При, Мадонна!

МDNА - світове турне співачки Мадонни 2012 року (у рамках якого вона виступила в Києві на початку серпня).

У зв’язку із заслуженою артисткою імперіалізму Мадонною Веронікою Луїзою Чікконе частина наших співвітчизників давненько слабує на загадковий комплекс. Укорінений у сонячну систему світового шоу-бізнесу. Такий собі «мадоннин комплекс». Який характеризується нашим мнимим відчуттям «меншовартості» на тлі великої різноголосої і частково фанерної попсової спільноти. Мовляв, є ж люди - там, за обрієм, за морями-океанами, яким доступний головний ідол приреченої планети - сама Мадонна! А нам, бідним, ніяк не дотягтися до неї. Не те що рученятами тремтячими, навіть мрія, і та виснажиться, навіть птах, і той стомиться.

У колі промоутерів (запитайте С.Галузіна, П.Облучкова чи В.Бурцева), у сонмі меломанів, у середовищі простого платоспроможного населення (якому байдуже куди купувати квитки - хоч на Вангу, хоч на Ваєнгу) - Мадонна ззовні сприймалася як щось недосяжне. Як неможливе в системі всіляких координат. І все це з якихось класових, економічних, астральних, сакральних чи інших причин.

Справді, тривожно-солодко живеться з думкою, якщо для населення залишається хоч щось недосяжне - з давно доступного й помітно скислого (асортименту поп-музики). Особливо в той період, коли Олена Леонідівна Пінчук спільно з ясновельможним чоловіком цілеспрямовано рятують країну від голоду на міжнародний рок і поп, тобто всіляких «комплексів». Доставляють же до нас регулярно то шанованого і колись теж безоглядно-далекого сера Пола Маккартні, то сера Елтона Джона, то інших серів-перів, включно з оновленою командою Queen. І їздять вони сюди навіть частіше, ніж Філя, Коля і Боря.

…Отож нинішній візит в Україну Мадонни Луїзи Вероніки Чікконе, уродженки Детройта (точніше, його передмістя Бей-Сіті), всесвітньо відомої скандалістки й розпусниці, жінки, яка танцює (і трішки співає), вмить позбавляє нашу святу землю давньої сверблячки... І… нав’язливого комплексу. Від побоювань - «не дотягтися», «не побачити», «не купити», а потім «не обі…ти». Звершилося. Приїхали. І вже сама Мадонна, тітка своя в дошку, пірнувши в лексичні глибини місцевих покладів пейоративної лексики, перед тисячами співвітчизників (дітей і дорослих) зі знанням справи заявляє - «П…ц!», а також «Ох…нно!». Ось вона, виявляється, справжня мова міжнаціонального спілкування.

Не так важливо (при цьому), що стадіон - як для «такої» зірки - скандально незаповнений. І не біда, що це показове дітище правлячої партії - не найкраще місце для театралізованих шоу. Навіть не так істотно, що більша частина глядачів Мадонну - здалеку - практично не роздивилася, а друга (частина) практично не розчула. Важливо інше. Те, що зазвичай пишуть на парканах або на стінах підлітки - «Тут була… вона!».

Тут ступив її каблучок.

Шоу-спектакль від розв’язної чарівниці й морально одержимої провокаторки (на підтримку платівки MDNA), безумовно, має значитися в переліку передових постановочних проектів сучасності. Маленька нервова «точка» раз у раз жваво смикається в технологічно насиченій музичній «скриньці». Нагадуючи - чимось - примхливу «синусоїду». То вгору, то вниз. То невідомо куди, то невідомо навіщо. «Синусоїда» зі «скриньки» - загальне візуальне сприйняття спектаклю Мадонни (з далекої відстані). А якщо комусь пощастило більше (хто опинився ближче до майданчика), той з ходу потрапляє в полон шалених демонів, що розривають на частини популярну скандалістку й танцівницю.

Практично все її дійство (дехто навіть із секундоміром визначив хронометраж - одна година і сорок п’ять хвилин, але, здається, було коротше) розгортає перед розгубленим глядачем картину хитромудрої «битви» Вероніки Чікконе із заклятими ворогами й різноманітними чудесами. Це ми тут, розумієш, із радянських літ звикли, що виходить на сцену артист, стає бовваном - і три години поспіль співає як акин. А ця, невгамовна, 53-річна, майже годину сорок п’ять літає вгору-вниз як фурія. Розбиває на сцені скло готичного собору. Вибиває у партнерів непотрібні їм мізки. Розпалює багаття світової пожежі. Перетворює архітектурні елементи прадавнього храму в ожилих чортів із тремтячими крильцями. Ось до чого довело цю жінку комфортне буржуазне життя за кордоном.

Під час спектаклю на сцену призвана і гвардія українських «козаків» на високих підборах - ті ще воїни. І всі вони, приречені, поляжуть смертю хоробрих під мілітаристським натиском Мадонни. Втім, неприборкана маркіза однією перемогою незадоволена. І після святотатського погрому собору пхає чесному народу - прямо в пику - пістолет. І знову кладе «у чергу» додолу ворогів. І не в змозі заспокоїтися, доки не доб’є останньої тварюки. Заради цього готова дертися по декорації під самий дах - здохни, гадино!

При цьому заслужена артистка вміло - до ладу, з розстановкою - чергує пісні, переважно з нової платівки (Girl Gone Wild, Revolver, Gang Bang, інші). Деякі з них банальні, відверто безглузді. І, можливо, єдиний їх смисл - укотре викрити безбарвний писклявий голос Мадонни. Деякі її нові композиції, такі як Masterpiece, навпаки, милі, наспівні, вони нагадують про «стару Мадонну», хоча й нинішня, «молода», ще не одного коня на скаку зупинить.

Загалом, Луїза Вероніка Чікконе пропонує глядачам свого нового світового турне такий собі «театр воєнних дій» (під час музичної вистави). Роль у неї така? Чи й справді демони бентежать усталене приватне життя?

Не живеться їй тихо. Неспокій і в ліричних баладах, і в примоднених діджеями аранжуваннях. Раз у раз вона норовить створити собі «образ ворога».

Та й у світі помітно тривожно, якщо перебіг цього туру (практично в кожному місті) супроводжується протестами, політичними заявами, навіть санкціями. У поляків - одне, у французів - інше, у росіян - «мусі-Pussy Riot». Неначе «вороги», з якими Мадонна розправляється на сцені, в житті реальному щоразу активізуються і кричать їй услід або напередодні: «Ізиди, підла!»

Так, звісно, вона - давно - не те щоб «співачка» або діяч шоу-бізнесу, вона - певний знак. Знак масової культури, котрий асимілює з тим часом, якому й призначений. Вона була знаком середини 80-х, щойно вислизнувши з убогості і вмить злетівши на вершину успіху, підірвавши планету гастролями на трьох континентах. Вона визначала і «політику 90-х», не даючи спокою землянам своїми іміджами, провокаціями, інколи - вдалими піснями.

Безумовно, навіть якось дивно, але і в 53 своїх несолодких років ця жінка у світовому поп-театрі залишається діючою примадонною (не боячись конкуренції з боку молодух-фриків). Трохи втомлена, багато фокусів набачившись, однак - здалеку - вона видається жвавою і в’юнкою «синусоїдою», за біоритмами якої спостерігає світ. Як і глядач стежить за нею під час спектаклю на стадіоні.

Феномен цей розкусили. Саму Мадонну поетапно розібрали на кісточки. Нічого нового в міфології її успіху нібито немає. Оскільки, нагадаю, ця міфологія ґрунтується (насамперед) на її звіриному працелюбстві, умінні тримати ніс за вітром, певному людському магнетизмі і… нелюдській силі волі - прогнути світ під себе, не дозволивши світу зробити протилежне.

Як відомо, ще в юності вона захоплювалася Мерилін Монро, величала її кумиром. І, очевидно, відтоді триває її антинаслідування Мерилін. І полягає воно в тому, що ММ стала мимовільною жертвою соціуму, обставин, приватного життя, політичних багатоходівок. А ця - з одним М - приносить у жертву власним же витівкам усе вище перелічене. Вона підкорює обставини - собі. І тому так довго і впевнено тримається в сідлі.

Здається, одного разу піднявшись на вершину, вона ще не один десяток років сидітиме на одній і тій самій дзвіниці, радо дригатиме ніжками, лускатиме насіннячко і - плюватиме… абсолютно на всіх.

Це, до речі, теж одна зі складових її міфології: «На все - наплювати!» Віталій Вульф колись точно підійшов до спроби аналізу її образу: «Ексцентричність Мадонни з її незалежним поглядом на світ стала противагою рефлексивній свідомості кінця ХХ - початку ХХІ століття… Мадонна стала моделлю…». Далі додам від себе: …стала «моделлю порожнечі». Яку кожен може заповнювати своїми претензіями, рецензіями, художніми або політичними позиціями.

Мадонна - сама по собі - порожнеча. Без сильного голосу і якихось видатних артистичних здібностей. (Єдину «художню» цінність, на мій погляд, становить її обличчя: лукавий погляд поверх усього - нахабний виклик розумної жінки.) Саме вона порожнечу звела в абсолют. Зробила з неї формулу. Порожнеча - є свобода, свобода - є порожнеча. І доводить цю теорему кожним своїм концертом, кожною маніпуляцією. Той, хто попрікає її в нахабстві, зухвалості, цинізмі, аморальності, тільки підіграє моделюванню її світу. Підносить чергову цеглинку для будови століття - для моделі порожнечі.

Вона - як завжди - «пре буром». І навряд чи варто осмикувати суспільно активну жінку. Краще по ходу згадати давню байку (з життя Фаїни Раневської): «На мене не справляє жодного враження ця ваша «Мона Ліза»! - Так? Дитинко, ця дама вже сама може вибирати, на кого їй справляти враження…».

Отож усе гаразд. Мадонна поїхала. «Комплекс» зжито. Майбутнє визначено… Демони оберігають свою королеву.

Коротка статистика

В українську столицю в рамках шоу MDNA Мадонна привезла практично всю свою нинішню сім’ю - включно зі співмешканцем, французьким танцюристом Брахімом Заїбатом і двома доньками. Понад 350 осіб мадонниного почту розмістили у двох київських готелях - «Хайят» та «Інтерконтиненталь». Апаратура для шоу, доставлена в Київ, умістилася в 77 фурах. За час шоу, за деякими підрахунками, артистка змінила близько 15 нарядів. За версіями українських ЗМІ, київське шоу коштувало організуючій стороні 1 млн. 200 тис. дол. Ціновий максимум на один квиток сягав 12 тисяч (гривень).