Опера жахів на сцені академії музики України

Зазначивши в прес-релізі ІІ Міжнародного фестивалю, що у Національній музичній академії України відбудеться прем’єра опери Бенджаміна Бріттена «Поворот гвинта», автори проекту були тільки частково праві. І в Україні у 1990 році, і на теренах СНД (принаймні виділимо реалізацію ідеї С.Ріхтером і Б.Покровським на славнозвісних «Декабрьских вечерах») зацікавлені слухачі та професіонали вже поінформовані про камерну оперу для шести солістів та 13 інструментів англійського класика ХХ століття. Проте, погодьмося, що це була таки прем’єра, перш за все незвичайністю задуму: дві визначні музичні академії — Великобританії (Ґілдхоллська академія музики та драми) та України за домовленістю та сприяння ректорів Кшиштофа Сметани та Володимира Рожка здійснили яскравий мистецький та навчальний проект на паритеті: два режисери з обох країн Стівен Медкаф та Василь Вовкун, два керівники оркестру Ігор Андрієвський (Україна) та диригент-постановник Клайв Тіммз, керівник оперного факультету Ґілдхоллської академії (Лондон), і, що найцінніше, — залучення студентів до участі в опері з обох сторін: вокальної (англійська сторона), оркестрової (українська).

Опера Б.Бріттена «Поворот гвинта» восьма з п’ятнадцяти, але найвідоміша зі сценічних опусів майстра, літературна основа якої актуалізована через відому «страшилку» Г.Джеймса періоду рубежу ХІХ — ХХ сторіч. Інтригуючі готичні мотиви, атмосфера хічкоківського страху, таємної заборони, гри з потойбічною манерою напівнатяків, напівтонів. І все це на фоні теми наївного дитинства, яка з кожним поворотом гвинта (згадаймо відповідний тип середньовічних тортур) переходить у драму дорослішання, зіткнення невинності з хворобливими проблемами та невирішеними питаннями старшого покоління.

Побудувавши хитросплетіння в сюжетній драматургії лабіринтів, Генрі Джеймс та Бенжамін Бріттен не дають однозначної відповіді, пропонуючи читачеві та слухачеві самому вийти з побудованого лабіринту, відкривши незвичайні глибини інобуття. Розпочавшись як казка про чудовий світ старовинного англійського побуту, — дітей, що вивчають латину, граються з ляльками, співають псалми з наставницею, схожою на Джейн Ейр, ми непомітно втягуємося в атмосферу іншої Англії — з болотами і туманами, яка породжує дияволів і привидів. А на цьому фоні — трагедії та душевні муки героїв, реальних і потойбічних. Привид лакея Квінта та померлої від нещасної любові гувернантки — фантоми або плоди перенасиченої уяви наставниці Джессел, яка всіма силами бажає допомогти дітям позбутися нічних кошмарів — нав’язливих потойбічних гостей-фантомів.

У містичній трагедії Бріттена відсутні традиційні оперні масштабні форми, все підкорене інтимному плану — напівабсурдні діалоги, маніакальні повтори ключових слів, ефекти луни, заціпенілість дитячих страхів, трепет безвинних душ, що відчувають вир невідомого, але звабливого пороку.

Виразна й музично-сценічна партитура, де відстежені найменші порухи героїв, їх коливання між добром і злом — безпосередня дитяча радість та протиприродний потяг до мертвого світу Квінта та панни Джессел.

Природно, що така багатопланова вистава вимагає неординарних рішень, яскравих інтригуючих вражень, що й було зафіксовано в історії постановок «Повороту гвинта»: потойбічні герої актуалізувалися через ляльок, інші спроби мали вигляд панорами зомбованих привидів із мертвотним виразом облич та незвично космічним одягом.

У спільному українсько-англійському проекті найбільшим відкриттям для багатьох, хто завітав на спектакль, була сама опера — дві години таємних передчуттів пронеслися на одному диханні, дедалі заводячи глядача у лабіринт трагічних страхів. Смерть хлопчика, яку блискуче виконав десятирічний Чарлі Мантон, не тільки не принесла бажаного катарсичного стану, але ввела в стан приголомшення від нез’ясованості обставин та безпорадності ситуації. Проте, мабуть, так побачили ситуацію обидва режисери, як вони самі охарактеризували, «око в око», додавши: унікальність полягала в тому, що їм вдалося не посваритися. Ретельно продумана драматургія жестів, надзвичайно виразна інтонаційна палітра оркестру, розділеного на дві головні настроєві зони — краси та жаху, сприяли зниженню мовного бар’єру. Дохідливості допомагала продумана на контрастах оркестровка, всі слова було виразно чути, і англійські гості зауважили, що українська кафедра багато чого б навчилась і вдосконалила методу, якби взяла цей матеріал для навчання наших студентів. Правда, тут потрібно було б серйозно подумати над новими методиками співу сучасних оперних спектаклів. Користь принесло б це і молодим режисерам, композиторам, адже опери жахів — нечасте явище в сценічній практиці України. Всі шість виконавців — Ейолуф Ейолфсен (Ісландія), Селеста Лазаренко (Австралія), Жоанна Сеаре (Португалія), Сузанна Андерсон (Швеція), Чарлі Мантон (Великобританія), Лені Сафіропулу (Греція) — високі голоси сопрано, тенора та дисканта вдало грали фарбами голосу, підкреслюючи той другий і головний план п’єси, де підводні течії здаються більш важливими, ніж зовнішня фабула.

Проект здійснився як навчальний, без дорогої атрибутики. Навпаки, декорації збиралися по київських театрах, дещо гості привезли. Приміром, імітація озера, куди тікає покликана привидом дівчинка Флора (С.Андерсен) — невеликий прямокутний акваріум із маленьким фонтанчиком посередині. Взагалі, на добрі слова заслуговує художнє бачення та світлова партитура (сценограф К.Кравець). Незвичайним для нас було використання простору сцени за рахунок включення балконів залу для глядачів та незвичної підсвіченої декорації в найдальших куточках сцени. Навіть органу, що стоїть на великий сцені, знайшлося застосування у сцені біля церкви, де діти Флора та Майлз співають свій сексуально забарвлений псальм бенедиктинців, перебуваючи під емоційним впливом розпусних привидів слуги Квінта та панни Джессел.

Спектакль видався професійно щирим, багатим на вибухову емоційність, навіть з мурашками по шкірі. Емоції захопили і маленького Чарлі Мантона, який після закінчення не втримав на сцені сліз.

Останні місяці після помаранчевих подій, в епіцентрі яких жили і працювали студенти та викладачі музичної академії, переживаючи кожний поворот наших «гвинтових» подій як напруженого історичного дійства, час в академії пішов стрімко і цікаво. Новий дизайн аудиторій та залів, перебудовча робота кафедр, яскраві майстер-класи запрошених знаменитостей — академія оновлюється разом із країною. В динаміці і вирі подій «Поворот гвинта» — історія, що не залишила байдужим колектив, змусила про себе говорити, сперечатися. Давно в академії не відбувалося таких «поворотів» — а вони корисні!