Подарунок із чужої кишені

Часу літніх відпусток кожен очікує з нетерпінням. Завмирають галасливі шкільні коридори та сесійна зала Верховної Ради. Канікули — золота пора не лише для перевтомлених громадян України, а й для вигадливого чиновництва найвищих щаблів. У короткий період літа, коли увага співвітчизників зосереджена на розкладах туристично-транспортних послуг, треба не змарнувати часу, поки громадянам України ні до кого звертатися по допомогу — народні обранці на канікулах.

Неодноразово випробуваним досвідом «літнього екстріму» скористалося Міністерство культури та мистецтв України, щоб у режимі «службової таємниці» вивезти з України й подарувати Нідерландам Колекцію Кенігса, яку було передано Україні як часткову компенсацію за людські та матеріальні втрати в роки гітлеризму. Історію колекції, її сучасний стан та суспільну ситуацію навколо неї «Дзеркало тижня» висвітлювало у № 14 (489), № 17 (493) та № 24 (496). Писали про це й інші видання, зокрема «Голос України» в № 99 (3349).

Переговорний процес із питання реституції колекції, який тривав у владних кабінетах, схилявся до рішення про паритетні умови: Україна передає Колекцію Кенігса, Нідерланди повертають до Львова дві гравюри А.Дюрера, переміщені з України до Голландії під час війни 1941—1945 рр. На цілком аргументовані вимоги української сторони маємо категоричну відповідь посла Королівства Нідерланди в Україні п.Монік Франк. В інтерв’ю «Дзеркалу тижня» (29.V. № 21 (496) стосовно гравюр Дюрера вона сказала: «Не варто було б говорити про це, акцентуючи поняття «обмін» чи «оборудка».

На думку українських депутатів Л.Танюка та Б.Олійника, академіків М.Поповича, І.Дзюби, О.Федорука, А.Чебикіна, класика української літератури П.Загребельного, інтелектуалів — культурологів та мистецтвознавців, творчої молоді, — колекція як народна власність мусила б залишитися в Україні.

Голова комітету з питань культури та духовності Лесь Танюк зробив депутатський запит про скасування розпорядження Кабінету міністрів України щодо повернення Колекції Кенігса урядові Королівства Нідерландів і передав справу до Генпрокуратури.

Раптом, у час розгорнутого демократичного діалогу, 23 червня 2004 р. колекцію вилучають із музею ім. Б. та В.Ханенків за наказом міністра культури Ю.Богуцького. Акція відбулася в стилі радянського адміністративного тиску. Дирекції музею пред’явлено інформацію про нібито відкликання Л.Танюком депутатського запиту й заяви до Генпрокуратури. На наше запитання щодо долі цього запиту, пан Танюк відповів:

— Рішення Комітету з питань культури та духовності ніхто не відміняв, не переглядав. Подання до Генпрокуратури не вилучалося. Ми отримали від віце-прем’єра І.Кириленка інформацію про те, що навзамін Колекції Кенігса Україна отримає дві роботи А.Дюрера, які були вилучені з Львівського музею. Втім, коли я запитав про це голландців, вони були страшенно здивовані – ніхто з ними подібні переговори не вів. Те, що відбулося з Колецією Кенігса, ми розглядаємо як порушення закону.

З музейного порогу колекція потрапляє на борт літака, який бере курс на Амстердам. Усі причетні задоволено потирають руки.

Спробуємо подивитися на подію поза емоціями, які неодмінно виникають, якщо твоя моральність не деформована і совість не приспана. Холодним розумом занотуємо самі лише порушення закону, їх унаочнення приголомшує. Саме про це писав академік М.Попович: «У такому разі повернення колекції виглядає як подарунок — ...із скарбниці національної, а не приватної».

Зміст правового переступу викладено О.Федоруком, головою Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон, у його листі, адресованому громадськості України. Наведемо його без купюр.

«23 червня 2004 року Королівству Нідерланди була передана частина Колекції Ф.Кенігса (139 рисунків і три гравюри). Ця передача була здійснена в односторонньому порядку, всупереч моїм переконанням, запитам депутатів Верховної Ради України, негативному ставленню науковців, громадськості до такого рішення.

Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України послідовно відстоювала позицію про здійснення передачі Колекції Кенігса за умови взаємної реституції — повернення в Україну нідерландською стороною двох малюнків А.Дюрера «Кінь» та «Мадонна».

Переміщення зазначених культурних цінностей на паритетних умовах відповідало б дорученню Президента України Л.Кучми, Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», угоді між Україною і Королівством Нідерланди про культурне співробітництво від 18 липня 1996 р. щодо взаємного сприяння у справі розшуку культурних цінностей, переміщених під час та внаслідок Другої світової війни.

Інформую, що я звертався до Президента України Л.Кучми з пропозицією про дотримання принципів взаємної реституції (лист від 19.03.04. № 28/137).

Вважаю, що ініціатива посадових осіб по здійсненню передачі Нідерландам Колекції Кенігса в односторонньому порядку є порушенням ст. 5 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей». Така акція принижує українську національну політику, авторитет нашої країни, порушує політичні інтереси нашої держави» (О.Федорук).

Цей сюжет втілено в життя не криміналом, а членами уряду України, які присягалися охороняти її гідність. Дбати про інтереси власної країни — обов’язок державного функціонера, попри його особисті моральні якості.

Зі службових контактів із міністерськими чиновниками, зокрема з Ю.Богуцьким та Л.Новохатьком, іншими, знаю про їхню гіпертрофовану обачливість, непоспіх у прийнятті рішень. Проявлена 23 червня атипова для чиновника рішучість, що межує з безоглядністю, нехтування статтями закону вказують на вищих диригентів цієї епохальної оборудки. Цікаво дізнатися також у директора київської митниці, в який спосіб без резолюції О.Федорука він випустив з України народні скарби?

Хоч би там як, міністр культури України з депутацією в урочистій обстановці передав у дар музею в Роттердамі те, що не перестало бути власністю України. Пікантність ситуації полягає в тому (інформацію одержано з музейних кіл Голландії), що надалі Колекція Кенігса, яка увійде до експозиції музею Бойманс, належатиме спадкоємцям Д. Ван Бейнінгена — тієї самої особи, яка продала колекцію гітлерівському емісару.