ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ЗАБАШТАНСЬКОГО

Ще вчора він розмовляв із нами, розпитував про літературні й журналістські справи, якими жив і про які дбав, а сьогодні ми вже говоримо про нього в минулому часі.

4 грудня 2001 року рідні, друзі, шанувальники таланту Володимира Забаштанського провели визначного поета в останню Земну дорогу.

Володимиру Забаштанському випала многотрудна доля, тим вище цінується його мужність і стійкість, із якими він ніс тягар земного життя. Ще в юному віці втративши очі й руки, Володимир не скорився недолі. Він закінчує філологічний факультет Київського університету ім. Т.Г.Шевченка і обирає знаряддям своєї праці Слово. Поезія стає сенсом його життя: зболене і ніжне серце народжує слова любові до людей, до рідної землі, слова, які стають на сторожі України, українського духу та моралі. Володимир Забаштанський — взірець чесності та відваги, чистоти й мужності в українському письменстві другої половини XX століття. Він був провидцем для багатьох зрячих. По ньому залишилися книжки віршів та спогади друзів. Саме в них Поет увічнив себе й свій час, щиро привітавши незалежність своєї Вітчизни, яку він самовіддано любив. Поетичний талант і громадянську мужність Володимира Забаштанського відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка та іншими літературними та урядовими нагородами.

Володимир Омелянович був чуйним і вимогливим побратимом на літературному полі, духовним батьком багатьох молодих поетів. У його літературній школі-студії «Кобза» молоді навчалися не тільки поезії, розкриваючи свої таланти, а й жити — чесно й мужньо. Чуйність і любов Володимира Забаштанського залишилася з людьми.

Світла пам’ять його душі!