ПЕРЕМОТАЙТЕ НАМ «GREGORIAN» ДО ХОРАЛУ

Студент — не дурень. Студент — прогулюється... Крокує він вулицями Києва, вітрини роздивляється, журнальчики в кіосках. Любується дівчатками, котрих зустрічає, — краса: широкі спідниці асфальт підмітають, збористі блузочки затягнуті в корсажі зі шнурівкою... стоп! У якому столітті живемо? Озирнувся, поплескав себе по кишенях. Так, плеєр на місці — отже, у двадцять першому, все в порядку. Поправив навушники, йде далі. Слухає музику «з обробкою під старовину» — «Enigma», «Gregorian», «Era». І невтямки йому, що приємна екзотика, яка тішить слух, є не що інше, як елементи григоріанського хоралу.

Не лякайтеся цих слів. Григоріанський хорал — лише комплекс церковних наспівів, офіційно затверджений папою Григорієм I. Виконувалися ці наспіви чоловічим хором в унісон (тобто всі співають те саме). І на слух ця музика добре нам знайома. Згадувані вже «Era» та «Gregorian» частенько звучать по радіо (зокрема й у рекламних роликах), та й кіно не може обійтися без обробок давньої музики. Пригадайте — якщо на екрані група чоловіків у рясах хором співає щось симпатично-медитативне незрозумілою мовою, дія, як правило, відбувається в «дуже середнє Середньовіччя». Або ж це фільм — «фентезі» з цілковитою атрибутикою лицарського роману (чорнокнижники, чудовиська, вампіри й непереможний герой, котрий благополучно розганяє всю цю нечисть наприкінці фільму).

Ну й чудово, скажете ви. Що нам ще потрібно, якщо ми, виявляється, так добре знаємо цю середньовічну музику з назвою, яку важко вимовити? А втім-то й річ, що самого григоріанського хоралу ми не знаємо — лише обробки та стилізації. Щось на кшталт безалкогольного пива й кави без кофеїну — смачно, приємно, але ... не те, чогось не вистачає. Прикро, що досі у нас не було змоги послухати справжній григоріанський спів. Власної традиції вивчення й виконання давньої католицької музики в Україні немає. А в країнах Західної Європи, де вони в наш час збережені, ми буваємо не вельми часто.

На допомогу простим київським студентам прийшов доктор філософії Лука Рікосса, викладач Schola Cantorum Basiliensis (Базель, Швейцарія) та посвятив нас у таємниці музики середньовіччя. Цикл лекцій, присвячений григоріанському хоралу, — продовження співпраці кафедри стародавньої музики Національної музичної академії України і Schola Cantorum Basiliensis (одного з провідних європейських центрів дослідження й вивчення давньої музики).

Рік тому в рамках проекту «SCB у гостях у НМАУ. Погляд у Середньовіччя» Лука Рікосса представив лекції, які докладно розповідають історію європейського нотного письма. А цього разу можна було не лише одержати теоретичні дані про походження, розвиток і побутування григоріанського співу, а й «відчути в горлі» зразки прекрасної музики, узяти участь у їхньому виконанні. Доктор Рікосса також постарався дати своїм слухачам максимально повне уявлення про життя в далеку від нас епоху середньовіччя. У програмі курсу розглядалися особливості літургійного дійства як західної, так і східної гілок християнства, жанри музики для богослужіння, нюанси вимови латинського тексту й багато чого іншого. Проект «Погляд у середньовіччя» продовжиться лекціями Ніколетти Госсен «Школа Нотр-Дам (Париж) як центр музичної культури XIII століття» (30 вересня — 5 жовтня) і майстер-класами Домініка Вєллара (8—11 жовтня). А 11 жовтня в храмі святого Олександра (вул. Костьольна) відбудеться концерт за участі Домініка Вєллара й ансамблю «Stella maris Basilea».

А тепер запитання — навіщо все це потрібно й чи потрібно взагалі? Давайте пофантазуємо. Канікули... їде студент куди-небудь до Італії, Франції або Швейцарії. Ходить містом, крутить головою, усе роздивляється. І бачить розкішний готичний собор. Що залишиться в нього в пам’яті — нічого. У кращому випадку (за наявності дуже прилипливого екскурсовода) — недоладно витягнута кам’яна махина. Але коли він уявить собі оці самі склепіння, здійняті в небо, наповненими звучанням отого самого горезвісного григоріанського хоралу... Пронизані променями сонця вітражі стануть для нього новою реальністю, не менш яскравою, ніж кращі витвори дизайнерів WEB-сторінок. Зв’язок часів набагато міцніший, ніж можна уявити на перший погляд (особливо в галузі художньої діяльності). Творці віртуальної реальності і творці давніх соборів, хоч як це дивно, багато в чому керувалися однією й тією самою метою — бодай на певний час подарувати людині світ, привабливіший за наявний у даний момент (надзвичайно красива ідея, панове; шкода, що не моя, а Олдоса Хакслі).

До слова, у ті часи в «сильних світу цього» величезні матеріальні можливості поєднувалися з глибоким розумінням мистецтва, інтересом до науки, а часто й із власною творчою обдарованістю. Серед славнозвісних меценатів епохи Відродження (назву прізвища Медічі, Гонзаго, д’Есте) було чимало талановитих літераторів і музикантів. Сімейство Медічі, приміром, однаково прославлене літературними талантами Лоренцо Медічі й Маргарити Наваррської (так-так, та сама «Королева Марго» — не лише красуня, а й розумниця) та щедрістю до художників і вчених. Відомо, що Козімо Медічі 1462 року подарував італійському філософу Марсіліо Фічіно віллу в Кареджі. Пізніше Арман-Жан дю Плессі, герцог де Рішельє (відоміший нам як злобливий кардинал із «Трьох мушкетерів») був знаменитий серед сучасників своїми п’єсами й віршами, а також тим, що надавав суттєву підтримку Томмазо Кампанеллі. І це ще не всі історії.

Правда, сьогодні важко повірити, що сучасний процвітаючий бізнесмен зможе стати a la «короновані особи епохи Ренессансу» за ті кілька днів, упродовж яких тривав курс лекцій Луки Рікосси. Проте приємно усвідомлювати: і ми зробили маленький крок до того, аби спробувати почути григоріанський хорал без посередництва «Gregorian».