Рефлексії під завісу Reflection. Подорож за межу сучасної арт-території

Поділитися
Виставка Reflection експонується в Києві в PinchukArtCentre із початку жовтня (і, судячи з усього, триватиме до початку Нового, 2008, року)...

Виставка Reflection експонується в Києві в PinchukArtCentre із початку жовтня (і, судячи з усього, триватиме до початку Нового, 2008, року). А біля Бессарабки у вік-енд — помітні черги... Після тріскотняви «світських хронік» (напередодні презентації), здається, піар-туман уже розвіявся. І «перед сходом сонця» ця виставка однозначно заслуговує на визначення «колосальна» — в арт-контексті України. Так, можна починати з цін і сум — вони вражають, вони зашкалюють за мільйонні рубежі. Хоча легше скористатися методом аналогії, як це вже зробили, пояснюючи, що до нас «зійшли» творці рівня Пітера Грінуея, Квентіна Тарантіно та Девіда Лінча. І якщо ви навіть не шанувальники жодного з них, їхній внесок у мистецтво незаперечний.

Проблема, чим є сучасне мистецтво, на щастя, знову на порядку денному: а чим воно, за великим рахунком, займається? Відразу необхідно уточнити: йтиметься про мистецтво, яке сучасне або новітнє.

Новітнє мистецтво, представлене в експозиції Reflection, колосальне ще й за значимістю внеску його творців у розвиток сучасного світового мистецтва. Тут потрібне обґрунтування, але ж спробуйте-но наскоком осягнути Девіда Лінча або Грінуея! Тим паче за один обхід, не знаючи контексту, адекватно зробити це неможливо, а як же тоді пояснити все зараз, у невеличкому за обсягом матеріалі?

Величезне фото, п’ять-сім метрів — це як покласти на бік двоповерховий будинок. На ньому — величезний Джефф Кунс кохається з порнозіркою, депутатом італійського парламенту Чіччоліною. Шок, стрес, зніяковіння — але ж це експонат Музею сучасного мистецтва в Дюссельдорфі! Одне діло читати «про це», інше — побачити на власнi очi... Так починалися мої студії сучасного мистецтва в Німеччині (було складно, іноді психологічно тяжко), але там було представлене те, у що вірилося. Було зрозуміло, чому так.

Українським глядачам склад­ніше — їм мало що пояснюють, цього в нас ніде не підучишся, а реляції про ціну лише спантеличують. Від самого початку слід застерегти, що експозиція невиправдано щільна. Тому багато чудових творів виявилися «затертими», вони вимагають окремої експозиції й окремого розгляду. Тому доведеться залишити осторонь творчість Андреаса Гурскі, Петера Укланскі, суперзірки Такаші Муракамі, Сем Тейлор-Вуд, зупинився виключно на гіперзірках і тому, що відповідає назві Reflection.

Навмисно залишене без перекладу, із перевернутим відображенням — Reflection дає змогу, як це властиво англійсь­кій мові, вбирати всі значеннєві обертони водночас: і як відоб­раження, і фізикалістськи: рефлекс, затемнення, пляма, — і як введене з допомогою філософського лексикону розмірковування про сенс свого «я-буття». А Ентоні Гормлі на круглому столі так і казав: «Завжди перед справжнім мистецтвом стоїть лише одне питання: «хто я, ким я є?», і вирішує його автор практично завжди рухом від самого себе, а в ХХ столітті — від своєї тілесності. Визначивши себе тілесно, можна почати відчувати себе живим, значимим і дієвим». Митець підкреслював, що чимало його принципів ґрунтується на феноменології.

Не заглиблюючись іще й у феноменологію, лише коротенько пошлюся на один з її принципів: epoche — утримання, відмова від установок повсякденної свідомості, які затемнюють рефлексію (reflection) з приводу самого себе. Простіше кажучи: «Людина є міра всіх речей» і «Пізнай самого себе». Або, словами Гормлі, «починати можна тільки від самого себе». Напрям «Нова тілесність» передбачає «суб’єктивну кореляцію до об’єктивного знання, розуміння». І саме це уречевлено у найфантастичнішій з усіх об’єктів та інсталяцій роботі Ентоні Гормлі «Сліпе світло». Автор розповідав, що люди, опинившись у настільки щільному тумані, у ситуації абсолютної втрати орієнтирів, починають втрачати самих себе, а реагують зазвичай панікою або ейфорією. У нас найчастіше чулося життєдайне хихикання... (смуток).

Більшості спадає на думку мультик «Їжачок у тумані» — певне, за підказкою скульптури того ж таки Гормлі «Під моєю шкірою YII». Там людська постать, складена з колючок, наїжачилася. Чотири скульптури людини на трохи зігнутих ногах, згорбленої, складеної з кубиків або пружинок (розібраної і знову складеної), також апелюють до тілесності, її роз’єднаності із суттю людською. Митець підкреслює, що йдеться не про анатомію, а феноменологічний дослід — прямого поміщення себе в простір без координат, про саморефлексію, потребу «самокопирсання». Як і в іншому випадку, уже в Деміена Херста.

Ці моторошні відрізані голови биків! А запах! І все для того, аби достукатися, домогтися проникнення в ідею — нехай і жорстко, — що людина не суть м’ясо. А тіло — не підставка для голови, хоча й голова, відділена від тіла, теж уже не ви, а ви — мертві. Просто. І переконливо. І запам’ятовується. Лідера групи YBA — Young British Artists (Молоде британське мистецтво), котра вже ввійшла у всі аннали сучасного мистецтва, також цікавить тема тілесності і навіть фізикалізму. Його класика — шестиметровий пластмасовий торс (така собі гіперболічно збільшена анатомічна модель), як і відома абсолютно всім «акула» (плаваюча у формальдегіді — «контроверсійна» спочатку). Називається вона, до речі, «Фізична неможливість смерті в уявленні живого».

І ось тут і я подарую вам образ: «Коли ви дивитеся на себе в дзеркало у ванній, наскільки часто на вас звідти дивиться «м’ясо»? Не може ж людина жити і не думати (бодай зрідка): що там, усередині, адже це ще «я» чи вже не «я», і що «я» суть істота тілесна, «м’ясна», а якщо її «зіпсувати», то й душа моя (можливо навіть безсмертна) загине, чи не так? І це подіяли не голови, а та, зі здертою шкірою, красива, дорична скульптура Святого Варфоломія. Усе просто, адже йдеться про те, як докопатися до людського в людині.

Західні фахівці визначають творчість Деміена Херста як дослідницьку, чиї інсталяції більше схожі на експозиції природничо-наукового музею, ніж на художні. Він полюбляє давати своїм роботам пишні назви, як, наприклад, той здоровенний торс 2000 року — «Гімн! — теорії, моделі, наміри, результати». Він — також зі здертою шкірою. Були й відтворення аптек, інсталяції та живопис із неймовірно «привабливими таблетками і пігулками». Це та ж, але інша тема тілесності, зокрема (увага!) — «Любові до хвороби». Але водночас і тема смерті — як вищого способу оцінити своє буття.

Неймовірно гарний «Мальов­ничий вибух», розвиток теми 97-го року. Цього разу матеріалом для нього послужили метелики. Хтось запитає: «Живі?», маючи на увазі «справжні?». Так, справжні, із них же викладено й «Обожнювання», яке здалеку навіть умиротворює. Хоча, як на мене, більш повчальним був би голуб, невідь-як підвішений, який ніби ширяє у просторі скляної шафи. Якщо розглядати впритул — він один, а починаєш повільно обходити довкола — оглядати — троїться, рефлексує, відбиваючись. Настав час неминучої вставки: об’єкти новітнього мистецтва вимагають, щоб довкола них обходили, відходили від них, оглядали, вимагають ознайомлення зі словом рефлексії.

І тут вам стане в нагоді як тренувальний посібник об’єкт «Воскресіння». Там на перпендикулярно скріплених скляних полотнах розіп’ято скелет, а про небезпеку прозорих кутів попереджає спеціально приставлена людина. Вони «дзеркалять», а якщо відбувається збіг по зросту, то глядачі, проходячи, «надіваються» шкірою на скелет, а потім ще й трохи «підтягують» його за собою.

На виставці цього разу — чимало скелетів, бо постгуманізмом як напрямом займаються багато відомих художників, від Мауріціо Каттелана, Катаріни Фріч до групи Post humain. Якщо говорити про експозицію в цілому, особливо її українську частину, тема Refleсtion очевидно присутня тільки в Іллі Чичкана, в інтерактивній формі, такій собі динамічній рефлексії.

І не розповісти про Джеффа Кунса неможливо. Він гіперзнаменитий своїми велетенськими, 13-метровими квітковими собачками; збільшеними до трьох із половиною метрів балоновими пуделями з хромованого металу; він — продовжувач справи Енді Ворхола в іронізуванні над пристрастями обивателів. Продовжувач справи поп-арту роздував гламурні скульптури та об’єкти до шизофренічних розмірів, які спеціалісти трактували як саботаж або «прояв крайнього оптимізму та відображення економічного буму 80-х». Джеффа Кунса називали Ворхолом підкресленого несмаку. Він працює з товарами масового вжитку, котрі є породженням реклами та серійного виробництва, — їх можна віднести до категорії кічу. Збільшені, вирвані зі свого середовища й поміщені в простір галереї, вони стають естетичним свідченням споживчої культури ХХ століття. Творчість Кунса супроводжували скандали, питання авторства його творінь ставали предметом дискусій. Але він регулярно запевняв, що його мистецтво позбавлене іронії, що воно невигадливе, звернене до масової аудиторії.

Сам факт його прибуття до Києва — це приголомшлива можливість побачити його не плейбоєм: він виявився невисокого зросту, вже не сліпучо вродливим, як раніше, хоча й сьогодні він усе ще гарний і розумний. Його постворхолівський живопис також став частиною колекції Віктора Пінчука.

Із суто просвітницького погляду, переоцінити виставку Reflection неможливо. Це потрібно й важливо знати, бачити, дивитися й починати рефлексувати із приводу власного буття — глибоко його переживаючи й наново відчуваючи. Саме для цього, либонь, і існує новітнє і сучасне мистецтво.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі