РЕП У ТИГРОВИХ ТОНАХ

Донедавна поняття «корейська поп-музика» якщо й існувало взагалі, то викликало досить убогі асоціації в самих корейців. І це попри існування в країні чотирьох музичних телеканалів, не кажучи вже про безліч радіостанцій і звукозаписних компаній. Традиційні корейські балади, у найрізноманітніших пропорціях змішані з прямими запозиченнями західного панку, року, хіп-хопу і репу, становили повсякденний репертуар більшості музичних передач. Проте буквально кілька років тому ситуація різко змінилася. У країні з’явилося кілька сучасних груп, які не лише заповнили національний вакуум, що існував раніше, а й полонили китайських слухачів і навіть усерйоз зацікавили японців.

Найвідоміша з цих груп — Drunken Tiger, у музиці якої найгармонійніше поєднуються корейські мотиви з суто американською технікою звукової обробки. І що тут дивного, якщо Джей-Кей Су, прізвисько якого — Тигр — і дало назву всій групі, виїхав з Кореї до Америки в шестирічному віці. А його постійний партнер, Марк Юн, або діджей Шайн, взагалі народився в американському Квінсі. Десять років тому майбутні засновники групи зустрілися в Лос-Анджелесі і більше вже не розлучалися, знайшовши одне в одному фанатичних шанувальників хіп-хопу і чудових знавців мелодійних корейських мелодій. Саме мелодійність хіп-хопових обробок корейських мелодій принесла молодим людям великий успіх у Лос-Анджелесі і Нью-Йорку. А нещодавно вони вирушили підкоряти свою історичну батьківщину. І не прорахувалися. Простота й оптимізм їхніх композицій не лише принесли фантастичний успіх їм самим, а й привели до матеріалізації самого поняття «корейська поп-музика».

Не менший успіх нова група, решта складу якої поки що остаточно не визначилася, має і в Китаї. «Ми продали туди ліцензію на один альбом, — каже Джеймс Ванг, виконавчий директор найбільшої південнокорейської студії звукозапису Do Re Mi Music Producing Co., — і вони випустили компакт-диск тиражем 200 тисяч примірників. А це означає, що насправді було продано 2 мільйони дисків, тому що 90 відсотків дисків випускаються піратським способом».

Проте корейці дуже зацікавлені в такому співробітництві, оскільки Китай, зі своїми 1800 телестанціями, готовий купувати записи корейської поп-музики в необмежених кількостях. Взаємопроникнення китайської і корейської культур, що зберігалося протягом кількох тисячоліть, значно полегшує завоювання китайського ринку спочатку американськими музичними жанрами саме з корейської подачі. Крім того, протестна молодіжна риторика, підкреслено аполітична, для китайської молоді — нова і незвична розвага.

Не менш зацікавлена корейською поп-музикою і Японія. Не випадково, мабуть, в останніх композиціях усе виразніше вчуваються найпопулярніші японські мотиви, пік популярності яких припадав на 1980-ті роки. Невигадливі репові обробки цих мелодій у корейському виконанні зворушують навіть досить досвідчених любителів музики своєю наївністю та безпосередністю. І найсуворіші музичні критики, хоча все ще вважають це здебільшого аматорством, не наважуються заперечувати, що корейська поп-музика стала вже загальноазіатським феноменом, викликавши, до того ж, пильний інтерес до себе і з боку західного світу.

за матеріалами
International Herald Tribune