ПІСНІ ЗАБЛУКАЛОГО ПЕРЕХОЖОГО

Народився Богдан Веселовський 1915 року у Відні, згодом його батько переїхав до Стрия, де був окружним суддею. Мати — українка, громадська діячка, очолювала громаду українських жінок у цьому місті. Богдан навчався у Стрийській гімназії та музичній школі, після чого вступив до Львівського університету. Паралельно навчався у Львівському музичному інституті ім. Лисенка.

А тепер перенесемося до міжвоєнного Львова, життя якого овіяне романтикою кав’ярень. Тоді була популярна польська естрада. В піку їй Богдан Веселовський писав свою легку танцювальну музику, яка також звучала в ресторанчиках і кав’ярнях. Виконував її оркестр Леоніда Яблонського (у широкому вжитку — «оркестр Ябця»). Там грав і Кос-Анатольський. У складчину з Веселовським вони купили акордеон. Це була цікава епоха — після розвалу імперій пригнічені нації відроджувались — насамперед інтелектуально.

Коли почалася війна у Закарпатській Україні, Богдан Веселовський пішов туди воювати, після чого залишився у Відні, де вони з Оленою Охрімович-Залізняк і побрались. В роки війни народилися двоє синів, і 1949 року з допомогою української канадської громади сім’я переселяється до Канади.

Богдан Веселовський довгий час працював на канадському радіо в українській секції. Одного разу за канадсько-радянським обміном йому дозволили приїхати в Україну — тоді він побував у Львові, зустрівся зі своїм родичем Остапом Охрімовичем, у Каневі відвідав могилу Тараса Шевченка. Повернувшись до Канади, невдовзі помер (1971). Заповів, щоб його прах спалили, а урну поховали у Стрию, в родинному склепі — дружина виконала його волю.

Остап Зорич, цінуючи створене композитором, приїхав у Стрий, запропонував місцевій владі увічнити пам’ять їхнього земляка, назвати одну з вулиць ім’ям Веселовського, спорудити меморіальну дошку на будинку, де він жив. Сподівається, що до його пропозицій прислухаються. Очевидно, це сталося б швидше, якби пісні Веселовського звучали на радіо не раз у рік, а трохи частіше, якби стали надбанням широких верств. Якби…

«Хоча б для людей старшого віку»

Остап Зорич мріє продовжувати записи пісень, які збирає в українській провінції. Йому боляче від того, що культурна політика в Києві не зважає на потреби людей. Почув якось, що міська адміністрація хоче в день якогось чергового свята зробити приємне людям старшого віку. Їм запропонували феєрверк. Але хіба їм це потрібне?

У співака є задум, якщо не у великих концертних залах, то в кінотеатрах, зробити серію концертів. А ще — провести турне по областях (з цього приводу до Президента України звернулися відомі діячі української музики). Є напрацьовані програми української естради 30-х років, українського танго під назвою «Мов поцілунок сонця». Паралельно з концертами хотів би випустити компакт-диск цих програм у супроводі естрадно-симфонічного оркестру. Це музика для старшого покоління, адже свого часу вона була вилучена і їй давно пора іти до слухачів — згадаймо зливу вдячності у наведених листах.

Для втілення цих задумів потрібні кошти. Диск із записом 15 пісень Зорича, що вийшов невеликим тиражем 1998 року, частково фінансувався МФ «Відродження», але були вкладені й власні кошти. Непросто підібрати музикантів — навіть після кількох тижнів репетицій доводилось від когось відмовлятися, шукати тих, які б відповідали особливостям танцювальних пісень. Аранжування і частково коригування тексту виконував сам співак.

Є мрія організувати постійний ансамбль (уже є назва: «Гей-га!»), який би виконував пісні Веселовського — Олена Веселовська дала дозвіл, записи на згаданому диску їй сподобались.

А ще дуже хотілося б зробити 30-хвилинний музичний фільм — Остап сам написав сценарій і вже бачить той фільм в деталях, адже тексти пісень — це готові сюжети. Мета фільму — наблизити глядача до 30-х — 40-х років, показати культуру невеликого містечка.

Остап Зорич кілька останніх років намагається реалізувати ці проекти — звертався за підтримкою і до Міністерства культури, і до Головного управління культури Київської адміністрації, але поки що відгуку на свої пропозиції не знайшов.

Але те, що в його силах, уже популяризовано. Стараннями Остапа Зорича за фінансової підтримки Лідії Матіяшек-Чорної зняли чотири відеокасети спогадів Олени Веселовської про її чоловіка. Фільм про Веселовського за сценарієм Зорича планує робити на «Укртелефільмі» Олег Бійма. Потрібно здійснити зйомки у Стрию. Там Остап Зорич провів уже два концерти. Частину документів про композитора передав до Стрийського краєзнавчого музею. У Львові відбувся вечір пам’яті Веселовського. Тоді ж Зорич познайомився з поетом Миколою Петренком, який написав текст пісні «Намалюй мені ніч» — виявляється, що є два варіанти цієї пісні: Мирослава Скорика та Богдана Веселовського.

Остап Зорич вважає, що сучасна естрада примітивна — освічена людина ставить себе вище і їй не піддається. Але потреба в гарній естраді, пісенній творчості не зникає. А в тому, що вона має багаті традиції, ми самі переконалися. Тому і є сенс повернути їй добре ім’я.