Шок і трепет: 10 книг львівського Форуму

Шокуючі події війни на Сході, тексти політв'язнів, трепет кохання, Чорнобильська зона відчуження, наші найближчі сусіди - такі головні літературні теми, довкола яких обертався XXII Форум видавців у Львові.

Сама ця подія стала знаковою для культурного життя України. Останнім часом ця ж подія потрапила у скандально-кримінальні хронічки (у зв'язку з гучними заявами органів безпеки). Втім, найголовніше - книжки. Десять із яких, на свій смак, рекомендую.

Павло Ар'є. "Баба Пріся та інші герої" (ЛА "Discursus")

Драматургію в Україні видають украй рідко. Побутує думка, що п'єси мають ставитися, а не читатися. Певною мірою ця думка має право на існування. Проте драматургія, яка вже набула важливого значення, виходить за межі власне театру і стає явищем суспільно-літературним. Так сталося з деякими п'єсами Павла Ар'є. Його тексти перекладено кількома європейськими мовами, постановки за його творами йдуть у багатьох театрах. В Україні уславлена п'єса "На початку і наприкінці часів" (в афішах: "Сталкери", "Баба") незмінно збирає аншлаги. Для написання цього тексту Павло Ар'є відвідав Чорнобильську зону відчуження. Його історія - комедія характерів і трагедія життя українців, які опинились у "зоні". Власне, зона - метафора тієї країни, яка сприймає людину як в'язня. П'єса про поліську бабу Прісю - знакова для сучасної України - увійшла до збірки, підготовленої літературною агенцією "Discursus".

Сергій Батурин. "Вакансія для диктатора" ("Кальварія")

Антиутопія в тренді. Серед головних подій Форуму - український переклад роману Мішеля Уельбека "Покора" (Х.: КСД), за сюжетом якого, до влади у Франції приходить президент-мусульманин. У романі Сергія Батурина в країні, котра дуже нагадує Росію, президента вбивають. Головний герой намагається зірвати плани змовників… Якби існувала паралельна реальність, близька до ідеального світу, то в ній Кокотюха писав би так, як Батурин. Автор відомий своїм захопленням історією. Він грається з фактами. А гра, як відомо, часто-густо веде до передбачень. Іноді несподіваних. Чи здійсниться своєрідний прогноз, виписаний у "Вакансії.."? Чи помре тиран, і чи зміниться влада в сусідній нам країні? Напевно, про це мріє переважна більшість населення нашої держави.

Оля Гнатюк. "Відвага і страх". ("Дух і літера")

Це есе здобуло гран-прі конкурсу Форуму видавців на найкращу книжку. Її авторка тривалий час працювала в дипломатичних установах Польщі в Україні і ґрунтовно досліджує україністику. Йдеться про Львів часів Другої світової війни. Тема складна. Адже період - переломний для Галичини, для України, для самоусвідомлення українців. Зокрема ж - для осмислення стосунків між польською, єврейською та українською громадами. Стосунків, які обросли не вельми приємними міфами. На тлі гуманітарної катастрофи авторка намагається проникнути у заплутаний індивідуальний світ героїні. Як поводитися, коли навколо тебе - сама смерть? Чи можна подолати страх смерті? Щоденники, спогади, листи, протоколи допитів - насичена фрагментарність перетворює цю книжку на одне з найцікавіших свідчень про тогочасний Львів.

Джеймс Джойс. "Улісс" ( "Видавництво Жупанського")

Дочекалися. Книжка величезного обсягу, за якою на Форумі вишиковувалася довжелезна черга. Олександр Терех перекладав "головний роман ХХ століття" мало не півжиття.
І все одно не встиг. Героїчну справу перекладу "Улісса" довершив Олександр Мокровольський. Завершив 2014 р. - рівно за століття після початку роботи Джойса над епопеєю. Хіба не символічно? Мокровольський склав і примітки - вкрай важливу частину будь-якого видання Джойсового роману. Вихід "Улісса" українською мовою - знакова подія для української культури. Замислімося: оригінал роману побачив світ 1922 року, одразу ж був перекладений французькою, німецькою та чеською мовами. Потім - десятками мов. А ми все чекали. Нам усе забороняли. Незабутня Дарія Віконська твердила про потребу перекласти Джойса ще у передвоєнному Львові. А в середині 60-х років у "Всесвіті" побачили світ кілька епізодів у перекладі О. Тереха. Шлях до читача завдовжки півстоліття… Тримати цю книжку в руках - вишукане задоволення для будь-якого інтелектуала, та й для кожної освіченої людини. Маст рід цієї осені.

Маркіян Камиш. "Оформляндія, або Прогулянка в Зону" ("Нора-Друк")

Цьогорічний Форум ряснів дебютами. Але випадок Камиша - унікальний. Довгий час цей історик за фахом ховався за профілем у Фейсбуці, досить відверто висловлюючись про творчість інших гравців літературного ринку. І ось - перша книжка. І, як на мене, цікава вона не так темою (прогулянки неформала до Чорнобильської зони), як голосом, текстом. Віртуозним володінням мовою. Книжка, майже позбавлена сюжету, причаровує з перших сторінок. Камишеві вдається вплітати сленг у такі вишукані описи апокаліптичних краєвидів Зони, що він миттю перетворюється на мовне явище. Мандрівник і поет - а на додачу історик, себто людина з жилкою педантизму (який у даному випадку аж ніяк не зайвий) - Маркіян Камиш створив одну з найцікавіших дебютних книжок цього року.

Сергій Лойко. "Аэропорт" ("Брайт Стар")

Точка відліку. Але в який бік? Уперед чи назад? Гадаю, в недалекому майбутньому Донецький аеропорт перетвориться на велетенський меморіал - експоцентр сучасного мистецтва, - де можна буде вшанувати пам'ять героїв і поміркувати над сенсами сучасного світу. Поки що ж це - загрозлива руїна, досі насичена війною і кров'ю. У видавництві "Брайт Стар" з'явився бестселер - "Аэропорт" Сергія Лойка (кореспондента "Лос Анджелес Таймс"). Він був єдиним іноземцем (американцем російського походження), який побував у Донецькому аеропорту під час бойових дій. Ці чотири дні змінили уявлення світу про війну на Сході України. Світлини, відзняті Сергієм, розійшлися світом і отримали престижні відзнаки, а d Москві на його репортаж відгукнулися глухою люттю. "Аеропорт" - якісно написаний нон-фікшн, пронизливий репортаж, гіркий текст, що його мусить прочитати кожен українець.

Арам Пачян. "Робінзон" ("Видавництво Старого Лева")

Після книжок про війну, Чорнобиль та нашу гірку реальність хочеться кудись утекти - і зробити це можна, розгорнувши збірку оповідань вірменського письменника Арама Пачяна, перекладену українською мовою львів'янином Анушаваном Месропяном. Герой Пачяна - самотній Робінзон - живе на затишному острові свого життя, зусібіч оточеному кришталевими мурами штучного щастя. Читач змушений блукати лабіринтами символів, з яких час від часу прозирають обриси прекрасного Єревана та кольорові гори Вірменії. Тут і казковий елемент, і урбаністичний, і великий ковток кафкіанства. Арам Пачян - відома у Вірменії особистість, ведучий популярних передач на радіо. У свої
32 роки він уже двічі одержав нагороду Спілки письменників Вірменії. На презентацію українського перекладу своєї головної (на даний момент) книжки Пачян завітав особисто.

Євген Положій. "Іловайськ" ("Фоліо")

Який Форум без скандалу? Не став винятком і цей вересень. У харківському "Фоліо" було видано роман російсько-кримського блогера Платона Бесєдіна "Вчитель". Роман, треба визнати, непоганий з художнього погляду, проте неприйнятний з точки зору політичної. І пікет із протестом проти цього видання став свого роду "родзинкою" перших днів Форуму. Проте, крім Бесєдіна, "Фоліо" видало дві знакові книжки - "Художника війни" Максима Бутченка та "Іловайськ" Євгена Положія. Останній претендує на звання однієї з головних книжок сезону. І не лише тому, що - про війну. Бо не тільки про війну. Адже "Іловайськ" - складний психологічний роман про Україну. У підзаголовку так і зазначено: "Розповіді про справжніх людей". Книжку побудовано на розповідях очевидців. Протиставлення "справжні - несправжні" комусь може видатися різким, можливо не дуже справедливим, проте це - наша реальність. Бо під час війни кожен із нас, перебуваючи у своєму затишному мирному житті (у Києві, Львові, Брюсселі - зрештою, будь-де), почувається несправжнім. Справжнє життя - там, у зоні АТО. Справжнє життя - у тих, хто допомагає і підтримує, у тих, хто воює. "Іловайськ" присвячено всім нам відомій трагедії. Книжка страшна. І саме тому - дуже потрібна. Бо й написано її на високому художньому рівні. "Іловайськ" огортає їдким туманом правди і не відпускає до останньої сторінки.

Надія Савченко. "Сильне ім'я Надія" ("Юстініан")

Страшна книжка. Текст уривками передавався з в'язниці. Читати важко. Надихнув льотчицю на книжку її адвокат, російський правозахисник Ілля Новіков (він же написав і передмову). "Сильне ім'я…" не є високою літературою. Та й не повинне нею бути. Це жива скривавлена книжка, шмат художньої плоті, який аж парує образою і болем. Деякі мовні неоковирності додають цьому текстові шарму. Складно уявити, що книжка писалася в СІЗО під час голодування. "Голодний текст" - так я охарактеризував би цей твір. Книжка існує у двох варіантах - у твердій та м'якій палітурках. Наклад становить
10 тисяч - дуже велика цифра для України. Цифра, яка обнадіює. (Докладніше про книжку - в матеріалі "Правда Надії").

Юрій Ярема. "Тепло його долонь" ("Видавництво Анетти Антоненко")

Альберт Ейнштейн казав, що головна війна точиться не між військовими, а в головах людей. Головна війна - війна за толерантність, за любов до іншого, інакшого. Пишу огляд через кілька днів після виступу сера Елтона Джона на конференції YES, де він заявив про недопустимість недотримання прав ЛГБТ в Україні. Наступного дня було по-звірячому побито відомого активіста Ніка Картера і його партнера. Це стало свого роду відповіддю праворадикалів - цього похмурого "альтер его" української влади - на виступ сера Джона. Це ще раз доводить: діалог можна вести виключно засобами культури. Перший роман молодого автора Юрія Яреми - спроба діалогу. Спроба показати консервативному суспільству, якими насправді є ЛГБТ і як їм живеться в Україні. Книжка гуманістична. Так само ця книжка - важливий елемент отієї війни проти зла нетолерації, про яку говорив ще Альберт Ейнштейн.