Пунктуація серця, граматика душі

Шведський інститут представив у рамках спеціального театрального форуму вісім спектаклів, покликаних акцентувати на новому значенні пластики в театрі. Рамки цього унікального заходу виявилися занадто прозорими тільки для формальних експериментів, за багатьма спектаклями читалися спроби формування нової дійсності.

Останніми роками у Європі були модними пошуки й експерименти в галузі безсловесного театру практично на межі з територією танцю. Певний час домінував вільний танець. Пізніше — контактна імпровізація (майже те саме, але з більшим ступенем драматичної взаємодії). Далі — сценічні ребуси з руховою домінантою без очевидного змісту, тексти без сюжету, картинки поза композицією... І ще безліч того, що здавалося сценічною посмішкою ситого суспільства, яке смітить грошима за межами розумного, доброго і вічного театру.

А в результаті «насмітили» магічне коло... Коло нового світіння театру — первісного і вічного. Театру, котрий відомим текстам повертає голос без слів, а шепотом душі заглушує грім розуму. Прорив до самої суті душі, крізь інерцію «думкозмішувача» — от новий кодекс цього театру, який формує життя (латиною coudex означає «стовбур дерева»).

Не секрет, що український театр не просто був бідним, він навіть не мав права на екстремальні ризики, догоджаючи глядачеві і підлещуючись до нього, тому що ціна життя — квиток, і продати його треба будь-що.

Шведський інститут своїми спектаклями довів доцільність витрат, втрат і пробуксовувань, а також вразив і порадував досягнутим результатом — здобуттям нової якості театру. Це максимально можливе віддалення від тексту через абстракції мови пластики до відлунь у душі, до беззвучного промовляння добре відомих істин, новою мовою з пунктуацією серця і граматикою душі.

Таке саме позамежне для звичайного вуха звучання збірки сучасної української драматургії — «Страйк ілюзій». Кожна п’єса — передбачення «Майдану». Передчуття, що зараз вийдуть на нього звідусюди, і для когось це буде лише «ярмарок кольорів», а хтось поза кольорами, гаслами й обіцянками знайде серцевий камертон національної самосвідомості, який надалі ні обдурити, ні підкупити псевдопартійним фальшем.

Першим спектаклем шведського театрального форуму був шекспірівський «Венеціанський купець, або Шейлок» у Стокгольмському королівському драматичному театрі («Драматен») у постановці Матеа Ека. З моменту створення ця п’єса найчастіше використовувалася для розпалювання антисемітських настроїв, а для Третього рейху була взагалі «найкращою у світовій драматургії». Яке діло до неї Швеції, котра століттями демонструвала високу культуру міжнаціональних відносин. Режисер уникає національних проблем і виводить ситуацію на рівень конфлікту світоглядів. Шейлоківський світогляд — працьовитість, самообмеження, накопичення (не для себе, а як страхування роду), віра в рівність усіх перед законом — з одного боку, і серфінг хвилями життєвих утіх, маніпуляція людьми і законами у своїх корисливих цілях — з другого.

Заявлений у програмі акцент на нове значення пластики в театрі в цьому спектаклі пролунав дуже голосно.

На сцені п’ятиметрові — золотий, срібний і чорний (із постійно мальованою крейдою шестикутною зіркою) будиночки. Вони легко пересуваються по сцені, і вікнами по-різному дивляться одне на одного. Коли донька Шейлока віддає батьківське багатство, вона однією рукою піднімає будиночок, а другою легко вигрібає скарб зі схованки в підлозі. Її дружки, у переможному танку, перекидаються украденим. Останньою з рук у руки перелітає менора. Один жест — у результаті образ для томів трактувань.

Шейлока грає жінка. Зачіска, костюм, хода — унісекс. Істерика — чоловіча, жорстокість — жіноча. Щоби жити — Шейлок має пробачити. Порухи душі упізнаються в знаках. Тут знак оклику — поспішайте вчитися прощати. Прощати близьким і далеким, людям і народам, країнам і президентам (адже вони теж люди)!

«Пропаганда» починається з розповіді героїні, «про що» спектакль. У цей час юнак «стріляє» у глядачів паперовими кульками через трубку. Разом — смішно. Далі все відбувалося чи то з текстом, чи то зі звуками. Танець — ритуал, дихальна гімнастика і... порожнеча. І навіть розчарування. І після фінальної кількасекундної, а може, багатохвилинної паузи — звук увімкнення невгамовного мозку, після гучноголосої тиші душі...

У спектаклі «Мрії про просте життя» голий танцмайданчик, коридори світла, зони темноти різних конфігурацій. Танець розсуває межі світла, руйнує межу між дійсністю і фантазіями. Метається музика то в ритмі танка, то в ритмі світла. Метається молодість від корчів дискотек до пологових мук, від надламу пристрастей до посухи кохання. От пауза — і здається, зазвучить головне... Але ніколи чекати і нічим слухати. І знову біг до стіни темноти або коридору світла — усе марно, без указівки душі.

Відкриваються у своєму потаємному і героїні спектаклю «Погані дівчата» з кісками-антенами. Щось дозволяє їм зрозуміти незвичайність зацікавленості одної в одній. Як лікарі вони впізнають у безгрішному юнацькому гомосексуалізмі зачатки недозволених пристрастей. Кохання знімає всі заборони, не знає збочень. Але чи лежить до цього душа? А без душі, чи це кохання? Спектакль-прислухання, уловлювання сигналів, відключення розуму...

Спектакль «Вони пізнають тіло» — це просто урок сексуального виховання. Школярки роздягаються і виявляють у собі багато нового... Оголення на сцені небезпечне. Якщо не одягнене у зміст, то в найкращому разі, за навіть надзвичайної краси, викликає співчуття. Так і сталося з глядачем. Але це виявилося режисерською пасткою. Шкода до сміху дівчат, котрі одягають презерватив на огірок і з ним приміряють до себе розмаїття сексу і, мстяться йому, виродку, — розрізають, кришать, підсолюють і їдять, наклеюють на очі, соски, пупок і ховаються... від нього в одяг.

Герої спектаклю «Занадто велике нічне его» — двоє чоловіків і жінка. Чоловіки різні, але все одно ніякі. А от жінка «ніяка», але особлива, тому що підходить кожному «ніякому». На узбіччі сцени тирса, картонні коробки від чогось, а може, від «нікогось». Кути любовного трикутника то гостріші, то тупіші. Раптом на екрані з’являється зображення рота цієї «ніякої», із спочатку рвучким диханням, яке потім замерзає, її знову втягують у трикутник, вона, корчачись, викидає одного з них. І на другому екрані — його око. Оскляніле. У залі — запах корвалолу. Залишивши пульт, до «ніякого» біжить звукорежисер. Хвилини через три здивованої тиші і, до всезагальної радості, око закліпало. Стик документа й умовності вніс іскру співпереживання, а від нього з’явилося і світло розуміння метань нічного его.

«Мої губи говорять усіма мовами, але обирають тишу» — справедливий вислів і для описаного, і для наступного спектаклю — «Мої губи». Рухи танцівниць зчитані з рухів губ глядачів як всотуваний поцілунок. Танок відбувається на дні криниці, глядачі дивляться згори, розмістившись біля билець по периметру. Перед тим, як потрапити в цей незвичний вуаєристичний зал, треба було переступити через редути з 666 фігурок тварин — коника, корівки, зебри і напис: «Візьми тварину». Зіставлення беззахисних іграшок з акторками, на яких дивилися згори, увесь час змушувало задирати голову — а в кого ми під ногами, що повідомити йому, аби не наступив. Як бути самим собою і частиною усього, як сказати губами, щоб своїм шептанням не заглушити тиші? Багаторазове повторення рухів до отримання з нього неусвідомленого імпульсу — як стирання записів розуму до стану чистого аркуша з водяними знаками душі.

Шведська національна доктрина забезпечує залучення до вищих культурних досягнень людства. Поряд із культом скромності, який панує в народі, технічне забезпечення театральних будівель — дуже багате. Сцена Будинку танцю в можливостях обмежень не має. Друга підлога піднімається до стелі, обертається навколо горизонтальної осі. Не розумію, як змінюються покриття: мокрі — на рифлені, дзеркальні — на батутні тощо. Але, наприклад, лібрето ще одного спектаклю форуму — «Русалонька» — дає простір для польоту фантазії і демонстрації ефектів. Панянка на відпочинку в Африці знайомиться з молодим морським офіцером. Мавпи, ліани, слони, змії — усе рухається і шумить ніби живе. Вже дорослою, вона опиняється на кораблі, де капітаном той чарівний офіцер з дитинства. Ясна річ — кохання зароджується, корабель тоне. Хвилі до стелі, з палуби падають матроси, рвуться канати. Усе рухається і шумить ніби живе...