ПЕРЕЧИТАНА «ПОРНОГРАФІЯ»

Фільм Яна Якуба Кольського «Порнографія», за мотивами роману Вітольда Ґомбровича, прем’єрою якого відкрилася кінопрограма Року Польщі в Україні, залишив більше запитань, ніж відповідей.

Зважитися екранізувати «Порнографію» Ґомбровича — вчинок, сам по собі гідний поваги. Історія знає багато сумних прикладів, коли екранні версії таких складних, заплутаних та напружених творів годилися хіба що для школярів, що ліняться читати першоджерело. Так сталося з «Ім’ям троянди» Жана Жака Анно та «Коханням Свана» Фолькера Шльондорфа за мотивами Пруста. На протилежному кінематографічному полюсі — фільми-екранізації Кубрика, Тарковського та інших, що стали самостійними творами, не залишаючи нічого від власної літературної першооснови. Версія «Порнографії», прочитаної Яном Якубом Кольським, напозір буквально слідує за текстом Ґомбровича, проте докорінно змінює деякі смисли книги.

…1943 рік, окупована Польща. Двоє підстаркуватих митців (сам Вітольд Ґомбрович, що веде оповідь від першої особи, та його приятель Фридерік) потрапляють до маєтку свого друга, де сподіваються знайти спочинок від кошмару окупації. Невдовзі їх захоплюють взаємини двох підлітків — доньки хазяїна маєтку Гені та хлопця Кароля, що гостює в цієї родини. В уяві Вітольда та Фридеріка вони створюють ідеал незрілої краси, проте в житті не виявляють жодного інтересу один до одного. Друзі, котрими рухає прагнення хоч якось обґрунтувати рештки власних уявлень про світ, зведених нанівець війною та навколишнім хаосом, прагнуть будь-якою ціною наблизити одне до одного Геню та Кароля, створивши таким чином ідеальний симбіоз юної краси. Вітольд та Фридерік розпочинають режисерувати небезпечний спектакль, задіюючи мешканців маєтку як мимовільних акторів, а реальні пристрасті, почуття, внутрішні інтриги та зовнішні небезпеки — як драматургічні засоби цієї п’єси в реальному часі, яка завершується реальною смертю. Сюжетна канва спільна для книги і для фільму. Далі починаються розбіжності.

Екранізувати Ґомбровича — справа невдячна в тому сенсі, що кіно не може власними засобами передати всі ті довжелезні внутрішні монологи, якими автор описує найтонші деталі психології своїх персонажів. Ян Якуб Кольський знайшов адекватну знакову мову для відтворення атмосфери страху та ницості, що домінує в романі. Проте деякі мотиви та навіть цілі сцени довелося всуціль викидати з суто технічних причин, адже такі словесні побудови за самою своєю природою не можуть бути візуалізовані. Розуміючи, що від цього фільм безумовно програє, Кольський вирішив трішки переписати твір Ґомбровича, принагідно переставляючи деякі акценти. До стрічки не потрапила приголомшлива сцена першої зустрічі Ґомбровича з підлітками після недільної служби у церкві, коли йому відкрилася таємна спорідненість їхньої метафізичної незрілості — проте у фільмі Фридеріка наділено надприродним даром чути й відчувати найвіддаленіші події та звуки. У такий спосіб режисер символізує всюдисущість двох митців, їхню спроможність на відстані розуміти механізми людських відчуттів. Те, на що Ґомбрович витрачав десятки сторінок, у фільмі подано дрібним, але виразним натяком — інакше фільм довелося б перетворити на суцільний закадровий монолог. Інша справа, чи зрозуміє цей натяк незнайомий із текстом глядач. Так, одну з ключових сцен роману — Вітольд і Фридерік уперше помічають потенційну гріховність стосунків Гені й Кароля, спостерігаючи, як ті давлять черевиком дощового черв’яка — у фільмі переведено в легковажно-іронічну площину. Таким чином губиться визначальна для Ґомбровича концепція невід’ємності пристрасті й гріха, насолоди й страждання, кохання та злочину.

На відміну від екзальтованої манери письма Ґомбровича, котрий безпосередньо у тексті переживає описувані події, оповідь Кольського відчужено-байдужа, тому фільм не нав’язує глядачеві власної версії подій. Іноді здається, ніби Ян Якуб Кольський веде гру із глядачем, різноманітними натяками та підказками творячи розгалужену мережу можливих прочитань цього твору. Перегляд «Порнографії» є нелегкою працею для глядача — позбавлений режисерського вказівного перста, він змушений багато й напружено думати, аби не загубитися в камерному, але стрімкому сюжеті. Глядач мусить усе вирішувати сам — чи влипати йому разом із цинічними постановниками людських доль у цю небезпечну театралізовану гру життя, чи моралізаторськи їх засуджувати. Обрати другий варіант складно ще й через захопливу гру акторів: Адам Ференці створює образ мудрого, загадкового й водночас відстороненого інженера людських душ Вітольда Ґомбровича; Фридерік у виконанні Кшиштофа Майжака (чудовий актор, котрий, до речі, завітав до Києва на прем’єру) — не закомплексований меланхолік, як у книзі, а самовпевнений, іронічний харизматик. Ян Якуб Кольський взагалі помітно захопився цим персонажем: вивів Фридеріка на перший план оповіді, суттєво потіснивши Вітольда, і навіть вигадав для нього додаткову сюжетну лінію. Фридерік, виявляється, встиг побувати у концтаборі й втратити там свою доньку. Через це його пристрасне бажання перемогти молодість виглядає ще більш трагічно — проте зникає загадковий ірраціоналізм оригінальної історії. До того ж виконавці ролей підлітків (Сандра Самос та Казімєж Мазур) опинилися в затінку інших персонажів — між тим для Ґомбровича саме протистояння зрілості та незрілості, старості та молодості, Вітольда-Фридеріка та Гені-Кароля було головним письменницьким зацікавленням.

У фіналі Фридерік, стікаючи кров’ю, крокує у безвість залитою яскравим світлом дорогою. Вигадана Кольським розв’язка, як і весь фільм, не дає жодного чіткого тлумачення змальованих колізій. Хоча це, можливо, той випадок, коли удавана багатозначність приховує брак оригінальності. Порівняти «Порнографію» (до речі, учасницю минулорічного Венеційського кінофестивалю) з іншими стрічками Яна Якуба Кольського можна буде під час його ретроспективи, обіцяної організаторами Року Польщі в Україні серед інших кінематографічних подій.