«РУСТАВІ» НА «ЗОЛОТОВЕРХОМУ»

Гастрольна складова нинішнього концертного сезону не може не тішити. Йдеться не про іміджеві проекти, призначення яких — створити ауру мецената тій чи іншій торговій марці; йдеться не про заїжджих знаменитостей учорашнього дня, які розглядають нашу державу як територію для «рубання капусти» й дефілюють під фонограми на сцені Національного плацу «Україна». Йдеться про справді якісні виступи гастролерів, котрі вносять свіжий струмінь у наше музичне життя. Таких, як Боннський симфонічний оркестр під керуванням Романа Кофмана, як клавірабенди Володимира Віардо та Наума Штаркмана, як Державний заслужений ансамбль народної пісні Грузії «Руставі». Концерт цього колективу, яким було відкрито Восьмий хоровий фестиваль «Золотоверхий Київ», установив високу планку всього музичного свята. Виступ «Руставі» мимоволі порівнювався з аналогічним відкриттям торішнього «Золотоверхого Києва». Тоді гостем фестивалю була Санкт-Петербурзька співоча капела під керуванням Владислава Чернушенка, не менш відомий колектив із відмінною репутацією та глибокими традиціями. Але для нього, за збігом обставин, виступ у Колонному залі Національної філармонії України був своєрідним «розігрівом» перед іншим, важливішим і престижнішим концертом. Унаслідок цього — більш як наполовину урізана програма, хітами якої стали «евергріни» типу «Барині» та «Вечірнього дзвону»...

«Руставі», навпаки, до концерту-відкриття поставився якнайвідповідальніше. Велика й цікава програма (давньогрузинські духовні співи, багатоскладний фольклор Грузії — мегрельські, карталинські, кахетинські, імретинські, сванські пісні, інструментальна традиція), ідеальний ансамбль, бездоганна відточеність кожної інтонації. Українському слухачеві було представлено унікальну хорову культуру Грузії з її неповторним чоловічим багатоголоссям. «Яка дивна гармонія», — поділилася враженням в антракті одна зі слухачок. Не гармонія-вертикаль з її напруженнями-розв’язуваннями, прагненням до завершального акорду, але вільний лінеарний рух голосів, суворо діатонічний, а тому стримано-медитативний — визначає колорит цих співів. Час тут зупиняється, слухач перебуває в особливому звуковому просторі й насолоджується терпкими співзвуччями. У них відбивається національний характер, мужньо-стриманий і водночас непогамовно-темпераментний...

Програма концерту «Руставі» ідеально вписалась у фестивальну концепцію «Золотоверхого Києва». З одного боку, це духовні співи. Відомо, що християнство з ІV століття було в Грузії державною релігією. І грузинський церковний ритуал, так само як і духовна музика, сягає корінням у візантійську традицію. Водночас візантійське начало, безперечно, синтезувалося з національним (як це нагадує нашу історію!) — і виникли такі шедеври, як сванська «Квіріа», карталинська «Чона», національні варіанти загальнохристиянських «Херувимської» («Ромелні керубінта»), ірмосів, тропарів, кондаків.

Друга складова програми «Руставі» — національний фольклор — також цілком відповідала фестивальній концепції Миколи Гобдича. Київські слухачі мали можливість ознайомитись із трудовими, похідними, застільними, ліричними піснями Грузії. Знамениту «Мравал жамієр» («Многая літа») було представлено у двох варіантах — світському й духовному. Інструментальне вкраплення (попурі з грузинських народних мелодій, виконане на саламурі — аналозі нашої сопілки в супроводі двох струнних — очевидно, чонгурі й пандурі) доповнило картину грузинського фольклору, зробивши її ще більш барвистою й колоритною.