СЕРЕД ШЕДЕВРІВ МИНУЛОГО ВІН БУВ ПЕРШИМ

Із трьох перлин світового зодчества, які залишив по собі в Галичині видатний італієць Бернард Мереттіні, чільне місце за Святоюрським собором на львівському пагорбі. А першим, у 1743 р., він почав будівництво римо-католицького костелу Непорочного зачаття Діви Марії у Городенці. Саме це містечко мав на меті перетворити на магнатську «столицю» Микола Потоцький, що володів маєтками на Покутті й Поділлі. Граф, який, за переказами, був нещасливим у шлюбі, закохався в селянську дівчину, красуню з Чернятина Бондарівну. Це і прив’язало його до Городенки, через це саме в покутську сторону і привів знаного в Європі архітектора.

Будівництво тривало довго. Не витримували, падали коні. Їх скидали у ями з вапном, через те, кажуть, і досі тримається штукатурка, не беруть її ні грози, ні лихоліття. У 1760 р. костел постав як шедевр архітектури стилю бароко. За свідченням істориків, своєю граціозністю та дивовижністю форм він вразив навіть тодішніх спеціалістів і майстрів справи.

Та Бондарівна відмовила Потоцькому. Бо не рівня бідна селянка багачеві, бо де таке видано, щоби багатий бідну брав. Не дочекався граф ані руки, ні серця. Тоді заграла в ньому дика кров:

Ой вистрелив пан Каньовський

З срібної рушниці,

Де упала Бондарівна,

Там крові керниці.

Так і досі співають довколишніми селами. Пан пішов на Велику Вкраїну, його було титуловано канівським старостою. Тому й Каньовський. А віном Бондарівні стала сира земля. І ніхто вже не скаже, чи це справді трагічна історія, а чи вигадана народом легенда. Нещасливо склалася доля й городенківського костелу. 19 червня 1835 р. він горів, падали дзвони з дзвіниць. Та вже через два роки святиню підняли з руїни. Гірше було за радянських часів. Коли прийшли червоні, територія храму стала гарнізоном. У келіях монастиря облаштували конюшню, під вівтарем вечорами часто горланили п’яні солдати. Пізніше тут квартирував гуртожиток місцевого ПТУ. Унікальним скульптурним декором, виконаним ще одним видатним європейцем Пінзелем, статуетками комсомольці розпалювали, бувало, грубки. Апогеєм більшовицького шабашу став день, коли падали з вежі хрести. Розбиваючись об землю, вони тривожно будили тишу провінційного міста. З пересторогою.

Пізніше зміну політичної ситуації засвідчили в Городенці ті самі хрести, які знову воздвигли на костел. Так прийшла Україна. За десять років проведено широкий обсяг реставраційних робіт. Храм відроджено. А на початку нового тисячоліття, завдяки енергійним старанням місцевого пароха декана УГКЦ І. Левицького, він став діючим. Щонеділі віруючі, наразі невеликою парафією, збираються на відправу. І хоч ширяться чутки, що римо-католики Польщі тепер усе настирливіше домагаються визнання і своїх прав на воскреслий храм, до загострення міжконфесійних стосунків це, найімовірніше, не призведе.

На фото: архітектурна пам’ятка XVIII ст. костел Непорочного зачаття Діви Марії у Городенці.