ШВИДКИЙ ФЕСТИВАЛЬ ІЗ ВОГНЕМ ТА ВІТРОМ

Fast Fest Weekend — так англізовано називається міжнародний студентський фестиваль аудіовізуальних мистецтв, який уже вчетверте пройшов у Києві минулого тижня. Його оригінальність полягає в тому, що тут відбувається «командне» змагання кіновідеошкіл різних країн, і журі (цього разу його очолював відомий грузинський актор Баадур Цуладзе) приймає «залік» не лише в окремих студентів, а й оголошує переможцем ту або іншу школу. Крім того, фестиваль і справді уїкендний — він проходить поза містом (цього разу на базі оздоровчого комплексу «Лідер» у Пущі-Водиці), на природі, де студенти не лише дивляться й активно обговорюють відеопрограми, а й самі влаштовують усілякі карнавалізовані ігри (кожен із його днів був відданий одній з космічних стихій — Воді, Вітру, Вогню). Тон задають упорядники — Інститут кіно і телебачення Київського національного університету культури і мистецтв. Саме його програму журі в результаті й оцінило вищим балом. Мені здається, вона дозволяє сподіватися, що в середовищі самого юного покоління в нас починають з’являтися по-справжньому обдаровані люди.

Алан Бадоєв, приміром, який продемонстрував у фільмі «5 хвилин» незвичайну майстерність (майже філігранну), вигадку, здатність керувати задумом від початку і до фінальної крапки. До речі, Алан, за моїми спостереженнями, усі фестивальні дні перебував у стані майже невпинного режисерування — він безпосередньо керував багатьма карнавальними святами. Не можна не назвати також Олександру Гейлік — її фільм «Людина з планети Інніар» цілком дорослої якості. Незвичний персонаж, що поводиться достоту як інопланетянин, поданий із м’яким, непедальованим гумором, чудово різноманітно, стереоскопічно. Оце маргінал так маргінал, який породжує у душах глядачів якесь світле, добре відчуття...

Вдалою видалася й програма кінофакультету Київського інституту театрального мистецтва імені І.Карпенка-Карого. Сергій Коток уже не вперше зарекомендував себе як перспективний аніматор («Хеппі енд»), а Володимир Дощук у картині «Кому не спиться ночами» виявив смак до такої собі містеріади, потішивши вигадкою в постановці ексцентричних епізодів.

Другий рік поспіль приємно дивували гості з Мінська, студенти кінофакультету Білоруської академії мистецтв. До фестивалю вони поставилися з усією серйозністю, підготувавши програму, старанно продуману композиційно, змонтовану й подану. В неї органічно вписалися рекламні ролики (приміром, «Хочеш її телефончик?», де гарненька дівиця виявлялася презентантом «мобілкової» компанії; дуже добре придумано, та ще й з рідкісним для цього жанру гумором), кліпи й цілком серйозні фільми. Скажімо, «Келих вина» (М.Суботін і оператор В.Потєєв) визнаний кращим на фестивалі. Автори вкотре довели, що сьогоднішня молодь успішно освоює можливості сучасної відеотехніки, здатної конкурувати з великим кінематографом у якості зображення, примхливості та тонкощах подачі фактури, поетичній трансформації матеріалу в цілому.

А ось славетний ВДІК відверто розчарував. По-перше, інститут надіслав не програму, а те, що трапилося під руку (невже на престиж рідного закладу наплювати?). По-друге, фільми вдіківців виявилися на диво невиразними. Навіть дипломна робота «Зловмисник» Володимира Смєлкова (за оповіданням Чехова) — натужне комікування акторів та ще й прямолінійно, грубо викарбувана думка, що в Росії, мовляв, усі зловмисники: і неосвічений селянин, і слідчий однаковою мірою негідники й недоумки.

Кращими були роботи інших москвичів — студентів Гуманітарного інституту телебачення та радіомовлення імені М.Литовчина (існує з 1992 року). Цікавий проект «Автопортрет ХХІ століття», де студенти намагаються уявити самих себе на старті нового століття. По-своєму цікава відеокартина про популярну в Росії програму «Шукаю тебе» («За лаштунками чекання» Ольги Ніколаєвої) — моментальні репортажні зйомки вміло поєднано з аналітичними епізодами. Ну й дипломна робота Ольги Філатової «Поки ніч», в якій міркування різних людей про музику і пейзажні міські замальовки сплітаються в поліфонічний образ людського життя.

Судячи з усього, литовчинці не мають великих проблем із технікою. Можливо, звідси враження, що ремесло в них трохи переважає над натхненням, власне творчими пошуками. Чого не скажеш про тбіліських студентів із Державного інституту театру й кіно імені Шота Руставелі. Грошей майже нуль, техніка та плівка які вже є, однак їхні фільми позначені пошуками справжньої кінематографічної виразності. Крізь побутову, повсякденну фактуру раптом тривожно просвічують інші значеннєві величини, жест, вчинок, слово несподівано постають в обрамленні непередбаченого начебто контексту. Приміром, у фільмі «Тітка Сталіна з Португалії» (Міндая Есадзе), коли звичайна вулична балаканина кількох чоловіків проростає майже містичним образом дивного світу, де все з чимось і кимось пов’язано…

Незмінний лідер Fast Fest, відомий режисер і педагог Юрій Терещенко обіцяє не полишати розпочату справу, а навпаки — розширювати географію кіновідеошкіл. У молодості так важливо змагатися і перемагати, набуваючи впевненості та хорошої творчої жадоби до незвіданого і невідкритого.