Парад планет і... віртуозів

В той час як десять молодих віртуозів із восьми держав світу, виступивши в рамках Міжнародного музичного фестивалю «Віртуози планети», котрий недавно завершився в Києві, подалися в гастрольні мандри до інших країн, ми маємо змогу осмислити значення цієї події.

Назва фестивалю говорить сама за себе. «Віртуозність» у суспільній свідомості пов’язується, насамперед, із майстерністю виконавця музики, хоча може досягатися і в будь-якій іншій сфері діяльності. «Планетарність» виявляється у досить широкій географії фестивалю: країнами-учасницями цього року стали Бельгія, Франція, Китай, Фінляндія, Італія, Корея, Росія та Україна.

Організатори фестивалю «Віртуози планети» — Міжнародний благодійний фонд конкурсу піаністів пам’яті Володимира Горовиця — дбали не про імідж того чи іншого віртуоза і не тільки про високу якісну планку учасників (це й так зрозуміло, зважаючи на те, що всі вони, за концепцією фестивалю, — лауреати перших премій найпрестижніших музичних конкурсів світу). Головна мета — утвердити в Києві так званий музичний транзит, долучившись до міжнародної музичної системи культурного обміну.

Між іншим, на рубежі ХІХ і ХХ століть наше місто справді можна було назвати однією з музичних і, загалом, культурних столиць світу. Київ — орбіта багатьох геніїв: Горовиць, Лифар, Булгаков… А саме на культурні традиції зазвичай орієнтується у своїх мистецьких проектах генеральний директор фестивалю Юрій Зільберман. Завдяки «Віртуозам планети» столиця України знову опинилася в епіцентрі культурного життя світу.

Варто зазначити, що механізм міжнародного музичного менеджменту було налагоджено і запущено в дію ще під час організації конкурсу піаністів пам’яті Горовиця, який з 2004 року входить до складу Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів. Він став своєрідним фундаментом для організації «Віртуозів». Багато учасників фестивалю гартувалися саме на означеному конкурсі. Тепер вони виступають на рівних із переможцями таких славнозвісних виконавських змагань як, наприклад, Міжнародний конкурс піаністів у Лідсі (Велика Британія), конкурс скрипалів ім. Родольфо Ліпіцера (Італія), музичний конкурс «Празька весна» (Чехія), конкурс Марії Калас (Греція) тощо. Серед десяти цьогорічних солістів фестивалю — переможниця конкурсу Горовиця, китаянка Вон Вай Інь.

Крім того, стратегічне завдання фестивалю — сприяння кар’єрі молодих виконавців — уже було поставлене й виконане саме на конкурсі Горовиця. Адже, крім власне участі та грошової премії, учасникам надавалася можливість прослухати безкоштовні міжнародні майстер-класи, виступити у престижних концертних залах світу, стажуватись у визнаних майстрів за кордоном.

Фестиваль організувати легше, ніж конкурс. І виконавці почуваються вільніше — адже тут не потрібно змагатися, доводити, що твоє ім’я чогось варте. На фестиваль приїздять уже визнаними артистами.

«Київ більш гостинний, тут почуваєшся спокійніше»

— Я постійно порівнюю Київ із Москвою. І знаєте, як на мене, Київ більш гостинний. Тут почуваєшся спокійніше. І люди приємніші, легко йдуть на контакт.

— Концерт Ібера, який Ви виконували у Києві, напевно, Ваш улюблений твір?

— Так, один із найулюбленіших.

— Маєте кумирів у своїй сфері?

— Я почала займатися музикою після того як побувала на концерті Джеймса Гавела (це — один із найвідоміших флейтистів світу). Він досить довго був для мене авторитетом номер один. Але тепер від того концерту залишилися тільки чудові спогади. Напевно, на сьогодні кумирів у мене немає.

Антоніо ПОМПА-БАЛДІ (Італія), Лауреат I премії Міжнародного конкурсу піаністів у Клівленді (США)

— Чому саме Перший фортепіанний концерт Чайковського? Улюблений твір, любов до слов’янської музики?

— Нещодавно виконував його у Карнегі-холлі в Нью-Йорку. А загалом для таких заходів, як цей фестиваль, найбільше підходить Чайковський: віртуозний, блискучий, ефектний.

— Маєте улюблених композиторів серед російських класиків?

— Улюбленого важко виокремити. Та загалом до слов’ян у мене особливі почуття.

Тарас ШТОНДА (Україна), Лауреат І премії Міжнародного конкурсу Марії Калас (Греція):

— Рівняєтесь на когось із уславлених співвітчизників?

— Люблю Бориса Гмирю, Пирогова. Та саме в «Борисі Годунові» та «Фаусті» для мене авторитетом залишається Шаляпін. Тому я, хоч і підсвідомо, його наслідую. Але не боюся цього — Шаляпін залишається для мене ідеалом.

— Вам ближчі драматичні чи буфонні ролі?

— Більше полюбляю драму і трагедію. Хоч із задоволенням виконую, наприклад, арію Базиліо, і в ній повністю самовиражаюся. Там навіть є щось диявольське — наклеп, котрий володіє світом. Проте, хоч як це дивно звучить, я люблю помирати на сцені. Борис Годунов — одна з моїх найулюбленіших партій.