Повернися в Сорренто

Непоправна втрата ледь початого 2008 року — не стало Анатолія Пазенка, народного артиста України, одного з найвідоміших акторів столичної Російської драми. Йому було 73 роки… Останні його роботи на сцені рідного театру в спектаклях «Школа скандалу», «Повернення в Сорренто». Пазенко багато років викладав і в Національному театральному університеті імені І.Карпенка-Карого.

Про Анатолія Федоровича — як про актора і вчителя — його друзі, колеги й учні згадують із неймовірною теплотою. Це була енергійна, емоційна і дуже життєлюбна людина.

— Я вперше побачила Толю ще в Одесі, в одному з перших його кінофільмів, — говорить народна артистка України Надія Батуріна. — І відразу ж назвала його «синьоочким»: у нього були дивовижні блакитні очі, як два яскраві озера! Я до кінця його днів так і називала... А він ніяковів і іноді казав: «Подивися, вони ж уже давно вицвіли!» В останні роки нас зв’язував один спектакль — «Повернися в Сорренто» (його поставила Ірина Дука). Анатолій Федорович і в цій постановці, і в інших спектаклях завжди був чудовим партнером.

А Ігор Безгін, завкафедрою театрального університету, згадує, як задерикувато Пазенко грав свої найрізноманітніші ролі. У нього рівно яскраво й переконливо виходили образи Юрія Гагаріна, Олега Кошового і персонажі класичних творів.

— Глядач йшов на спектаклі з його участю, — згадує Ігор Дмитрович. — Дівчата в нього закохувалися. Він був іскрометний, рухливий. На це неможливо було не звернути уваги. Пам’ятаю, Російська драма свого часу здобула навіть золоту медаль за «Молоду гвардію», коли в ролі Кошового був Толя. І в житті він був чимось схожий на своїх героїв. Він не боявся начальства. Завжди відстоював свою правоту. При цьо­му діяв прямо, але шанобливо. Віддавна у нас зав’язалися довірчі стосунки. Роки цієї дружби були наповнені фонтануванням його яскравих, іноді несподіваних, але добрих і кумедних ідей. Мені здається, він був тією людиною, котра навіть у найважчі дні свого життя не втрачала почуття гумору і життєлюбства.

— Так вийшло, що Анатолій Федорович майже півжиття присвятив нашому університету, — каже ректор театрального Олексій Безгін. — І насамперед за людські якості студенти називали його Вчителем. І по-батьківськи, по-сімейному величали Пазя. Все це було з відтінком неймовірної ніжності. Він був дивовижно теплою людиною. Він мав незвичайне почуття гумору, був заводієм у будь-якій компанії. Вмів об’єднувати людей. А таких людей насправді ж завжди не дуже багато в нашому світі.