Шевченкова ікона

Серед маловідомих сторінок Шевченкіани саме ця, очевидно, повинна викликати особливий інтерес мільйонів шанувальників Кобзаря (200-ліття з народження якого відзначає весь світ). 1846 року Тарас Шевченко торкнувся своїм пензлем сакральної теми: він був безпосередньо причетний до реставрації ікони Діви Марії…

На початку жовтня 1846 року в складі Археографічної комісії зі збирання старих актів Тарас Шевченко разом із професором університету св. Володимира Миколою Іванишевим (1811–1874) виїхав на Волинь, щоб зробити малюнки з історичних пам'яток: будівель, городищ і могил, зібрати народні перекази, пісні, казки. Зберігся запис від 15 жовтня 1846 року в журналі Волинської духовної консисторії про "…сприяння Шевченкові під час огляду церков і монастирів".

Не могли дослідники оминути й волинського села Секунь (нині Старовижівський район). Тут, у старовинній дерев'яній церкві св. Михаїла, поховано Михайла Калимета, скарбника московського князя Андрія Курбського, який не раз вигравав битви з татарами й німцями. Свого часу князь отримав від короля грамоту на Ковельський маєток, зокрема й на село Секунь. Дияконом у місцевому храмі був Григорій Антонович. Він і настоятель храму отець Ілля Мусієвич зустрічали гостей і допомагали прибулим владнати побутові проблеми, ознайомитися з храмами та їхнім начинням.

Секунь - назву поселення слід шукати в сивій давнині. Його історія непроста: тут відбулася одна з найжорстокіших січей. У першій половині XVI століття поселення належало ще до Сангушків, а 1564 року польський король подарував його князю Андрію Курбському, а той - своєму управителеві Іванові Калимету, якого 1572 року вбив князь Дмитро Курцевич-Булига, після чого воно перейшло двоюрідному братові управителя Михайлові Калимету, який у 1572–1588 pоках побудував у селі дерев'яну церкву св. Михаїла, священиком якої через більш як два століття й став І.Мусієвич.

Можливо, він перший і зустрічав Тараса Григоровича? Й, очевидно, попросив художника відреставрувати для храму ікону, яку Шевченко назвав "Діва Марія".

Про цей факт розповідають у своїх дослідженнях пошуковці Володимир Лис і Петро Мазур. Не оминув його й краєзнавець Володимир Рожко. Зокрема, у статті "Волинські ікони пензля Тараса Шевченка" він стверджує, що митрополит УАПЦ Никанор Абрамович, будучи благочинним другої округи Ковельського повіту в 1934–1942 pоках, під час своєї першої візитації до Свято-Михайлівського храму в Секуні в документах парафії знайшов книгу "Опись церковного имущества", заведену ще 1806 року. В книзі містився перелік церковного майна, що належало Секунському храмові. У примітці навпроти запису "Образ Божої Матері за Престолом" зазначено: "В 1846 году образ сей рештаврирован проезжим живописцем Тарасієм Шевченком". Отже, документи, історичні джерела й народні перекази свідчать: запрестольна ікона в Секуні - це образ, якого торкнулася рука художника Тараса Шевченка під час перебування на Ковельському Поліссі в середині жовтня 1846 року.

Це стверджує і релігійно-освітній діяч - протоієрей Михайло Тучемський (1872–1945), який супроводжував архієпископа Алексія з 6 до 16 серпня 1937 року, коли той робив візитацію церквам Ковельського повіту і 14 серпня побував у Секуні. У своїй книжці "По глухих закутках Волинського Полісся" (1938) Тучемський пише про: "…приємні спомини перебування в Секуні й сусідніх селах національного поета Т.Шевченка, який за дорученням Київської Археографічної комісії приїздив сюди для огляду та замалювання старих поліських церков. Тоді він якийсь час побував і в Секуні, бо тут мається старовинний запрестольний образ Діви Марії, відновлений власноручно його трудами".

Професор з Луцька Петро Кралюк у монографії "Волинь у житті і творчості Тараса Шевченка" (2006) на підтвердження того, що Шевченко міг реставрувати ікону Діви Марії, наводить гіпотези науковців Михайла Шугурова й Ореста Левицького, а також письменника Бориса Грінченка й мистецтвознавця Олекси Новицького. Цікава розмова відбулася ще 1979 року в селі Секунь шевченкознавця Петра Жура з місцевим жителем, 86-літнім Мефодієм Рижком, який згадував, що "…дід його Іван розповідав йому про те, що в Секунь приїжджав Шевченко, що він малював стару церкву, не нинішню, збудовану пізніше, а ще стару, ветху. Тарас Григорович не тільки змалював ту церкву, а й реставрував для неї ікону Богородиці. Коли церкву розібрали, то ту ікону перенесли до кладовищенської каплички".

Саме в цьому святому місці на Волині у цвинтарній капличці й можна побачити запрестольну ікону Діви Марії, що її торкнувся пензель Кобзаря

Як свідчать церковні архіви, храм справді перебував в аварійному стані, тому 1868 року на іншому місці, біля поштової дороги, збудували нову церкву. А в 1893-му давній храм, замальовки якого робив Т.Шевченко, перенесли на нове кладовище й освятили на честь преподобного Іова Почаївського. Сюди забрали різне церковне начиння, храмовий архів та образ Діви Марії. А на місці знесеного храму звели школу. Отже, нині ікона, яку тримав у руках Шевченко, зберігається у цвинтарній Іовській церкві (місцеві називають її капличкою). Владика Никанор так описує враження від образа: "У Секунській церкві я не міг одірвати очей від милого українського обличчя Діви Марії з дитятком на лівій руці в художньо мальованій кольоровій шаті. На Божій Матері, як дар пошани і любові місцевого жіноцтва, пишалися низки коралів і пацьорів. З металевої коронки на голові спускалися пасма різнокольорових стрічок".

Автор цих рядків відвідав Секунь, розгледів і сфотографував запрестольну ікону "Діва Марія", яка у цвинтарній каплиці й справді під сімома замками. Мене цікавило чимало фактів - де і що "підправляв" художник Шевченко, яких частин образа торкнувся його пензель? По-перше, вразило те, що на зображеннях Діви Марії й дитини домальовано намисто, що не характерно для православних ікон, але притаманно українській жінці. По-друге, в нижній правій і лівій частинах образа чітко видно людські постаті, які стоять навколішки, їхні погляди звернені до небес, де видно Всевишнього.

Але якщо йдеться про "реставрацію", то, виходить, уже була картина, яку Шевченко оновив і на свій художній погляд і смак домалював на ній деталі, які мають бути притаманні іконі? Пригадалася з історії Волині знана й шанована свого часу в цьому краї королева Бона. Коли я знайшов в Інтернеті її портрет, то був вражений, зіставивши його з Секунською іконою, - неймовірна схожість облич. Можливо, Шевченко й реставрував кабінетний ("кімнатний") погрудний портрет королеви, адже свідченням цього є атрибути монаршої влади: корона, мантія, хрести й медальйони на золотих підвісках. Такі портрети - матері й дитини були в ХVІ столітті покликані розкрити не тільки зовнішній образ малюка, а й показати його характер і соціальне походження.

Автограф Шевченка в медальйоні Христа

Хто ж вона, власниця волинських земель і замків Бона? Майбутня королева народилася в Італії у родині міланського аристократа герцога Сфорца. Здобула європейську освіту. 1518 року переїхала до Польщі й стала дружиною короля Сигізмунда. Монарх щедро дарував коханій маєтки в Польщі, Білорусі, Литві й на Волині. Завдяки старанням королеви село Ковле отримало грамоту про надання йому статусу міста на основі Магдебурзького права. Пізніше, 1543 року, Ковель перейшов під її управління. З виданих Боною грамот видно, як бурхливо розвивалися міське господарство, торгівля, ремісництво. Королева встановила рівноправність православної і католицької конфесій. Виважено ставилася до національних меншин, селян, які її обожнювали й молилися за її здоров'я у волинських храмах.

Іще з дитинства Тарас Григорович знав, що богородична тематика заснована на таїнстві Боговтілення, що через образ Богородиці розкривається глибина боголюдських відносин. Марія, яка дала життя Богу в його людській природі, стає матір'ю Бога (Богородицею). Отже, Т.Шевченко портрет королеви Бони з дитиною, ймовірно з одним із синів - Сигізмундом Августом або Альбрехтом, реставрував під ікону "Діва Марія", і це закономірно, бо саме цей образ Тарас Григорович освятив поетичним словом. Як справедливо зазначає духівник Дмитро Степовик, центральна вісь ставлення Шевченка до Діви Марії точно збігається з тією роллю, яку їй відведено у святих Євангеліях: вона пречиста, свята, непорочна, безмежно добра, обрана самим Богом для великого й недосяжного розумові людини експерименту: перевести духовну іпостась Бога в матеріальне тіло живої людини - для того, щоб це тіло померло й одночасно зняло прокляття гріха з усіх інших людей. Велич Марії проектується Шевченком виключно через велич Ісуса Христа.

Всеупованіє моє

На Тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє Твоє,

Все упованіє моє

На тебе, Мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, Благая!

Молюся, плачу і ридаю…

Не тільки змістом, а й молитовним настроєм, емоційним звертанням і проханням до Богородиці, чудовою євангельською ритмікою і строфікою, а також щедрим та делікатним і щиро українізованим використанням церковнослов'янізмів - це суто православна похвала Марії, довершена молитва великої поетичної сили. Ці початкові слова з Шевченкової поеми "Марія" таки треба було б включити до українських молитовників! Переконаний, Тарас Шевченко не міг не скористатися щасливою нагодою і відреставрував портрет королеви Бони з дитиною під ікону "Діва Марія", домалювавши намисто й людей, які моляться. До того ж митець добре знав, що ікона у православній традиції виконувала особливу функцію - вона була й молебним образом, і книгою, з допомогою якої навчають, і супутником-розрадником нелегкого життя, і святинею, і головним багатством громади, котра передавала образ як спадок від покоління до покоління.

Цей іконографічний тип дістав найменування "Одигітрія" - та, що вказує дорогу, або "Провідниця". У цій назві закладено концепцію ікон Богородиці, яка веде вірян до Христа. Життя християнина - це шлях із пітьми у Боже світло, від гріха - до порятунку, від смерті - до життя. У цій Секунській композиції Діва Марія тримає малого Ісуса на лівій руці. Обидві постаті звернені обличчям до прихожан, Богородиця правою рукою вказує на Божого Сина, а Він правою ж рукою благословляє. Дитя Ісус має зрілий, як у дорослої людини, вираз обличчя: високе чоло є символом мудрості. Богородиця, яка вказує на Христа, - ключ до цього образа. Вона орієнтує того, хто споглядає, духовно направляє його до Христа, бо Він є шлях, істина й смисл життя. Діва Марія несе наші молитви до Нього, клопочеться за нас перед Ним, оберігає нас на шляху до Ісуса…

А тепер про головне, що я віднайшов: на медальйоні дитини Ісуса Христа в обрамленні видніються розмиті часом букви й цифри. При збільшенні на комп'ютері вдалося розпізнати абревіатуру у формі тризуба - Ш, а під нею - Т, нижче розпізнаються цифри: 1846. Отже, це підтверджує гіпотезу, що Тарас Шевченко таки залишив нам знак, вказавши свої ініціали й дату, коли працював над відновленням образа.

…І сьогодні в селі, яке відсвяткувало 500-літній ювілей, старожили з уст в уста передають переказ про пана в чорному плащі й модному капелюсі, котрий розмовляв народною мовою… Отже, Тарас Григорович, відновлюючи потемніле зображення, "надів" на шию Богородиці традиційне українське намисто.