РОМАН І МАРГІТ СЕЛЬСЬКІ: ХУДОЖНИКИ ЛЬВІВСЬКОЇ СЛАВИ

У Львівському національному музеї відкрилася виставка двох художників — Романа і Маргіт Сельських, присвячена 100-річчю від дня їхнього народження, що припадало майже на ту саму дату. Роман народився 21 травня 1903 року, а його майбутня дружина Маргіт Райх — 26 травня того ж року. Подружжя прожило разом довге життя. Щоправда, пані Маргіт закінчила свій земний шлях на десять років раніше за чоловіка, у віці 77 років. Це була блискуча, талановита і високоосвічена інтелігентна пара. І зараз у Львові є чимало людей, які мали щастя особисто спілкуватися з ними.

На ювілейній виставці вони теж разом, точніше, їхні картини. Загалом більше сімдесяти робіт із фондів Національного музею, Львівської картинної галереї та приватних колекцій: натюрморти, портрети, пейзажі, інтер’єри, декоративні композиції... Пейзаж Романа Сельського — а поруч відразу краєвид, написаний рукою Маргіт. Бачиш, як багато в них спільного і водночас індивідуального. Полотна переважно великі, яскраві, барвисті, виписані ледь не графічно...

Цікавитися живописом вони почали ще зі шкільної (гімназійної) лави (обоє жили з батьками у Львові). У 15 років майбутній художник Сельський вступив у Вільну художню академію, засновану львівським архітектором Л.Підгорецьким, де за символічну плату навчатися живопису могли всі бажаючі. Потім один із друзів привів його в майстерню найвідомішого на той час у Львові художника Олекси Новаківського, що навчав своїх учнів насамперед академічного професіоналізму. Далі Львівська промислова школа, відділення декоративного живопису. Проект килима, виконаний Сельським у майстерні вчителя, одного з найвідоміших майстрів львівської школи живопису 20—30-х років ХХ століття Казимира Сихульського, експонувався на всесвітній виставці декоративного мистецтва в Парижі. Потім було навчання у Кракові — в Академії красних мистецтв під керівництвом Юзефа Панькевича — чудового колориста, одного із найяскравіших представників імпресіонізму в польському живописі. А восени 1925 року молодий художник приймає рішення їхати в Париж, де на той час перебував цвіт молодої творчої інтелігенції. Там відвідує модерну академію Ф.Леже й А.Озанфана, потім закінчує Краківську академію і повертається до Львова, прагнучи творити нове мистецтво.

Маргіт також навчалася у Вільній академії мистецтв, потім — рік у Краківській академії мистецтв, потім — в Академії мистецтв у Відні. Дізнавшись про успішний дебют у Львові молодих художників-формістів, вона повертається до рідного міста і вперше виставляє власні полотна. Знайомиться з авангардним середовищем «французьких спудеїв» і вирішує їхати на навчання до модерних академій Парижа. Відвідує багатьох, але, завітавши до майстерні Фернана Леже, на все життя стає його шанувальницею і послідовницею. У ньому, в його художньому стилі, методах викладання вона знайшла те, що так довго шукала. Французький митець виходив за межі станкового живопису, тяжіючи до монументально-декоративного мистецтва. Вже в похилому віці художниця з величезною теплотою та захопленням згадувала про чотири роки свого навчання у Леже. У Парижі вона і зустрілася з Романом Сельським. Одружившись, молодята повернулися до Львова, де 1929 року молоді живописці, графіки й архітектори створили творче об’єднання «Артес». Тільки за три роки, із 1930-го до 1932-го, були організовані дванадцять виставок — у Львові, Тернополі, Станіславі, Варшаві, Кракові, Лодзі. Членів «Артесу» об’єднувало рішуче неприяйняття провінційності, рутини, консерватизму, натуралізму та ретроградства в мистецтві. Під впливом сюрреалізму вони прагнули модерністських шукань. Мистецтво має бути сучасним не лише за змістом, а й за образотворчими методами — таким був їхній девіз. Перенісши новітні ідеї європейського мистецтва на національний грунт, вони збагачували його новим баченням і новою можливістю яскравіше розкрити і показати своєрідність українського народу. Роман Сельський очолив «Артес», Маргіт була активним учасником об’єднання. Вже на початку 30-х років Р.Сельський стає однією з найбільш помітних особистостей у творчій еліті Львова.

Потім прийшов 1939-й. Незабаром — події Другої світової війни і затяжний радянський період. Львівські художники розповідають, що Сельський узагалі не виставлявся до 1973 року, і коли після тривалого мовчання наважився показати створене в цей період, на його персональну виставку збігся весь Львів. Спорожніли аудиторії Інституту декоративно-прикладного мистецтва, де він багато років викладав живопис. Остання прижиттєва виставка Сельського відбулася 1983 року, за сім років до смерті.

На нинішній виставці ми бачимо портрети їх обох — Романа і Маргіт, виконані рукою Маргіт. Під її автопортретом значиться 1979 рік, за рік до смерті. Але постать сповнена життя, енергії, незвичайної жіночності, одухотвореності. Розповідають, що й у житті вона була такою ж чарівною, скромною, доброю. А ось у роботі ставала категоричною, принциповою — справжній взірець художника-новатора, що не сходить з обраного шляху.

У центрі виставкової експозиції — великий портрет «зрілого» Романа Сельського. Тут, як і на інших полотнах художниці, гра світла й тіні підкреслюють індивідуальність образу. Її картини вирізняються монументальністю, промовистістю, чіткістю мазків, яскравим колоритом фарб. Вона ніколи не відходила від своєї манери, яку обрала ще в ранній юності. Про французький період її життя нагадують декілька картин — легких, здавалося б, невагомих, ніжних і дуже виразних...

Можна собі уявити, як їм велося, неймовірно інтелігентним, талановитим людям, справжнім європейцям, у жорстких тисках тоталітарної системи, що не давали повною мірою реалізувати себе. І хоча вони нікому не скаржилися, не втікали і не виїжджали (так до смерті і прожили у Львові), найімовірніше, їхнє життя було сповнене болем несправджених надій. Напевне, ми про це вже ніколи не знатимемо.

На щастя, Роман Юліанович Сельський знайшов себе в педагогіці. Викладав спочатку у Львівському училищі прикладного мистецтва, а потім, із 1947 року — очолив кафедру живопису в Інституті прикладного та декоративного мистецтва. Працював там 27 років. Це був педагог за покликанням, який виробив власну самобутню методику: навчати молодь живопису на пленері з одночасним експериментуванням у формі. І зараз ще у Львові існує ціла «школа Сельського» — художники, котрі боготворять свого вчителя. Вони впевнені: без Сельського художнє мистецтво Львова було б зовсім іншим. Його нескороминуща любов і головна тема полотен — Карпати, сотні пройдених доріг. Чимало пейзажів переросли в жанрові сцени: схили, що поросли лісом, високогірні плато, хащі з поваленими деревами, валуни — на передньому плані, а вглибині — карпатські хатки, люди... Дуже любив художник і море — кораблі, причали, тенти на піску, рибальські човни... А ще в його художній палітрі натюрморти, тематичні картини, портрети, інтер’єри, декоративні композиції, гравюри, кераміка. Але найулюбленішими жанрами завжди залишалися пейзаж і натюрморт. У своїх роботах Сельський підкреслено стриманий, раціональний, у них відразу приваблює культура живопису, майстерність, думка передається чітко, лаконічно, немає нічого зайвого, необов’язкового. Малює він широко, вільно, завжди активним кольором. Безсумнівно, творчість Романа Сельського сприяла відновленню образно-пластичної мови живопису українських, зокрема львівських, митців. Він став одним із перших, хто вміло адаптував західну естетику до українського національного мистецтва.

Його дружина Маргіт Сельська не поступалася чоловіку в таланті і новизні образотворчих методів, була послідовним у своїй творчості і дуже цікавим самобутнім художником. Зарекомендувала себе в художньому світі як сильна і визначна особистість. Працювала вона широко, виразно, колоритно. Майже всі її твори можна назвати композиціями з глибоким філософським змістом, «вкладеним» у всю багатогранність полотна: у яскраво-емоційну промовистість і декоративність фарб, монументальну завершеність, врівноваженість побудови, спокійно-величну архітектоніку ритмів. Своєрідність духовного світу художниці сповна передана в її полотнах. Натюрморт, пейзаж, портрет, тематична композиція. Здається, дуже просто класифікувати її живопис. Але кожна робота великої мисткині — грані однієї величної людської душі, переданої на полотні. Їх хочеться опановувати до тонкощів…