Початок покладено. Забудьте

Незвична прем’єра відбулася минулої п’ятниці в столичному Будинку кіно. Олександр Муратов, раніше відомий як режисер, дуже далекий від оспівування етнокультурних специфік, представив свою нову картину «Татарський триптих» як перший в історії суто кримськотатарський фільм. А себе відповідно — як основоположника національної татарської кінематографії. Формально все начебто так і є.

В основі «Триптиха» — особисті долі трьох татарських жінок. Дія розвивається на тлі дивовижних таврійських ландшафтів. Майже всі ролі зіграні місцевими акторами-любителями чи просто типажами. Костюми, музика й титри — стилізація в дусі татарського фольку. До всього фільм кримськотатарською мовою, а зйомки консультували визначні діячі меджлісу. Нарешті, незадовго до прем’єри пан Муратов сенсаційно заявив, що по крові він частково татарин, а фільм — суть спізнілий відгук на поклик тимчасово забутих предків. Отже, нічого більш татарського, здавалося б, і вигадати не можна. Але ж як бути із такими космополітичними показниками, як якість мистецтва чи майстерність автора?

Із трепетом першопрохідника розпочинаю перегляд. І не можу стримати довгий видих розчарування. На жаль, перед нами відвертий кіч. По-перше, це воістину кіно «культури й туризму». Але також — недоладностей і подиву. Річ у тому, що як кіноекскурсія Тавридою стрічка, мабуть, удалася (оператор Володимир Басс). Та лише почасти. Бо ні сіло ні впало натурні красоти Криму періодично змінюють їхні недоладні комп’ютерні сурогати (схід сонця — захід сонця та ін.). Запитується, до чого ця ложка технологічного дьогтю на бочку натурального меду? Таємниця.

По-друге, фільм, знятий у стилі махрової театральщини, характерної для нашої головної кіностудії, функціонує скоріш як етнографічний музей, ніж як продукт мистецтва. Тут увесь час щось демонструється, але ніщо не здатне зачепити почуття нормального сучасного глядача. Ось юна татарська діва картинно розляглася на ложі біля джерела, а навколо неї, як експонати, старанно розставлено екзотичні мідні посудини. Навіть водичку в них мила татарочка не набере. Бач, не можна ризикувати раритетами. А костюми які! Новенькі, випрасувані й незістарені, як це прийнято робити в кіно для більшої достовірності дії. А от і реконструкція давнього обряду: нареченому перед весіллям публічно голять голову. І т.д. і т.п. напівтони й у зображенні, і в дії геть-чисто відсутні. Кадр контрастний і яскравий, але нагадує не стільки знамениті східні килими, скільки колишні базарні килимки, намальовані на клейонці. Такому враженню сприяють і змістовна елементарність запропонованого видовища, і блискуча відсутність хоч якоїсь драматургії. Загалом, перед нами серія живих фотографій, що складають елементарний кінолубок або комікс «про кримських татар».

Комікс №1 про юну Еміну (Ірина Салагаєва), котра все життя прожила з некоханим чоловіком, а розраду знайшла в дітях. Ви думаєте, про це розповів екран? Ні! Це повідомив глядачеві чийсь закадровий голос. Психологією та достовірністю тут і не пахне, а який драматизм без цього? Комікс №2 присвячений долі більш зрілої жінки, яку звати Фатьма (Яна Ляхович). Героїня натурально зраджує законному чоловікові, за що й кару від нього приймає. Коханці втікають у гори, їх доганяє обманутий чоловік і по-звірячому заколює суперника велетенським кинджалом. О, вічний морок і жах! Фатьма відразу кидається з кручі в море. Фінал: у морі красиво плавають трупи нещасливих закоханих. Тоді як чоловік-вбивця спочатку вмирає сам по собі, але потім чомусь воскресає (?!). Знову таємниця.

Гендерна напруга спадає в останній новелі. Тут красуня Міріам (Еміне Баталова) висуває нареченому жорстку умову: «Або я, або сцена». Той переживає, але вибрати не може. Так і сидить хлопець біля мальовничої кручі, дивлячись на жадані підмостки десь далеко-далеко внизу. А щоб зовсім дурний глядач не сумнівався в напрямку думок героя, це дикторським тоном знову-таки роз’яснюється з-за кадру.

Отже, із «Триптихом», як «першим в історії татарським фільмом», схоже, усе сталося точнісінько в дусі нинішніх часів: головне політично вчасно прокукарікати досвіток, а там — хоч і не розвиднюйся...