Портрет відомого. Книжка про Ступку

31 травня, 2013, 19:45 Роздрукувати
Bипуск № 19, 31 травня-7 червня 2013р.
Відправити
Відправити

У героя 800-сторінкової біографічної саги, по суті, й не було епізодів, прохідних ролей, якихось скороминущих життєвих іпостасей. У кожній своїй ролі і в кожному образі (соціальному, сімейному, державному) він претендував тільки на перший план. На першу скрипку в оркестрі.

1
Портрет відомого. Книжка про Ступку

Не сумніваюся, що в кожного театрала-театрознавця-театрофіла є в домашній бібліотеці спеціальна полиця, місце на якій стаціонарно облюбували дуже важливі книжки - так звані акторські.

"Акторська книжка" - не жанр. Не якийсь спеціальний різновид друкарства. Не байопік, не мемуари. А все-все-все.

Усе, що пов'язане з золотими особистостями тих, кого любимо й кого не розлюбимо.

І ось саме час чинно розмістити на цій полиці серед інших "акторських книжок" новинку - важкий том "Богдан Ступка. Біографія" (Москва, "Домашняя библиотека"), 830 сторінок (у твердій обкладинці) життєпису й життєсповіді великого майстра, великого актора. Автор - лауреат Шевченківської премії Володимир Мельниченко. І бачиться мені: були б видавничі потужності ще потужніші, то під такою обкладинкою дослідник написав би про актора й товариша і 8 тисяч сторінок, і 8 мільйонів. Бо це сторінки про творчість, дружбу, любов.

Образ героя поданий спектрально. Любителі його акторського таланту знайдуть максимум інформації про його творчість. Любителі приватних історій зацікавлено вивчать сюжети про дитинство, отроцтво, дорослішання, становлення, сім'ю.

В "акторських книжках" нас мимоволі вабить до змісту. Як вибудував автор долю людини? Як скомпонував її світлий шлях і творчі досягнення? Що на першому плані, а що залишиться епізодом у насиченій подіями біографії?

Але тут ось яка річ... У героя 800-сторінкової біографічної саги, по суті, й не було епізодів, прохідних ролей, якихось скороминущих життєвих іпостасей. У кожній своїй ролі і в кожному образі (соціальному, сімейному, державному) він претендував тільки на перший план. На першу скрипку в оркестрі. Коли, наприклад, грав Тев'є-молочника чи міністра культури, Тараса Бульбу чи фестивального вождя...

Саме з огляду на це автор захоплено й розмірено веде нас за руку шляхами-дорогами вслід за актором. І на кожній зупинці, ніби під спеціальним дашком, йому хочеться затриматися якнайдовше. І ще докладніше повідати про нього, дорогого. І його, дорогого, послухати.

Перша велика частина цього життєпису, тобто перша "зупинка на вимогу", - цілком очікувано, Захід (України). Його рідний Куликів. Потім Львів. "Під'їжджаючи", автор намагається не просто розмістити свого героя в контексті середовища та місцевості, а й побродити з другом-читачем по малій батьківщині актора, заворожити нас із вами чарівною красою тих місць. Надзвичайно цікава історія населеного пункту, в якому народився Ступка. Його мала земля - як крапля часу, в якій відбиваються і історичні катаклізми, і культурні парадигми. Починаючи з 1399 р. - саме ним датується перша писемна згадка про Куликів, і завершуючи галереєю славних земляків артиста, серед яких, до речі, чудова українська письменниця Агата Турчинська (про яку сьогодні мало пам'ятають і якої практично не видають).

Тут-таки, на цих сторінках і в цих місцях, його батьки, Марія Григорівна та Сильвестр Дмитрович. Зі спогадів актора: "Гарно нам жилося! Взимку на валянок накручував "лижбу" - і на річку… Ще санки… На Різдво - колядки… Влітку у футбол ганяли. Дві верби ростуть - уже ворота!"

Можливо, деякі читачі вперше відкриють для себе раніше знайомого і любимого артиста як бешкетного хлопчика, шибеника, в'юнкого й допитливого. Одне слово, майбутнього генія... Якого скоро-скоро захопить у полон Театр. І не відпустить ніколи.

У першій частині книжки, що повідає про львівський період, багато подробиць - і вже відомих, і маловідомих. Закоханість у Курбаса. Творча одержимість Данченком. Армія і незбутня пристрасть до своєї неповторної Лариси (Семенівни). Тут-таки, на цих львівських вулицях, - Шекспір, Чехов, Франко, його найлюбиміші театральні автори. І, звісно, знову й знову - мама. "Без мами не було б театру і життя".

Мама супроводжує його все життя. І в другій частині книжки, що означена як "Київ - це крона", і в третій, котру дослідник назвав "На чолі франківців". І в четвертій, відповідно, де читачеві пропонуються ексклюзивні діалоги з актором. А це практично 1200 відповідей Ступки на найрізноманітніші запитання автора книжки...

До речі, сам автор в "ареалі" цього видання позиціюється в кількох іпостасях - як архіваріус, як співрозмовник, як публіцист, як рецензент, як найближчий товариш артиста. Тому така особистісна ця книжка. З незбагненною для мене ретельністю "архіваріуса" Володимир Юхимович піднімає купу друкованих та електронних матеріалів, прямо чи побічно пов'язаних зі своїм героєм. І в певний момент, коли знайшов цитати й зі своїх старих текстів, подумав, що більше вже й не залишилося нічого не прочитаного цим добросовісним дослідником про Богдана Сильвестровича.

З публіцистичним запалом - який поділяю в усьому - автор утверджує на своїх сторінках важливість та оригінальність творчого періоду франківців, коли їх очолив саме Богдан Ступка. Десять років промайнули як день. Як хвилина. Але пам'ятається все - і прем'єрні спектаклі з його участю ("Істерія", "Лев і Левиця", "Легенда про Фауста"), і успішні постановки, ініційовані ним як художнім керівником ("Наталка-Полтавка", "Дві квітки кольору індиго", "Весілля Фігаро", "Сойчине крило", "Кайдашева сім'я", "Грек Зорба", Перехрестні стежки", "Брати Карамазови") etc. Автор підказує читачеві, як підказував своєму глядачу Ступка, що не буває театру "поганого" або "хорошого" - тільки "талановитий" або "бездарний". І тому в театрі, керованому Ступкою, на думку дослідника, органічно уживались і традиційне сценічне прочитання класичних творів, і оригінальні сучасні режисерські пошуки.

І, як відомо, всім вистачало неба над головою. І ні на кого за ці десять років небо не впало.

Розповідаючи про його знаменитих кіногероїв, біограф не оминає, здається, нікого. Ні Мазепу, ні Бульбу. Про останнього персонажа, бурхливо прийнятого в нас, розповідає дуже докладно, звертаючись по підтримку до Гоголя, Шевченка, Франка, розкриваючи цей образ і пояснюючи його в ступкиній кіноверсії.

А є ж іще в цій кіногалереї і Керенський, і Хмельницький, і Брежнєв Леонід Ілліч. І надзвичайно пронизливо трагічні чеховські образи, створені Ступкою в тепер уже призабутих картинах талановитого Артура Войтецького. Фільми "Нині прославіся сине людський" і "Господи, прости нас грішних". Ці картини випромінюють тему Віри... Тему негучного й непублічного діалогу великого актора з Богом... І, можливо, вперше багато читачів завдяки книжці виявлять, що такий внутрішній негучний духовний діалог тривав в актора завжди.

"Вперше до церкви мене повела мама, - розповідає Ступка. - Тільки-но навчився ходити - відразу до церкви. Ми особливо шанували свято Успіння Божої Матері 28 серпня. Моя мама, яку теж звали Марія, народилася, як і я, 27 серпня. Коли переступаєш поріг храму в дитинстві, все сприймається на підсвідомому рівні… Пам'ятаю, що після війни хотілося попросити у Господа кусень хліба. Втім, і в канонічній молитві, прославляючи Бога, приймаючи його волю на небі й на землі, ми просимо: "Хліба нашого насущного дай нам сьогодні".

Автор запитує співрозмовника: "А що найперше треба берегти у житті?" Актор відповідає: "Душу. Не можна торгувати душею. Не можна її продавати і зраджувати".

Це цитати з тієї самої четвертої частини видання, надзвичайно цікавої. Оскільки діалог чесний і відвертий. Артист не був заскочений "зненацька" (його взагалі важко було заскочити зненацька). Але навіть у стислих своїх бліц-відповідях він значимий і точний, мудрий та іноді - лукавий. Ось автор підходить до важливої для актора й для театру проблеми. Що ж робити і як бути: потурати невибагливим запитам сучасного глядача чи, навпаки, формувати його смак? Ступка відповідає вичерпно: "Глядача потрібно поважати!" І далі: "Як казав Сергій Данченко, наш театр - це театр нації, театр великого стилю. І це має бути головним і для нас, і для глядача.

…Захоплюючись, його можна цитувати нескінченно. Але ось, мабуть, одна з ключових відповідей і інтерв'юеру, і всім нам. Його запитують: "З якими словами потрібно йти по житті?" І Богдан миттєво знаходить відповідь, згадавши Ліну Костенко: "Не допускай такої мислі, що Бог покаже нам неласку. Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку". Краще не скажеш.

Здається, сам він ніколи не знав поразок. Був переможцем завжди і в усьому. Лише перед "прямой неизбежностью" (по-цвєтаєвськи) кожен землянин у програші... Тому дуже боляче читати одну з главок восьмисотсторінкової біографії під назвою "Тростина та крила", в якій автор із хронікальною скрупульозністю фіксує 2012-й, останній рік у житті актора. Ох як важко ставити крапку в цій біографії. Ох як важко перегортати останню сторінку (знаючи, чим закінчиться), якщо це життя - частина нашого з вами життя. Все минає. І все залишається. І не сумніваюся, що багатьом досі ввижається щось фантасмагоричне. Буцім цей великий лицедій - на сцені й по житті - знову нас усіх розіграв. Знову приміряв на себе якийсь незбагненний образ. Чи то Сковороди (дуже любив його), якого світ ловив, та так і не впіймав, досі в пошуках. Чи то доброго казкового Карлсона - який "кудись" полетів, але все-таки обіцяв повернутися...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Ентер або кнопку нижче відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК