ПЕРЕЛІЦЕНЗУВАННЯ ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЙ: УПОРЯДКУВАННЯ РИНКУ ЧИ «ПРИБОРКАННЯ НОРОВЛИВИХ»?

Таке явище як теле- радіо-бізнес виникло в Україні відносно недавно. Лише дев’ять років тому почали створюватися перші українські комерційні канали телебачення та радіо. За цей час деякі з них завоювали власну аудиторію та стали виробляти власний інформаційний продукт. Намітилися ознаки реальної конкуренції між телерадіокомпаніями, а отже люди отримали можливість вибирати, що їм дивитися в ефірі і що слухати. Як далі розвиватиметься вітчизняний медіа-простір, значною мірою залежатиме від кількох обставин: чи зможуть українські ТБ та радіо стати економічно незалежними і витримати конкуренцію з російськими мас-медіа, чи вдасться найближчим часом упорядкувати законодавство щодо ЗМІ та створити цивілізовані правила гри на цьому сегменті ринку і як буде проведено переліцензування телерадіокомпаній, що має розпочатися найближчим часом. Саме цей комплекс питань був у центрі уваги на перших громадських слуханнях щодо становища електронних ЗМІ, організованих Незалежною асоціацією мовників та Інерньюз-Україна.

Упродовж останніх років кількість телеканалів та радіостанцій в Україні постійно зростала — нині офіційно зареєстровано 797 телерадіоорганізацій, що отримали 974 ліцензії на мовлення. Переважна їх більшість — приватні компанії, єдиним джерелом прибутку для яких, як правило, є реклама. Хоч, слід сказати, рекламний ринок в Україні за цей самий час розвивався значно менш бурхливими темпами. Річний обіг живих грошей на цьому ринку, за підрахунками експертів, у 2000 році не перевищував 34 млн.дол. Технічні ж витрати телерадіомовників з оплатою послуг концерну РРТ становлять близько 25 млн.дол. Відтак, реальний прибуток від медіа-бізнесу — менше 10 млн дол. за рік, і це на 797 телерадіоорганізацій.

До того, ж в Україні доволі жорстке рекламне законодавство. Чи хтось підраховував, скільки телевізійникам коштує лише пункт про заборону переривання рекламою фільмів (частина третя статті 30 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», частина друга пункту 2 статті 12 Закону України «Про рекламу»). В більшості розвинених країн світу, де медіа-бізнес є дуже прибутковою справою, така заборона викликала б шалений опір з боку ЗМІ та відповідного лоббі.

Керівники українських телерадіокомпаній постійно порушують питання і щодо доцільності заборони реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв. Необхідність пропаганди здорового способу життя в Україні очевидна, проте чи можна говорити про якийсь суспільний ефект від такої заборони, якщо з теле- та радіоканалів реклама тютюну й алкоголю перейшла на об’єкти зовнішньої реклами та сторінки друкованих засобів масової інформації. Українські мовники кажуть, що пом’якшення деяких положень Закону «Про рекламу» може істотно покращити економічний стан ТРО. Адже не секрет, що за умов економічної залежності всі розмови про реальну свободу слова в країні залишаться розмовами.

Не покращує стану справ на українському ТБ та радіо й те, що їм постійно доводиться конкурувати з російськими каналами, які широко представлені в Україні ретрансляторами. За інформацією Нацради з питань телебачення та радіомовлення, є 29 організацій, які надали свій ефір іншим мовникам, і всі вони мають статус регіональних або місцевих мовників. Найчастіше ретранслюються російські ТВ-канали (наприклад, з пакету НТВ-Плюс, РТР, ТВЦ,) і такі радіостанції як «Русское радио», «Европа плюс», «Мелодия». 7 грудня минулого року Нацрада оголосила попередження ретрансляторам — телерадіоорганізаціям, які повністю або частково передали власний канал мовлення в користування іншим юридичним або фізичним особам, порушуючи тим самим ліцензію на мовлення.

Однак нещодавно виявилося, що діяльність таких ретрансляторів фактично узаконена угодою між Кабінетом міністрів України та урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі телебачення та радімовлення, підписаною 23 жовтня 2000 року у Москві міністрами закордонних справ обох країн. У статті 5 цього документу зазначається, що «розповсюдження телерадіопрограм на території держави другої Сторони здійснюється на платній основі шляхом укладання договорів між зацікавленими організаціями держав Сторін. Обсяги мовлення, транзиту телерадіопрограм, умови передачі рекламних матеріалів, форма платежів і взаємних розрахунків уточнюються при укладанні кожного договору». Тобто, будь-яка українська організація може укласти договір з російською телерадіокомпанією про ретрансляцію її програм включно із рекламою, і ще й не визначено, хто кому за це має платити. Більше того, в статті 1 записано, що «Сторони погоджуються з використанням української мови під час трансляції програм українських телерадіомовних організацій та російської мови під час трансляції програм російських телерадіомовних організацій».

Оприлюднення цієї угоди на громадських слуханнях щодо українського медійного законодавства стало повною несподіванкою для багатьох посадовців. Зокрема, заступник голови Держкомітету з питань інформації Степан Павлюк заявив, що про факт існування цієї угоди у комітеті нічого не знають, хоча Державний комітет є такою ж складовою українського уряду, як і МЗС. А перший заступник голови Нацради Микита Потураєв визнав, що Нацрада не брала участі у розробці цього документу, що суперечить чинному законодавству.

На жаль, це не єдиний приклад того, як правові акти, що регулюють діяльність ЗМІ, суперечать один одному. Так, наприклад, Закон України «Про телебачення і радіомовлення» (стаття 5) передбачає право Національної ради у разі порушення телерадіоорганізацією чинного законодавства та умов, зазначених у ліцензії на право користування каналами мовлення, має право своїм рішенням анулювати ліцензію. Водночас Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» (статті 32, 36) встановлює зовсім інший порядок позбавлення телерадіоорганізації ліцензії — для цього Національна рада має звертатися до суду. Члени профільного комітету Верховної Ради кажуть, що ці суперечності будуть зняті з прийняттям нового закону «Про телебачення і радіомовлення», проект якого розробляється.

Проблема ліцензій наразі залишається чи не найактуальнішою для телерадіомовників. Торік завершився термін дії ліцензій 78 телерадіоорганізацій, нинішнього року у черзі на повторне отримання ліцензії ще двісті компаній. Процес переліцензування значно затримався через несвоєчасне сформування складу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, і лише 23 листопада 2000 року Нацрада прийняла рішення про оголошення конкурсу на 51 канал мовлення. В конкурсі мають право брати участь не лише ТРК, що вже працюють, а й ті, хто хоче розпочати діяльність.

Члени Нацради заявили, що заявки розглядатиме спеціальна експертна комісія, яка й визначатиме, хто отримає ліцензію. Щоправда, Нацрада, відповідно до закону, зобов’язана розробити, затвердити та опублікувати у засобах масової інформації положення про порядок ліцензування телерадіомовлення (стаття 22) та положення про умови конкурсу на отримання ліцензії (стаття 24), чого й досі не було зроблено. Тож напередодні переліцензування керівники телерадіокомпаній дізнаються, за якими нормами відбуватиметься цей процес, із виступів та заяв членів Нацради.

За словами Микити Потураєва, процедура переліцензування буде прозорою і доволі простою. Нацрада надаватиме пріоритет тим компаніям, що вже працюють на ринку, оцінюючи, чи дотримувалися вони умов, заявлених у попередній ліцензії. Для участі у конкурсі рекомендовано подати результати аудиту діяльності телерадіоорганізації та бізнес-план на наступні роки. Пріоритет, каже пан Потураєв, надаватиметься тим компаніям, які задекларують майбутні інвестиції у технічне переоснащення телеканалів і радіостанцій та у створення нових програмних продуктів і чітко випишуть, звідки вони братимуть на це кошти.

Члени Нацради справедливо наголошують на тому, що стан більшості телерадіокомпаній доволі жалюгідний, а можливості вітчизняного рекламного ринку не можуть забезпечити існування всіх зареєстрованих електронних ЗМІ. Відтак вихід вони вбачають у скороченні кількості телерадіоорганізацій, наголошуючи на необхідності покращення якості роботи вже існуючих ЗМІ, а не на створенні нових.

Тим часом керівники телерадіомовних організацій переліцензування очікують з чималими побоюваннями. Принаймні про це свідчать результати опитування, проведеного Незалежною асоціацією мовників України, в якому взяли участь 180 телерадіокомпаній. 90% опитаних вважають, що правила проведення Нацрадою конкурсів з надання ліцензії не гарантують прийняття об’єктивного та неупередженого рішення. Відповідаючи на запитання, які фактори впливатимуть на рішення Нацради видати ліцензію у вашому регіоні, 50% назвали загальну політичну лояльність ТРО, 20% респондентів гадають, що визначальною буде мова, якою ведеться трансляція, 10% — якість та високий рейтинг програм і лише 5% вважають, що головним буде беззастережна відповідність умовам надання ліцензій.

Втім, представники телерадіоорганізацій визнають, що самі часто порушували умови ліцензії. На запитання, чи ви можете стверджувати, що ваша ТРО виконувала всі вимоги ліцензії протягом року (спектр програм, співвідношення національного та іншого продукту, авторські програми, авторські права тощо), «так» відповіли лише 10%, категорично «ні» — 70%. Перешкодою до виконання умов ліцензії 70% респондентів назвали вимоги щодо відсотків мовлення державною мовою. Решта 30% такою причиною назвали важку економічну ситуацію в країні взагалі та фінансовий стан ТРО зокрема.

Попри це, поновити свої ліцензії хотіли б усі 100% опитаних. Відповідь на запитання, чому це так, з огляду на низьку прибутковість цього виду бізнесу на сучасному етапі, очевидна. Люди, що вклали у власні телерадіокомпанії чималі кошти, сподіваються врешті-решт отримати прибутки. Дехто з керівників ТВ каналів та радіостанцій навіть боїться прогнозувати, що станеться, якщо їм не вдасться знову отримати ліцензію. Адже йдеться не лише про інвестиції у дорогу техніку, а й про значну кількість робочих місць. Дехто напівжартома говорить навіть про можливість виникнення, наприклад, наметових містечок біля дверей Нацради.

Окремої уваги заслуговує той факт, що, на думку половини опитаних, визначальними для отримання ліцензії будуть політичні аспекти, а саме лояльність до влади. Відтак, керівники ЗМІ не виключають, що переліцензування може виявитися інструментом для приборкання опозиційних мас-медіа та перерозподілу ринку.

Представники Нацради, у свою чергу, заявляють, що переліцензуванням планується лише досягти того, щоб вітчизняний телерадіопростір став більш конкурентоспроможним та професійним.

Наразі однозначно можна стверджувати тільки одне: майбутнє переліцензування внесе свої корективи у формування українського мас-медійного простору. Очікування якої сторони були ближчими до реальності, ми дізнаємося вже найближчим часом. Тож поживемо — побачимо і почуємо…