Післясмак від зимових яблук

Письменник, сценарист і режисер Олександр Жовна презентував свою четверту книжку — збірку малої прози «Її тіло пахло зимовими яблуками».

У кому живе Чехов?

Українського письменника Олександра Жовну деякі журналісти порівнюють із Антоном Павловичем Чеховим. Твори і того, й іншого вивчають наші діти у шкільних програмах із літератури. І того, й іншого критики називають письменниками-песимістами, та й атмосфера їхніх творів дуже схожа. І хоча Жовна народився рівно на 100 років пізніше за Чехова — вони близькі духом, світосприйняттям. Чехов ділив себе між прозою і театром, Жовна пише прозу, але таку, яка легко вкладається в кінострічку, і каже, що все життя мріяв знімати кіно.

Одного разу в інтерв’ю Олександр Жовна сказав, що мріє заснувати кіностудію у своєму рідному місті, Новомиргороді Кіровоградської області, на березі озера Лонго — там, де стоїть будинок його батьків. І знімати фільми, які не пилюжитимуться на полицях. «Їх дивитимуться люди, і кіно хвилюватиме їхні душі». Проте шлях до свого фільму виявився довгим.

Перший кінематографічний експеримент Жовни відбувся в 1995 році і вже мав містичний характер. За сценарієм Олександ­ра режисер Ярослав Лупій зняв фільм «Партитура на могильному камені». Чи то так склалися зірки для сценариста Жовни, чи вплинуло на долю його роботи згадування символу смерті у назві, але ні на ТБ, ні в прокаті «Партитура на могильному камені» так і не з’явилася. Перша публічна демонстрація картини відбулася на одному польському кінофестивалі, де плівку просто вкрали, і українські глядачі цього фільму так і не побачили. По­тім за сценаріями Жовни було знято стрічки «Ніч світла» (за оповіданням «Експеримент», режисер Роман Балаян) і «Секонд-хенд» (режисер Ярослав Лупій).

Жоден із трьох фільмів не дав сценаристові задоволення. На думку критиків, картини були або слабші за літературну основу, або далекі від першоджерела. Жовна не полишав думки стати режисером, зробити кіно самостійно. Він регулярно брав участь у конкурсах кіносценаріїв і неодноразово перемагав у них. Серед переможців — сценарій художнього фільму «Маленьке життя».

Великі труднощі «Маленького життя»

Олександр Жовна — автор чотирьох книжок прози і сцена­ріїв до чотирьох художніх фільмів, знятих за його оповіданнями. 27 опо­відань ввійшли в презентовану книжку «Її тіло пахло зимовими яблуками». Серед них — оповідання «S. H. Second hand», «Партитура на могильному камені», «Експеримент», які лягли в основу художніх фільмів відомих вітчизняних режисерів Романа Балаяна та Ярослава Лу­пія. Стрічка «Ніч світла» Романа Балаяна, знята за оповіданням «Експеримент», стала яскравою подією нинішніх Днів українського кіно у Франції. А оповідання «Маленьке життя» лягло в основу сценарію повнометражної художньої стрічки, режисером якої став сам автор — Олександр Жовна.

— Це оповідання стало переможцем конкурсу Міністерства культури України на кращий соціально значимий сценарій, — розповів автор під час презентації книжки. — За умовами конкурсу, гроші на його зйомку мали знайтися у держбюджеті — не знайшлися. Час минав, треба було знімати зимову натуру. Тоді я вирішив шукати підтримки у муд­рих і щедрих бізнесменів. Голова ради засновників Групи компа­ній «ФОКСТРОТ» Георгій Ди­гам узяв оповідання додому, а вже наступного ранку повідомив радісну новину: «Ми допоможемо, готуйте першу експедицію для зйомок натури». Меценати пов­ністю взяли не себе фінансування фільму, а я зробив висновок, що мені щастить на добрих людей.

Під час зйомок «Маленького життя» містика не відступала від творчої групи. Першим незвичним моментом був пошук хлопчика, який би підійшов на голов­ну роль. Провели кастинги в Києві та Одесі, але режисеру так і не вдалося знайти підходящий типаж. «Там був повен зал дітей, але я, на жаль, нікого не вибрав, бо вони були всі якісь занадто благо­получні. У розпачі я приїхав додому, у свій рідний Новомиргород, і зайшов у школу, в якій навчався, — згадує Жовна. — Підійшов до свого класу. Саме була перер­ва, із класу вибіг хлопчик і буквально налетів на мене. Я побачив його й сказав — стоп! Це й було затвердження Кирила Сосницького на головну роль».

Свої дивацтва демонструвала погода. Коли на початку 2006 року Жовні вдалося зібрати екс­педицію, надворі був уже березень. Снігу не було. Але щойно знімальна група прибула на місце — як випав рясний сніг. І протримався він рівно три дні, доки йшли зйомки.

Іншого разу захворів Кирило Сосницький. Зйомки саме проходили у старій напівзруйнованій церкві. Місцева бабуся підвела хлопчика до вівтаря, порадила помолитися й показала, як це робити. Дитина видужала прямо на очах. Температуру ніби рукою зняло. Коли знімальна група вийшла на вулицю, на небі вони побачили дві райдуги. Хоча дощу не було.

І ще один збіг із розряду дивних: зйомки «Маленького життя» закінчилися 15 лютого 2007 року — у день 47-ліття Олександра Жовни.

«Що в імені тобі моєму?»

— «Письменником потойбічного» Жовну вперше назвали ще в середині дев’яностих. І він не сперечається з цим. За ним завжди тягнувся шлейф дивних і надзвичайних, інколи — страшнуватих подій. Після виходу у світ повісті «Кооператив «Зелений папуга», де у фіналі цей-таки кооператив згорає, через два тижні справді згорів однойменний кооператив, який існував реально. В оповіданні «Спогад» був рядок «Лепеха вмирав, у нього розкладалась печінка». Через місяць після публікації оповідання померла цілком здорова людина з таким самим прізвищем. «Жовна» із наголосом на останньому складі — саме так у народі називають птаху, яка любить літати над цвинтарями. Олек­сандр теж дуже любить такі місця.

Містичне супроводжує Олександра Жовну — це підтверджують друзі і колеги письменника-сценариста.

— У 2000 році ми знімали в Новомиргороді телефільм «По той бік Лонго», про нашого талановитого земляка Сашка Жовну, — згадує Людмила Лозова. — Вразило те, як Жовна відчуває людей, точніше — їхнє фізичне наближення! Пригадую, після кожної фрази «А про це нам міг би розповісти той-то!» згадана людина відразу з’являлася на шляху знімальної групи або несподівано виходила з Жовною на телефонний зв’язок і тут-таки потрапляла в наш фільм.

А торік Сашко вирішив з’їзди­ти в Росію провідати друзів. Ко­ли налаштувався в дорогу, скасували рейс. Ми знизали плечима: «Буває». Друга спроба виявилася невдалою: Жовна вже доїхав був до кордону з Росією і — повернувся через прострочену фотографію в паспорті. Ми насторожилися: «Не треба їхати!» І коли втретє Жовна зібрався посидіти перед мандрівкою, ми всі дружно його вмовляли: «Не їдь! Це знак». Сашко не послухався, а через кілька днів у чужій країні потрапив у реанімацію.

На одній хвилі

Жаліти юродивих — традиційно для слов’ян. Олександр Жовна все життя працює в будин­ку для розумово відсталих дітей. Може, тому він такий емоційний, чуйний, глибокий. На запитання «Що вас там тримає?» він відповів так: «Біля них вчишся відчувати серцем. Ці люди — з маленьким розумом, але з дуже великим серцем».

Це його переконання: треба не просто жаліти, а розуміти, слухати й чути тих, хто живе «на своїй хвилі». І вони — його підопічні — це відчувають.

Товариші Жовни розповідали, що одного разу він записав незвичне інтерв’ю з місцевим дурником, на якого давно махнули рукою новомиргородці, переставши з ним спілкуватися.

— Пригадуєш, як ми в дитинстві ганялися одне за одним? А як від собак утікали? — намагався достукатися до хворої свідомості співрозмовника Сашко. — А тепер що? Якими ми стали?

— Порозумнішали, — перер­вав він порожнє бурмотіння і знову занурився у своє несвідоме.

У цьому — ширина душі і внутрішнє переконання Олександ­ра, що всі ми — творіння Божі. Тому кожен, хто опиняється поруч із Жовною, розуміє: він дивний письменник, загадковий режисер, незвичний педагог і унікальна особистість. Таким допомагають небеса, аби вони допомагали іншим.