Почім «найважливіше»?

Наші фільми незабаром доставлять у кінотеатри... з космосу?

Ще донедавна відсутність системного моніторингу українського кіноринку мало кого хвилювала. Останнім часом усе змінюється. Облік, контроль і серйозна «бухгалтерія», за якою ховаються підводні камені можливих удач і реальних тенденцій вітчизняного кінобізнесу. Так, днями компанія «Синема-аналітикс» представила втішні результати незалежного моніторингу відвідування вітчизняних кінотеатрів і вартості квитків. А лідер у галузі кінотеатробудівництва України — компанія «Кіносвіт» — і зовсім засмутила скептиків: виявляється, наш кіноринок після певного застою знову починає динамічно розвиватися, навіть загострилася конкуренція і з’явилися великі багатозальні кінотеатри. Загалом, поки що надія не вмирає — не дочекаєтеся.

Отже, спочатку «суховій» неупереджених кіноцифр, відповідно до даних тієї самої компанії «Кіносвіт». Лише торік у країні було реалізовано близько 13,5 млн. квитків за серед­ньої вартості в 3,37 дол. У цілому збори тільки 2006-го становили 45,5 млн. дол. (35,7 у 2005-му). Найбільш касовим фільмом на теренах України серед іноземних прибульців-блокбастерів визнані «Пірати Карибського моря-2» — вони заробили 3,14 млн. дол. На продовження «бухгалтерської теми»: станом на квітень 2007-го в Україні налічується 145 кінотеатрів і 245 кінозалів (торік — 125 і 194, у 2008-му передбачається 156 і 295 відповідно). Лідерами за кількістю кінотеатрів/залів, як і раніше, залишаються Київ і Київська область — 33/72, Дніпропетровська область — 15/32, Крим — 14/16, Донецька область — 13/24. Західні регіони поки, з огляду на все, не страждають на кіноманію... Коли зважити, що сьогодні відносно середній бюджет українського фільму становить трохи більш ніж 1 млн. дол. (і тільки в 2007-му може трапитися до десятка вітчизняних кінопрем’єр), то на поверхні справи не такі вже й погані... Це якщо не опускатися «на дно» художніх пошуків. Адже, коли пригадаєш бодай кілька останніх прем’єр, представлених у рамках нещодавнього «Кінофоруму Україна-2007» (який проходив у Києві), то залишиться чимало приводів для «нотаток на полях».

Це і спільна російсько-українська біографічна стрічка «Корольов» (режисер і продюсер Юрій Кара, у головних ролях — Сергій Астахов, Наталія Фатєєва, Сергій Юрський), і «Інді» — чергова історія про те, що багаті — теж люди (київський режисер Олександр Кирієнко, у головних ролях — Альона Бабенко, Олександр Домогаров і Олександр Балуєв), «Двоє і війна» — забута в укркіно воєнна тема (стрічка Одеської кіностудії, режисери Віталій Воробйов і Євген Звєздаков). Ще один український фільм — «Запорожець за Дунаєм» — знятий на кіностудії імені Довженка її ветераном Миколою Засєєвим-Руденком (разом з Оксаною Ковальовою). Тут повернення до радянської (не завжди вдалої) методики екранізації класичних опер. Загалом — суцільна мелодрама, іншого поки робити не навчилися. Коли перші картини з цього переліку ще якось можуть сподіватися на «свого глядача», то у випадку із «Запорожцем», можливо, відгукнеться старше покоління, яке пам’ятає «Запорожця» із легендарним Паторжинським і захоче порівняти, як роль Карася вийшла у Бенюка.

Відомо, що багато вітчизняних картин народжуються або вмирають завдяки чарівному слову «держзамовлення» (або «держпідтримка» — але це вже лексичні дрібниці). Ганна Чміль, один із головних персонажів того ж «Кінофоруму», за попередні роки роботи в Мінкульті, а тепер знову очоливши Держкіно, стала реальним лобістом інтересів національного кінобізнесу в уряді. Не забуваючи при цьому ефективно лобіювати інтереси українського кіно й у середовищі комерсантів. «Її дії реально спираються на ситуацію на кіноринку» — вважає генпродюсер «Кінофоруму» Андрій Різоль.

Останні два-три роки Ганна Павлівна впроваджувала продюсерську систему в кінематографі замість бюджетного держзамовлення, яке залишалося з радянських часів. І однією з перших ластівок цього процесу став очевидний успіх режисера Кіри Муратової і продюсера Олега Кохана. Їхній фільм «Два в одному» фактично 50 на 50 був створений на державні і приватні гроші (стрічка вже здобула престижну «Ніку», її запросили на кілька міжнародних кінофестивалів і покажуть у Каннах). «Українська кіноіндустрія починає набувати характеристик стандартного світового кінопроцесу. Це є однією з найпозитивніших тенденцій у розвитку українського кіно», — упевнена пані Ганна. Нагадаю, що не без її участі було розв’язано і «проблему» українського дубляжу, яка виникла після надто різкого рішення попереднього Кабінету міністрів рік тому: у січні нинішнього року без усіляких постанов дистриб’ютори і Держкіно підписали Меморандум, відповідно до якого озвучувати або субтитрувати українською мовою до кінця 2007 року будуть до 50% фільмокопій іноземного виробництва. Цього рішення вочевидь чекали — у Києві вже з’явилася перша повноцінна студія дублювання, на підході відкриття другої на Національній кіностудії ім. Довженка.

Держслужба нещодавно презентувала проект розширення прокату українського кіно за назвою «Український кіножурнал». За узгодженням із провідними операторами кінотеатрів для показу перед звичайним кіносеансом будуть відібрані найкращі короткометражні роботи — переможці кінофестивалю національного фільму «Відкрита Ніч».

Серед ратних «кіноподвигів» важливий ще один — нарешті дано старт створенню Української кінокомісії, яка об’єднає зусилля різних комерційних, громадських і урядових структур для просування нашої країни на світовому кіноринку як єдиного суб’єкта. Першу позитивну спробу реалізовано на Берлінському кінофестивалі, де країна була представлена однією делегацією. Об’єднана презентація України і її кінопроектів відбулася в рамках Каннського МКФ і кіноринку. А знайти консенсус в українському кіноком’юніті обіцяє ідея Асоціації продюсерів створити «Оскарівський комітет» із числа авторитетних фахівців.

Однак повернімося до «техніки молоді»... Революційні цифрові технології для вітчизняного кінобізнесу це, як казав Голохвастов, «очень и очень». Тобто «дуже важливі й потрібні». Перші кроки робить в Україні і цифрова проекція — компанія «Опта» змонтувала на території Кінофоруму кінотеатр, де показала близько десятка нових фільмів у цьому форматі. Найяскравішою стала презентація 3D-проекції — тривимірного кінопоказу. Найбільша російська компанія в галузі кінотехнологій «Невафильм», яка представила його, стала не просто учасницею виставки — її керівник Олег Березін повідомив, що відтепер його компанія буде повноправним суб’єктом в українському кінобізнесі: вже з 21 квітня працює офіційне представництво компанії в Києві. Більшість українських фільмів дістали Dolby-звук саме завдяки співробітництву з пітерськими інженерами.

А представлена компанією «Невафильм» нова технологія цифрового прокату, яка передбачає доставку фільму в кінотеатр у вигляді комп’ютерного файла просто через супутник, може докорінно змінити напрям розвитку прокатного бізнесу в Україні. Навіть за високої початкової вартості цієї технології вона може обернутися відчутною вигодою. За словами Березіна, у Росії за останній рік близько 32 млн. дол. витрачено на друк кінокопій, що становить 8% касового збору. Оскільки український ринок ще далекий від насичення, то орієнтація під час створення нових кінотеатрів на технологію Digital Cinema може дозволити відразу ж зробити крок уперед у розвитку прокатних технологій.

А те, що український прокат не збирається задовольнятися нинішніми показниками, давно очевидно. Недаремно ж у столиці загострилася боротьба за кінонерухомість. І не випадково в Одесі днями відкрито семизальний Cinema-City... Мабуть, підуть у минуле невеличкі кінотеатри у великих містах, оскільки очевидною тенденцією стало розміщення кінотеатрів у торговельно-розважальних центрах. Очікується, що під кінець року там працюватимуть 97 кінозалів, а їхня частка в ТРК становитиме майже 35 відсотків. І нехай сьогодні багато українських картин не є «зразком індустрії», будемо вважати, що це «зразки виживання» у певних історичних умовах.

До речі...

Кінопремія «25 кадр» (у рамках «Кінофоруму») визначила найкращі вітчизняні кінодосягнення у «супутніх» номінаціях: найкращі телеролик, афіша, слоган, інтернет-сайт фільму, а також найяскравіша промоакція і найкращий саундтрек фільму. Переможців визначало журі з 11 фахівців у сфері реклами і кіно. Перші три премії одержав молодіжний трилер «Штольня» режисера Любомира Кобильчука і продюсерської компанії «Артхаус Трафік». Сайтом-призером стала сторінка фільму «Аврора» Оксани Байрак, створена... 14-річним Олексієм Бондаревським. Перемогу святкувала також PR-компанія «Вавилон» — автори промоакції «Народний актор» стрічки «Прорвемося!» режисера Івана Кравчишина — у ній взяло участь понад 10 тис. осіб. Також приз здобула пісня до картини Олександра Шапіро «Хеппіпіпл», написана Ганною Гелімбатовською.

Володарів нагород Національної премії кінобізнесу України вперше визначали анкетуванням широкого кола експертів. Серед лауреатів першою слід відзначити видатну актрису Аду Роговцеву, яка дістала звання «Людина-легенда українського кіно». Кіноактором року назвали Олексія Вертинського за яскраві ролі в чотирьох фільмах. За інновації в кіноіндустрії відзначили невеличку компанію «Кінопрокат-Україна» із м. Суми, яка відновлює кінопоказ у маленьких містах країни.