Сліди КДБ і Щербицького у справі Параджанова

22 лютого, 2013, 19:30 Роздрукувати Bипуск № 7, 22 лютого-1 березня 2013р.
Відправити
Відправити

Цього документа, а також багатьох інших матеріалів у справі Параджанова, цілком достатньо для того, щоб реабілітувати видатного режисера.

Сліди КДБ і Щербицького у справі Параджанова

17 грудня 1973 р. в Києві заарештували режисера Сергія Параджанова. Йому інкримінували статтю 122, частини 1, 2, Кримінального кодексу УРСР. І саме з того дня розпочинається відлік "тюремної" епопеї геніального майстра українського поетичного кіно, автора фільму "Тіні забутих предків". "Справа Параджанова" вже майже 40 років хвилює і шанувальників режисера, і журналістів, і правозахисні організації, і світову спільноту. І ніколи ця "справа" не сприймалась однозначно. Завше за нею вбачали політичне замовлення. Те, що судовий процес над Параджановим відбувався за сфабрикованими та підтасованими фактами, підтверджує й останнє відкриття - розсекречений лист ("Інформаційне повідомлення") тодішнього голови КДБ при Раді міністрів Української РСР генерал-полковника Віталія Федорчука до першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького. Цього документа, а також багатьох інших матеріалів у справі Параджанова, на думку голови громадської організації "За реабілітацію "Першотравневої двійки" Валерія КРАВЧЕНКА, цілком достатньо для того, щоб реабілітувати видатного режисера, тим паче що через рік світ святкуватиме 90-річчя від дня його народження.

- Пане Валерію, ви займаєтеся справою реабілітації політичних в'язнів, яким колись, щоб на довше ув'язнити, накинути ярлик аморальності та приховати від міжнародної громадськості масштаби політичних репресій в Україні, фабрикували ще й кримінальні статті. Що спонукало вас узятися за "справу" Сергія Параджанова?

- В тому то й річ - дуже суперечливим видавалося все, що пов'язано з фігурою Параджанова. З одного боку, його називали генієм, видатним кінорежисером, унікальним художником. З іншого, отримавши від тодішньої влади тавро "збоченця" і спекулянта, він був на п'ять років запроторений у зону. І хоч не раз заходила мова про відновлення справедливості, про необхідність реабілітації митця, а Національна спілка кінематографістів України 2009 року подала навіть клопотання до відповідних інстанцій, з досвіду ми знали: для правосуддя потрібні конкретні факти, які б свідчили про фабрикацію судової справи.

Відтак у співпраці зі Спілкою кінематографістів України розпочали цю копітку роботу, щоб максимально з'ясувати суть справи Параджанова і надати правову допомогу ініціаторам.

- До яких фактів апелюєте, аби довести, що справу Параджанова сфабриковано?

- Вже перші документи і, зокрема, донос від такого собі Семена Петровича Петриченка викликали багато запитань. Я звернув увагу на факти й деталі, які були обійдені увагою у пресі. В доносі, зокрема, зазначалося, що Сергій Параджанов є "развратником" тощо. Автор просив начальника міліції "положить конец этим развратным действиям".

Разом з тим донос виявився анонімкою. Адже молодший лейтенант Артеменко, якому доручили з'ясувати суть справи, не знайшов заявника за вказаною в доносі адресою. Більше того. Невідомо, як саме ця кляуза взагалі потрапила в міліцію. Якщо була надіслана поштою, то мав бути в судовій справі й конверт. Це правило слідства. Конверта немає. Отже, хто приніс донос? Хто його прийняв? У кого? Все має бути зареєстровано. А цього не зроблено. Молодший лейтенант Артеменко зобов'язаний був з'ясувати всі обставини…

- В 1937 році, як відомо, за такими доносами теж судили...

- До чого все те призвело, ми знаємо. Культ особи Сталіна засуджено. Анонімки - хибна юридична практика. За ними не можна порушувати кримінальні справи. Це вимога процесуального законодавства.

Але у випадку з Параджановим все було, як у 1937-му. Артеменко хоч і пише в рапорті начальникові, що "встановити особу заявника неможливо", долучаючи до нього листа з адресного бюро про те, що такий-то громадянин за вказаною адресою не проживає, все одно стверджує: мовляв, зазначені факти підтвердилися, а отже, на режисера треба відкривати кримінальну справу.

Що ж до автора доносу, то питання про те, хто він, так і лишилося без відповіді. Це дає підстави пов'язувати авторство з усесильними службами, які були ініціаторами порушення кримінальної справи.

Вивчаючи "справу Параджанова" я звернув увагу на ще одну промовисту деталь. Згаданий рапорт, у якому, зокрема, написано, цитую: "Установлено, что Параджанов С.Й. на протяжении длительного времени занимался…", молодший лейтенант Артеменко написав 12 грудня.

Яким чином це було "встановлено"? Адже тільки 13 грудня, тобто наступного дня, почали йти до Артеменка "постраждалі" і свідчити, "як усе було". Де їх знаходили? Невідомо. Заяви якогось механіка з НДІ Олександра В., 21-річного Фелікса Д., співробітника ще одного НДІ Михайла С. написані
13 грудня. Тобто "до того", як були знайдені свідки. Фелікс Д. наприклад, пише, про стосунки 13 грудня, тобто на другий день після згаданого рапорту. Ще більше здивування викликає те, що на рапорті Артеменка стоїть резолюція полковника Хряпи, датована ще раніше - 11 грудня, тобто днем, коли ще й самого рапорту не було. Отака плутанина з датами…

- І що, ніхто не звернув на це уваги?

- Уявіть собі! Та й кому до того було діло, адже слідство велося дуже поспішно. А захисту як такого митець не мав. Бо пояснень та аргументів адвоката Кісенішського просто не брали до уваги.

Впадає в око, що слідчий Артеменко за один день, 13 грудня 1973 року, виконав стільки роботи - виявив і допитав потерпілих і свідків, написав кілька документів і зібрав під ними підписи, - що з нею й рота міліціонерів не впоралася б.

Аналогічно діяв і новопризначений слідчий з особливо важливих справ з Генеральної прокуратури Євген Макашов. На одному з надісланих ним документів чітко зазначено: "Прошу виконати це швидко у зв'язку з тим, що справа перебуває під контролем".

Скажіть, будь ласка, який може бути "контроль" над слідством?

- А з чим пов'язана зміна слідчих у справі Параджанова?

- Пояснення в документах я не знайшов. У моїй судовій справі подібну передачу обґрунтували її великим обсягом. Гадаю, що Параджанова треба було виставити особливо небезпечним для суспільства, і це мало забезпечуватися таким статусом слідчого.

А можливо, був потрібен хитріший і досвідченіший слідчий. Дослідник творчості митця Роман Корогодський писав, що Макашов (як тонкий юрист-психолог) нав'язав геніальному художникові свою гру і переграв його…

Хоча хто б не вів справу Параджанова, у ній простежується одна закономірність: Сергій Параджанов винуватий. Автора доносу не знайдено, але факт порушення статті 122 встановлено, та ще й заднім числом.

Дані експертизи засвідчують що ніякого акту мужолозтва 13 грудня між Феліксом Д. і Параджановим не було. Але в документі про нього йдеться як про такий, що стався. Свідків немає. Сергій Параджанов відкидає всі звинувачення на свою адресу. Але суд приймає сторону обвинувачення.

Аналогічна ситуація і зі звинуваченням у демонстрації та розповсюдженні порнографічних матеріалів. Це ще одна стаття, за якою його засуджено.

Але ж щоб звинувачувати в цьому, спочатку треба було довести, що матеріали, про які йдеться, є порнографічними. А це правове поняття. І належність їх до порнографічних мала б установити кваліфікована комісія експертів. Натомість у справі є тільки матеріали допиту художника Анатоля Фуженка. Слідчий, зокрема, ставить запитання, чи бачив він у Сергія Параджанова порнографічні зображення. "Ні, не бачив, - каже той. - Правда, він показував мені кулькову авторучку, в яку був вмонтований циліндричний телевізор із зображенням голої жінки. Але це не порнографія", - підкреслив художник.

Кому можна більше довіряти - людині, яка має справу з образотворчим мистецтвом і знає, де межа між порнографією і мистецтвом, чи слідчому, який все одно записав, що наявні матеріали є порнографічними? Проте суд іде по сліду, який вказав Макашов.

- Відомо також, що фахівці з поважної організації "Амністія-інтернешнл" свого часу аналізували цю судову справу й визнали практично всі звинувачення сфабрикованими. Про це повідомив в одній з публікацій син кінорежисера Сурен Параджанов.

- Логічно постає запитання: якими ж були справжні причини полювання на режисера? Чи можна щось додати до того, що з цього приводу вже сказано й написано? Маю на увазі, насамперед, політичний підтекст. Адже вірменин Параджанов завжди підтримував представників української інтелігенції, які виступали проти репресій і боролися проти колоніального статусу України. Зрештою, Сергій Параджанов був режисером-новатором, самобутнім у творчості, "неслухняним" митцем, що не особливо вітали в ті часи в Україні.

Безпосереднім поштовхом до майбутнього арешту Сергія Параджанова, як кажуть, став його виступ 1 грудня 1971 року в Мінську перед творчою та науковою молоддю. Там він показував свій фільм "Колір граната". Запис виступу голова КДБ Юрій Андропов надіслав до ЦК КПРС. Із цього все й почалося.

Мені вдалося роздобути в архівах документ, якого, звичайно, немає в судовій справі, але, який, вважаю, може бути особливо важливим і вагомим аргументом для правоохоронних органів у справі реабілітації Сергія Параджанова… Йдеться про розсекречений нещодавно лист ("Інформаційне повідомлення") тодішнього шефа КДБ УРСР Віталія Федорчука своєму патрону - першому секретареві ЦК Компартії України Володимирові Щербицькому. Так от, у тому листі все як на долоні. Сергій Параджанов, виявляється, опинився у полі зору органів державної безпеки ще в 50-х роках. Чому? Бо з його боку фіксувалися, як ідеться в листі, "наклепницькі думки" про "утиски свободи творчості" в країні, про "партзамовлення" у мистецтві. Далі в листі зазначається, що (цитую в перекладі з російської) "протягом ряду років Параджанов негативно впливав на молодих творчих працівників, закликаючи викопати могилу соцреалізму" та "вигнати червоних комісарів із кіно".

Шеф КДБ пише Щербицькому і про те, що Сергій Параджанов підтримував контакти з "екстремістськи налаштованими націоналістами. В тому числі з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Іваном Світличним, Миколою Холодним та іншими, які використали прем'єру його фільму "Тіні забутих предків" для відкритих антирадянських виступів".

Більше того, тодішній шеф КДБ доповідає Щербицькому, що Сергій Параджанов після "притягнення зазначених осіб в 1972-1973 роках до кримінальної відповідальності за антирадянську націоналістичну діяльність виношував намір організувати кампанію "масового протесту", підтримував матеріально сім'ю І.Дзюби".

Наведу ще одну цитату з листа тодішнього начальника всесильного відомства своєму босу, яка розкриває всю судову справу як замовну: "Ворожі дії Параджанова були припинені у грудні 1973 року органами прокуратури з використанням наших матеріалів про його аморальний спосіб життя та участь у спекулятивних оборудках".

Зверніть увагу на слова "з використанням наших матеріалів". Ось звідки плутанина в датах, про яку я казав, небажання бачити очевидні нестиковки у матеріалах слідства та встановлювати істину. З документа зрозуміло, чому режисера обмежували, чому не давали знімати кіно, і чому він не зміг реалізувати стількох своїх задумів.

З огляду на цей розсекречений лист, Сергія Параджанова взагалі можна було б вважати жертвою політичних репресій і реабілітувати за Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій". У ньому, як відомо, виписано механізм перегляду судових справ колишніх політв'язнів: Генеральна прокуратура разом зі Службою безпеки України опрацьовують справу і передають її до суду для перегляду та реабілітації. Але таке в нас навряд чи можливе.

- І все ж - чи є перспективи для реабілітації Сергія Параджанова? Як-не-як, а менше ніж за рік увесь кіносвіт відзначатиме 90-річчя від дня його народження?

- Нововиявлених обставин, вважаю, достатньо. Всі необхідні документи теж підготовлено. Подавав їх уже до районної та обласної прокуратур, двічі подавав клопотання до Генеральної прокуратури, але звідти їх знову направляють до нижчих інстанцій, тому поки що нічого певного сказати не можу.

Це питання для правоохоронних органів, як ви розумієте, дуже дражливе. Ускладнює роботу і те, що змінюються умови реабілітації. За два останні роки Верховна Рада України двічі вносила зміни до Кримінального процесуального кодексу. Так, за Кодексом 2010 року згідно зі статтею 32 з клопотанням про перегляд судових справ за нововиявленими обставинами треба було звертатися до прокуратури. У листопаді 2012 року до цієї статті було внесено зміни. Тепер треба звертатися до суду.

Отже, знову все треба починати спочатку. Почнемо з Київського обласного суду, який і виніс Сергію Параджанову 25 квітня 1974 року вирок - п'ять років колонії суворого режиму. В обвинувальному висновку - статті за гомосексуалізм, спекуляцію та розповсюдження порнографічних зображень.

…Хотілося б, звичайно, щоб тепер офіційні органи не відбулися мовчанкою, як це триває ось уже двадцять років, відколи ліквідовано комуністичну "імперію зла". За реабілітацію Параджанова виступають кінорежисери Роман Балаян, Олександр Муратов, інші відомі люди. Йому присвячено чимало фільмів. Встановлено пам'ятники. Ще за життя в Єревані відкрито
музей С.Параджанова. Його ім'ям названо одну з планет. Похований митець у Єревані в Пантеоні Слави.

І при цьому в Україні Сергій Параджанов за сфабрикованими звинуваченнями залишається у статусі особи, яка вчинила кримінальні злочини, за що й була ув'язнена. Цей факт - прикра спадщина нашого минулого, кричущий анахронізм, якого слід позбутися в офіційному порядку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК