РЕАЛЬНІ РЕЗУЛЬТАТИ ВІРТУАЛЬНОГО КІНОПРОЦЕСУ

Мішок Санта-Клауса від медіа, як відомо, наполовину напханий результатами різноманітних опитувань і голосувань за підсумками минаючого року. І це з його боку дуже мудро. Не відрізняючи зерно від плевелів, а овнів від козлів, люди приречені загубитися серед хаотичних нагромаджень сміття та скарбів. Світовий кінематограф не виняток. У «зоні» Нового року зарубіжні ЗМІ просто нашпиговані всілякими кінорейтингами, списками лідерів і «лузерів». О, яка тиха на цьому тлі українська ніч у кіно! Ані зойку захоплення, ані зойку жалю. Ані «оскара», ані «гарбуза». Тим часом народ просто зобов’язаний знати своїх героїв, напівгероїв і горе-героїв. Навіть у безгеройні часи. То чи не час порушити такий собі заціпенілий мир та спокій безстороннім «ху із ху» на нашому екрані? А то можна й засумніватися, чи є взагалі хто живий.

Як раніше вже повідомлялося в «ДТ», у рамках проекту «Українські альтернативи» було проведено кілька таких опитувань. Два з них спеціально з’ясовували ставлення преси й діячів кіно до української кінопродукції 2001—2002 рр. випуску. У групу опитаних кіножурналістів увійшли 18 відомих на цій ниві персоналій із столичних газет і журналів. А кінематографістів опитування охопило тотально: всі 1147 членів НСКУ одержали анкети, хоча повернули заповненими... лише 215. Також красномовний результат — індекс зацікавленості в справах вітчизняного кіно його ж таки творців. Усім було запропоновано назвати по п’ять найкращих і найгірших фільмів за вказаний період. У підсумковій оцінці основним показником вважалася кількість згадувань про фільм в тому чи іншому ряді, а допоміжним чинником виступала середня сума місць, отриманих даною роботою (у таблицях зазначена в дужках). Ось які обойми успіхів і невдач сформували ті, хто за родом своєї діяльності має розбиратися в нашому кіно краще від інших. Спочатку — зо два рейтинги найкращих українських картин двох останніх років.

На думку кіножурналістів:

1. «Трамвай №9» (С.Коваль) — 15 (2,0);

2. «Мамай» (О.Санін) — 13 (2,5);

3. «Другорядні люди» (К.Муратова) — 11 (2,1);

4. «Чеховські мотиви» (К.Муратова) — 9 (2,5);

5. «Шум вітру» (С.Маслобойщиков) — 9 (4,5);

6. «Пасажир із минулого століття»
(В.Олендер) — 6 (1,8);

7. «Одноразова вічність» (М.Ільєнко) — 4 (3,6);

8. «Катерина Білокур. Послання» (О.Самолевська) — 3 (3,0);

9—10. «Червона земля»
(С.Буковський) і

«Різдво» (О.Санін) — обидва по 2 (2,0);

На думку кінематографістів:

1. «Мамай» (О.Санін) — 37 (2,5);

2. «Трамвай №9» (С. Коваль) — 26 (2,4);

3. «Шум вітру» (С.Маслобойщиков) — 24 (3,1);

4. «Молитва за гетьмана Мазепу»
(Ю.Іллєнко) — 23 (1,9);

5. «Чеховські мотиви» (К.Муратова) — 22 (1,9);

6. «Пасажир із минулого століття»
(В.Олендер) — 21 (2,1);

7. «Другорядні люди» (К.Муратова) — 11 (1,9);

8. «Війна. Український рахунок»
(С.Буковський) — 10 (3,0);

9. «Богдан Хмельницький» (М.Мащенко) — 9 (3,8);

10. «На полі крові» (Я.Лупій) — 5 (2,3).

Як бачимо, у верхніх частинах обох списків відмінності несуттєві, і якщо абсолютний успіх року та володаря можливого гран-прі треба ще виявляти між «Трамваєм» і «Мамаєм», то імена наших перших віртуальних «оскароносців» за трьома загальноприйнятими головними номінаціями фактично й безумовно відомі. Найкраща українська ігрова картина 2001—2002 рр. — це «Мамай» Олеся Саніна. Найкраща анімаційна стрічка — «Трамвай №9» Степана Коваля. Найкраща документальна робота — «Пасажир із минулого століття» Віктора Олендера. Прошу всіх подумки підвестися й бурхливими уявними оплесками привітати переможців. Можна сідати. А тепер дозвольте оголосити рейтинги невдач, указаних тими ж таки респондентами в тих самих анкетах.

Кіножурналісти вважають,
що це:

1. «Богдан Хмельницький» (М.Мащенко) — 11 (1,5);

2. «Чорна рада» (М.Засєєв-Руденко) — 11 (2,0);

3. «Молитва за гетьмана Мазепу» (Ю.Іллєнко) — 10 (3,7);

4. «Хроніки від Фортінбраса» (О.Чепелик) — 6 (4,0);

5. «Цикута» (А.Шапіро) — 6 (4,1);

6. «Таємниця Чінгісхана» (В.Савельєв) — 5 (2,6);

7. «На полі крові» (Я.Лупій) — 5 (3,5);

8—9. «Вічний хрест» (Ю.Терещенко) й

«Таємниці Києво-Печерської лаври» (Н.Ільїнський) — по 2 (3,5);

10. «Вишивальниця в сутінках» (М.Сєднєв) — 2 (4,7).

А шкала антипатій
кінематографістів така:

1. «Молитва за гетьмана Мазепу» (Ю.Іллєнко) — 70 (1,6);

2. «Богдан Хмельницький» (М.Мащенко) — 41 (2,3);

3. «Чорна рада» (М.Засєєв-Руденко) — 37 (1,9);

4. «Таємниця Чінгісхана» (В.Савельєва) — 21 (2,6);

5. «Шум вітру» (С.Маслобойщиков) — 14 (3,9);

6. «Мамай» (О.Санін) — 9 (3,0);

7. «Мийники автомобілів» (В.Тихий) — 6 (2,7);

8. «Прощання з Каїром» (О.Бійма) — 5 (2,6);

9. «Цикута» (А.Шапіро) — 5 (2,7);

10. «Чеховські мотиви» (К.Муратова) — 4 (1,6).

У принципі й тут ми бачимо, що обидві трійки лідерів, за легкої їхньої перетасовки, ідентичні, і першого вітчизняного «гарбузоносця» слід шукати саме в цьому трикутнику номінантів. Утім, чого розмінюватися на дрібниці: культовий овоч нації і без арифметичного занудства можна від душі роздати всім лідерам згаданого рейтингу. Тим паче що за умовами нашої церемонії приз однаково примарний. Примітне тут інше: рівно половина списків удач і поразок у «кіношників», на відміну від газетярів, повністю тотожна. Що за цим? Реально невелика дистанція між нашим хорошим і поганим кіно? Змазаність естетичних або етичних критеріїв у професійному середовищі? Свідчення міжгрупових протиріч у НСКУ? Утім, інше зовсім безперечне: тріумфувати мають підстави переважно молоді, а гіркота фіаско супроводжувала головним чином наших «метрів». Робимо висновки.

…А поки лауреати розбирають свої чесно заслужені, хоча й рішуче символічні нагороди (наші захоплені «о-о!» й жалісливі «вау!»), усіх учасників церемонії запрошено на святковий бенкет, фантомний характер якого дозволяє нам не обмежувати себе в розкоші меню. Водночас оголошується такий самий конкурс і на наступний період 2003—2004 рр. А минаючому кіносезону залишається сказати останнє: «Завіса!»