ПЕРЕДДЕНЬ «ОКСАМИТОВОЇ» ЕВОЛЮЦІЇ

Дозволю собі на підставі згаданих й інших конкурсних робіт скромно зробити висновок: специфіка «центрального» і «провінційного» російського ТБ полягає в відмінності творчих і світоглядних оптик. Столичне ТБ схильне до великих узагальнень, а «маргінали» — до неметушливого і чесного вдивляння в окремі обличчя й долі. У пострадянському ТБ колишніх «союзних республік», на мій погляд, такої поляризації не було. Українські роботи є тому прикладом.

У програмі «Документальні телефільми» наші були репрезентовані в надлишку й у гідних зразках: «Вілен Калюта. Реальний світ» С.Буковського, «З Одеси з любов’ю» та «Одеса: історія в історіях» (Т/О «Маски»), «Київ» (студія «Кінематографіст»), «Святе сімейство» і «Колиска для ненародженої дитини» (Київ, приватна студія С.Зинов’євої). Особливо мені мила остання робота «пензля» Олександра Столярова, який вимальовує єднання з природою, мистецтвом і одне з одним подружньої пари на-всі-руки-майстрів — Тамари й Олександра Бабаків. За розділом програм для дітей і юнацтва симпатію викликала одеська «Арифметика-малятко» (м. Одеса, Т/О «Маски»), де найменших не без гумору навчає цифр лялькова сова в окулярах.

Цього разу, на відміну від торішнього, не надто надихаючою видалася програма студентських робіт у номінації «Надія телебачення». Менше унікальних документальних фактів, багато аматорського театру. І все-таки журналісти, котрі присуджували призи за цією категорією, знайшли фаворитів. Один диплом одержала «Спляча красуня» Віри Яковенко (Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого) і «Моя прекрасная леди» (Грузія, студія «Аудієнція»).

Плоди любові

Про інтелектуальний блок «БС» — про дискусії з вузлових проблем сучасного ТБ — я розповім у наступній своїй публікації. А конкретні результати одного з обмінів думками повідомлю вже зараз. На фестивалі спочатку планувався своєрідний парад мрій про ідеальне ТБ — що подобається, що ні, що варто побажати сучасному ТБ. Потім було вирішено замінити «живу» розмову із заочним анкетуванням і вже згідно з його результатами скласти колективний образ ідеального телецарства. Ось цей сукупний продукт загальної любові учасників «БС» до ТБ. (Усі характеристики подано за порядком вибування кількості згадувань про неї в анкетах.)

Отже, учасники «БС» 2002 р. відкидають у сучасному ТБ: непрофесіоналізм, засилля реклами, американізацію, необ’єктивність, низький освітній рівень «голів, що говорять», віддаленість від справжніх інтересів народу, агресивність, націоналізм, ігри на гроші, нудьгу. Цінують у нинішньому ТБ: оперативність новинної інформації, якісні художні програми (кіно, театр, музика), авторські передачі, можливість вибирати канали, інтелектуальні ток-шоу, пізнавальні й «жіночі» передачі, можливість зупинити і повторити мить, технічну якість зображення. Побажання, природно, обернені невдоволенням: професіоналізму, об’єктивності, розуму, особистісних начал і смаку. Ідеальний проект готовий. За роботу, панове!

А ось як розподілилися симпатії журі і, відповідно, основні нагороди фестивалю. Три гран-прі «Морський коник» одержали такі роботи. У номінації «Публіцистика» — програма «Автопортрет на фоне горы Синей»
(м. Ростов-на-Дону, ГТР «Дон-ТР»). За «найкращу науково-пізнавальну роботу» — програма «Письма с Эвереста» (Росія, м.Ханти-Мансійськ, ТРК «Юрга»). За «Найкращу розважальну програму» — «VRS камера» (Литва, м.Вільнюс, студія «VRS»). Ще тридцять (!) нагород-дипломів одержали інші і конкурсні, і позаконкурсні (!) роботи. По-моєму, журі забуло, що принцип «усім сестрам по сережці» девальвує цінність кожного знака уваги. Виявилися на нинішньому фестивалі й певні проблеми із самою мережею номінацій — наявні взаємонакладання окремих критеріїв. Назріла необхідність у визначенні чіткіших меж між групами висунутих на конкурс робіт. Можливо, варто керуватися проблемно-тематичними орієнтирами. Про все це я розмовляв із президентом «Бархатного сезону», його серцем і двигуном Валерією Іваненко. Вона погодилася з необхідністю вдосконалювання регламенту, але пообіцяла, що зміни будуть еволюційними й у дусі цього унікального телеогляду — «оксамитовими».