокрема стають важливими моменти відчуття особистості в оновленій, об’єднаній, вже іншій Німеччині. Звичайно, відібрані п’єси — лише частина літературного процесу, що спостерігається в сучасній Німеччині, та написані вони людьми досить молодими (Ф.Катер — 1966 р.н., К.Денніг — 1954 р., А Хілінг — 1975 р., Х.Клаус — 1969 р., Х.Крауссер — 1964 р., І.Бауершіма — 1964 р.), і за цими творами можна простежити спільні тенденції. Насамперед це хороша література, асоціативна, з іронічними підтекстами, іноді, щоправда, багатослівність підміняла так необхідну для спектаклю дію, але у варіанті сценічного читання це не особливо заважало, оскільки тут п’єси сприймалися як літературні тексти. У більшості п’єс переважав монтажний принцип побудови сюжету, а найчастіше сюжет як закінчена історія відходить на задній план. Для драматургії стає важливим дослідження почуттів героїв, спектр їхніх емоційних переживань. «Життя не може бути щастям, а лише розрадою», — так думають герої п’єси «Вінета» Ф.Катера. Режисер А.Білоус немов розкладає на голоси ожилу стару фотографію, на якій застигли у своєму щасливому «вчора» люди втраченого покоління, люди ще тієї Німеччини. В їхніх ностальгійних спогадах — тихий смуток трагедії, і немов перекидаючи місток у наше «щасливе далеко», герої німецької п’єси наспівують мотив пісні «С чего начинается родина»…

В іншій п’єсі Ф.Катера «Час любити, час умирати» (реж. В.Сікорський) також є ностальгічні моменти. Одягнені в чорне та біле актори символізують властиві часу крайнощі. Їм протистоїть буря переживань їхніх героїв, що ввійшла в обмежений спогадами простір. Хоч час дії п’єси «Exstasy Rave, або Віват, старики!» К.Денніг — 2034 р. (реж.Л.Семиразуменко), усе одно вона про нас сьогоднішніх, про те, що ставитися до минулого необхідно з усією відповідальністю. Трагізм старості та смерті скрашений спогадами про світлі хвилини життя. У п’єсі «Зірки» А.Хілінг, що розповідає про сьогоднішню молодь і проблеми їхніх взаємовідносин, режисер Є.Щурська придумує простий і виразний постановочний хід. Прочитавши сторінку тексту, актори без жалю жмакають її та відкидають. Зім’яті сторінки життя... Зірки — це наркотики. Загинула Сюзанн, впала чи зістрибнула з дерева. Її друзів, що були присутніми при цьому, тепер завжди супроводжуватиме відчуття втрати та осмислення себе поруч із цією смертю. П’єса «Дикуни, або Люди із сумними очима» Х.Клауса (реж. С.Пасечник) і «Володарі» Х.Крауссера (реж.І.Селін) — приклади сучасних пошуків у театрі абсурду. Як і має бути в абсурдистській літературі, смисл приховується за дивними сентенціями. Невизначеність, недомовленість, балансування сюжету на межі реальності та вигадки, безкрайній масив багатозначності та асоціацій. За цими визначальними моментами прослідковується доля людини, досліджується природа її розгубленості перед величезним і незбагненним світом. П’єса Norway.Today І.Бауершіма (реж. М.Жено) — приклад дієвості проведення сценічних читань. Представлена торік ця внутрішньо динамічна історія сучасних, комп’ютерно просунутих Ромео і Джульєтти, стала репертуарним спектаклем театру ім.Лесі Українки.

Вишуканим сценічним подарунком постав спектакль «Пра-соната» К.Швіттерса, показаний студентами-театрознавцями та драматургами Мюнхенського університету у власній переробленій версії «Баварський полуденок». Це дадаїстська розмовна опера, яка не потребує від глядачів знання мови, оскільки дія побудована на окремих словах, звуках, вигуках, коротких фразах. Цими фразами актори, які розігрують сценку вечірки в народному баварському дусі, грають немов діти, жонглюють словами, варіюють вимовою та інтонаціями. В одному лише слові, вимовленому 12 артистами — безодня смислу, асоціацій, іронії, гумору, індивідуального ставлення. Зв’язки, передані лише виразними поглядом, жестом, пластикою, мімікою, вкотре доводять — при талановито знайденому сценічному ході в театрі зіграти можна все, і навіть окрема буква алфавіту здатна схвилювати як поема.

Завдяки українсько-німецьким творчим зв’язкам, що вилилися в плідну ідею читати, грати, слухати й дивитися сучасну драматургію, нашу відвічну національну цікавість задовольнили. Молоді режисери продемонстрували вміння представити в сценічному начерку майбутній спектакль, актори показали гнучкість у сприйнятті тексту, що читається з аркуша, вміння імпровізації, перекладачі перевірили свої тексти на слух, театрознавці порозмірковували над проблемами драматургії та її сценічного втілення, а всі разом спробували простежити тенденції існування і розвитку в часі сучасної німецької драматургії. І побачили в її узагальнених проблемах просто людину, може, навіть себе.