Пісні східних слов'ян

27 жовтня, 2017, 17:48 Роздрукувати Bипуск № 40, 28 жовтня-3 листопада 2017р.
Відправити
Відправити

Сучасний театр - мистецтво інтерпретації, а не лобового сканування літературних матриць.

Пісні східних слов'ян
© Максим Криштоп

"Лісову пісню" Лесі Українки поставили в Сумах на сцені театру ім.М.Щепкіна, жанр вистави я для себе визначив як "постапокаліптичну феєрію".

Постапокаліптичність у наш апокаліптичний час неможливо ігнорувати, оскільки за цим "пост", можливо, приховується натяк на рай земний - прийдешній? До якого, дасть Бог, і ми доживемо?

Тому терміново в Суми - на "пост": подивитися, що ж сталося в чарівному лісі Лесі Українки вже після апокаліпсису.

Молодий постановник цієї вистави Роман Козак не так давно перебрався в південно-східні Суми із західного Львова. І, на мій погляд, у його бажанні звернутися саме до великої п'єси міститься прихована полеміка (і прихований захват) стосовно знаменитої львівської вистави "Лісова пісня", поставленої 6 років тому в театрі ім. Леся Курбаса (режисер Андрій Приходько).

Це - без перебільшення, знакова постановка нашого нового театрального часу. Містична вистава-передчуття, вистава-попередження, що начебто напророчила на основі тексту Лесі і нинішні люмпенські війни, і крайні стадії людського здичавіння, а ще - окреслила межі любові і зради на території Батьківщини.

Максим Криштоп

(Нинішній період творчих пошуків талановитого А.Приходька вже на київській Національній сцені - явне свідчення того, що п'єса Лесі неначе випила з нього колишню продуктивну художню енергію, залишивши його ж у темному лісі наодинці з усіма - з класиками і сучасниками, з привидами і людьми.)

Полемізувати з культовою львівською виставою будь-якому молодому таланту важко, але почесно. На те й молодість.

Тим більше що сучасний театр - виключно мистецтво інтерпретації, а не лобового сканування літературних матриць.

У цьому плані можна благосно заплющити очі на побічні втрати виробництва в чудовій театральній провінції, якщо є бодай спроба (!) й артикульоване бажання (!) оригінальної авторської сценічної інтерпретації на полі міфопоетики Лесі Українки.

А поле це - широке, роздольне. Практично, неоране.

Яку нитку потягни з Лесиного чарівного міфологічного клубка, туди вона й поведе "лісника" - режисера або критика.

І якщо забігати наперед, визначаючи художні особливості сумської "Лісової пісні", то багатонаселена й модно-ошатна вистава - швидше, декларація про наміри (створити в провінції актуальний театр на основі класичної п'єси), ніж вичерпна реалізація цих самих авторських намірів.

Для втілення таких намірів у поміч молодому режисерові - не тільки сили небесні (Леся та її феєричний світ), а й сили земні - талановиті люди з Сум та Києва, які брали участь у постапокаліптичному проекті.

Максим Криштоп

Художник вистави Алія Меженіна розглядає міфопоетику Лесі крізь призму символічного старого дуба, витканого з білих канатів-кісок, що сягає своїм коріннями підземелля сцени, а кроною - піднебесся колосників. У череві дуба, в його хисткому гнізді, й народжується дивна любов двох дивних прибульців - Лукаша і Мавки.

Лукаш (Юрій Онопрійко), зовні - модний студент-відмінник, захоплений натураліст, який ніби приземлився у випалений ліс із іншої планети. Тобто цей хлопчик- знак майбутнього.

Мавка (Діана Каландарішвілі), навпаки, - знак загадкового минулого, яке за піротехнічними димами приховує справжню сутність цієї дівчинки. Не тільки лісової царівни чи в'янучої красуні, а й у чомусь античної героїні, на взірець Антігони, Електри, Федри. Режисерський концепт у цьому сенсі - блискуче креативний. Дві вічності - минуле й майбутнє (в образах дітей) - зустрічаються в лісі Часу: закохуються, страждають, гинуть. У другій дії, коли дуб із кісок уже пустили під сокиру, сцена нагадує "апокаліптичний" будмайданчик. На землі вочевидь затіяли якийсь загадковий ремонт. Живим душам, бідним людям, ніжним дітям немає місця в цьому земному пеклі. Тому в самому фіналі Мавка й вирушає до голосистих душ покійників - швидше за все, вона стане солісткою Хору.

Молода актриса, яку театр розкопав у Харкові, на мій смак, чітко вписується у стандарти античної героїні. Низький виразний тембр (кожне слово зрозуміле, а це рідкість у молодих артистів). У дівчинці Мавці передбачається віковічна втома, антична пристрасність. Сама актриса пропонує осмислену графічність сценічної фактури своєї героїні.

Однак робити різкий крок у простір відвертої трагедії героїня, зважаючи на все, не ризикує. Неначе молодий режисер побоюється якихось можливих подальших наслідків.

Максим Криштоп

Таким чином, за апокаліпсис у цій виставі відповідає художник, за катарсис - хор. Оскільки постановник правильно укомплектував постапокаліптичне полотно важливим елементом давньогрецького театру. Той самий хор.

У "Лісовій пісні" - не просто хор, а голоси душ покійників, що електризує атмосферу лісової драми, "Лісової пісні", всього залу для глядачів.

Хористи в білому, розмістившись у глибині сцени, емоційно домінують у музично-драматичній композиції. Висота й чистота голосів, їхній пронизливий сповідальний трагізм (у чудово підібраних режисером народних піснях) - це справжнє, чаклунське й постапокаліптичне наповнення класичного сюжету. Те, що обрамовує й прошиває сценічний текст українською піснею, - як віковічним болем, як напуттям і попередженням.

Ставка на синкретизм - сильний хор, стильна хореографія Ольги Семьошкіної, візуальна актуальна міфотворчість художника Алії Меженіної, безперечно, вимагає від постановника не тільки навичок удалого мізансценування. Важливі складові видовищного сценічного полотна саме й передбачають особливу майстерність режисера - у плані організації нового внутрішнього життя на полі міфопоетики Лесі.

Максим Криштоп

Із внутрішнім життям - проблеми. Постапокаліпсис - ілюструється, але не народжується з подробиць і обставин самої дії.

Сценічний маскарад із хору, балету, потерчат, інопланетян (у протигазах) трохи буквально відображає емоції героїв та вічного лісу. Провокуючи в критика потребу ще і в режисерських метафорах, і в притомній інтонаційній партитурі (яка тут трохи архаїчна й мало поєднується із заданою актуальною формою).

Тут усе-таки не візуальний театр із його автономною самоцінністю й концептуальною універсальністю. Тут, швидше, український постнаївний театр. Як боязкість деміурга - деконструювати літературну основу. Як несміливість інтерпретатора - рішуче переосмислити знакові коди великого тексту.

Лісові інопланетні брати або дядько Лев і Лісовик (в одній особі), підкреслено мілітаризовані Мати й Килина, багато інших - оптичний обман. За яким мало-мало, все-таки мало "нової" лісової пісні - заявленої, але не виконаної на розрив аорти.

Максим Криштоп

Усе це не скасовує в постановці її незаперечних переваг. Передусім, це потенціал трупи, готової до експерименту й ризику, до сміливих випробувань у нових сценічних форматах. Явно на висоті виробничий арсенал театру, коли дві години тримають пристойний технологічний рівень.

І (знову повторюся) - хор як найкраща художня ланка у сценічному сюжеті. Часом хотілося, щоб цього хору було більше, щоб співав він якомога довше.

Щоб лісові пісні, виконані на повний голос, довели у п'єсі Лесі те, що поки що, по молодості літ, не договорено іншими: неспокійними, обдарованими, захопленими, щирими. Але вище голову. Леся - випробування. Молодість - шлях. Їдемо далі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК