ПРАВИЛО ЧИ ВИНЯТОК

Не секрет, що внести розмаїття в сучасну музичну індустрію і здивувати сьогодні архіважко. Особливо це стосується столичної публіки, чиї очі та вуха, здавалося б, уже нічим не вразиш. Та інколи, за випадковим збігом обставин, а може, навпаки, через невідомі нам закономірності, з’являються, немов яскраві спалахи, люди, які відкривають щось нове нашому від «а» до «я» спокушеному людству.

І от, такий спалах стався. Серед модних українських музичних груп найяскравіше, схоже, заявила про себе «5nizza». Це два хлопці з Харкова, популярність яких шириться немов пожежа. Після появи реклами слабкоалкогольного напою «220», в якій пролунав куплет однієї з пісень групи (для тих, хто ще не в курсі, пісня називається «Стріла»), розпочався ажіотаж. Чий це голос? Хто виконавець? Це тільки реклама чи з’явився новий хіт? Харків’яни, безумовно, вже знали відповіді на ці запитання.

Знала й Москва... А Київ продовжував слухати Сердючку та Поплавського (злегка перебільшено, але близько до правди). У той самий час як «5nizza» заполонила клубний музпростір російської столиці, київські меломани все ще визначали географічну приналежність групи. Визначили — Харків, позначити середовище проживання виявилося складніше. Смішно, але тим, хто захоче почути українську групу «5nizza», найімовірніше, доведеться їхати до Москви.

Чому ж Москва, а не Київ? Музиканти зовсім не збиралися обходити стольний град стороною. Так уже вийшло, що їхній друг, він же продюсер — соліст московської групи «W.K.». Та й презентація дебютного альбому відбулася в російській столиці, у ДК МАІ. Гріє душу, що двома тижнями раніше «5nizza» виступила в київському клубі «44». Що ж, Київ виявився менш «чіпким» і, відверто кажучи, прогавив появу таких талантів. Мабуть, нам набагато легше варитися у власному соку, за звичкою продовжуючи захоплюватися попсовим кістяком, що сформувався ще років 10 тому.

Росіяни часу не втрачали. Відчувши перспективність групи, її потужний потенціал, «5nizz’у», як то кажуть, пустили в оборот. Музиканти були помічені в програмі «Кухня» (прізвище Макаревич коментарів не потребує) й отримали високу оцінку від метра російського рок-н-ролу, разом виконавши пісню «Ямайка». Висновки напрошуються самі собою, причому для нашої столиці вони без сумніву невтішні.

Фактом свого існування «5nizza» спростувала практично всі закони сучасного шоу-бізнесу. Ні нав’язливого промоушена, ні імідж-матеріалів, ні модних кліпів із залученням красунь-моделей — словом, не використаний жодний параграф з абетки популярності. Єдиним тактичним ходом продюсера, мабуть, став вищезгаданий рекламний ролик. Вийшов «смачно» і розумно зроблений продукт: і напою реклама, і слухачам — інтрига.

Поява групи стала альтернативою штучно створюваним колективам, орієнтованим винятково на хіти, які вірою і правдою служать «Фабриці зірок». За прикладами далеко ходити не треба. Нещодавно ми самі спостерігали за своєрідним механізмом клонування поп-груп. Можна, звичайно, вірити в щиру згуртованість «склепаного» колективу «Другие правила» (як і багатьох інших), та в руках продюсерів вони всього лише маріонетки. І, вибачте, нічого нового, хоча б власного погляду на музику, вони запропонувати не в змозі.

Повсякчас створюються «проекти» (саме слово яке неживе), проте щось, що підтверджує творчий початок — рідкісне явище, погодьтеся. Тому й справляє на нас ця рідкісність таке сильне враження. Знудьгувався народ за природним, натуральним. А «5nizza» виявилася саме тим незіпсованим (можливо, поки) світлим острівцем для багатьох із нас. В епоху семплінгу, скреготу вінілу тощо, група «5nizza» — це акустична гітара, неординарний вокал Андрія Запорожця і бек-вокал Сергія Бабкіна. Та ще барабани, маракаси, труба і ще багато чого, але це вже залежить від уяви та бажання хлопців, адже свій «оркестр» вони створюють власними голосами. Якщо раніше для музикантів акустичний варіант концерту, іменований «unplugged», був своєрідним підтвердженням професіоналізму, то для харківського дуету він став невід’ємною складовою стилю.

До речі про стиль. Позначити напрям, у якому працює гурт, не так уже й просто. Та й самі музиканти не рвуться обмежувати себе якимось рамками. Реггі, фанк, джаз, босса-нова, соул — вибирайте будь-що, не схибите. Напевно, не варто класифікувати музичні фантазії «5nizz’и», кожний почує в них щось своє. Феномен групи очевидний: максимальне в мінімальному. Додайте до цього оригінальний «чорний» тембр вокаліста, строкатий спектр тем — і отримаєте коктейль, назву якого ви самі прекрасно знаєте.

Саме так виглядає прорив 2003 року, що поступово відкривається і нашому погляду. Звичайно, дехто з вас може не погодитися з останнім твердженням, пред’явити куплений на «Петрівці» неліцензійний диск і продемонструвати поінформованість. Є все-таки одне «але»: реакція київських організаторів була явно спізнілою. І невідомо, як би склалися обставини, якби не визнання дуету в Москві. Отже, шлях до серця України, тобто Києва, йде манівцями, маршрутом Харків—Москва—Київ. Немає необхідності заглядати в атлас, щоб переконатися в безглуздості такої подорожі. Хоча досвід показує, що саме такий шлях найбільш дієвий. Та й немає значення, звідки прийшов успіх (група щодо цього досить космополітична), головне — бути затребуваним, а решта додасться.

Про славу можна розмірковувати довго, та, хоч як це банально, — справжню славу визначають слухачі. Можна, звичайно, застосувати цілий арсенал методів розкручування, витратити безліч грошей і оголосити себе зіркою. Все-таки набагато переконливішим виглядає бум навколо піратських копій альбому ще мало відомої групи (а для багатьох дотепер невідомої), які близько року розходяться у величезній кількості.

Виявляється, не потрібно мудрувати чи встановлювати «другие» правила, щоб заявити про себе світу. Секрет у простоті. Сталося це ввечері, сталося це в п’ятницю, а решта — талант і бажання творити.