Олександра Коваль: «У приїзд Марініної ми не вклали жодної копійки»

Щорічний Форум видавців у Львові, який відбувався 15—19 вересня, завжди залишає по собі багато запитань. І не випадково: форум постійно перебуває в русі, в пошуку нових рішень і форм роботи, здобуваючи дедалі більшу популярність і суспільний резонанс. Жодна культурна подія року не викликає настільки суперечливих, а іноді й діаметрально протилежних відгуків. Жоден інший книжковий ярмарок в Україні не може зрівнятися з ним за всіма показниками. Це яскраво свідчить про незмінну рису форуму — бути чимось набагато більшим, ніж всеукраїнський книжковий базар. Своїми враженнями від головної книжкової події року вже традиційно ділиться президент форуму Олександра Коваль.

— Пані Олександро, моє перше запитання торкається стосунків форуму і держави. Минає перший рік нової української влади. Наскільки змінилися відносини форуму і влади, порівняно з епохою розвиненого кучмізму?

— Складне запитання… З прикрістю визнаю, що інтересу до форуму, як і в цілому до книговидання, влада не проявляла і не проявляє. Всі мої звернення у всі можливі інстанції — в Міністерства культури й туризму, чи молоді і спорту, чи освіти й науки — переважно залишалися без відповіді. Або ж відповідали, що книговидання чи ті конкретні питання, з якими я зверталася, не входять у сферу компетенції цих міністерств та відомств. Це виглядає особливо «зворушливо» після гарних привітань від Оксани Білозір та від Юрія Павленка, які пишуть про те, як палко вони підтримують нашу ініціативу. Тепер, мабуть, піду запитувати про щось конкретніше за привітання. Що стосується львівської влади, то сприяння стає дедалі відчутнішим, за що особливо хочу подякувати заступникові голови Львівської ОДА Тарасові Батенку, першому заступникові голови міста Львова Ірині Романів, начальникові обласного управління освіти Павлові Хобзею та колишньому, на жаль, начальникові обласного управління культури Зиновієві Мазурику. Але бюрократична машина така складна й неповоротка, що ці люди, попри свої найкращі наміри, виявляються обмеженими в діях, до того ж існує ще й якийсь незбагненний спротив у найнесподіваніших ситуаціях — чи оренди приміщень, чи регулювання вуличного руху, чи розміщення нашої зовнішньої реклами.

— Мене завжди цікавило: з якими проханнями чи пропозиціями ви приходите до державних установ?

— Якщо йдеться, наприклад, про Міністерство культури, то вже не перший рік я пропоную організувати на базі форуму велику зустріч усіх директорів обласних бібліотек із видавцями. І вирішити, що слід зробити для кращого забезпечення бібліотек книжками, тобто як налагодити цей механізм. Адже дуже багато говориться про корумпованість бібліотечної справи, про те, що тендери на постачання бібліотек виграють зовсім випадкові компанії, яких ніхто не знає. До того ж бібліотеки не мають прямих контактів із видавцями, що було б набагато вигідніше обом сторонам. Тим часом бібліотеки диспонують хоч і не дуже значними, та все ж відчутними для видавців коштами. Але чомусь цю ідею неможливо реалізувати вже впродовж кількох років. (Нинішнього року щорічна конференція директорів обласних дитячих бібліотек відбувалася, власне, у Львові і збіглася в часі з проведення форуму, чим ми й скористалися, наскільки це було можливо.) Ані з боку міністерства, ані з боку бібліотек особливого бажання співпрацювати як не було, так і немає. У мене інколи складається враження, що директори бібліотек, радше, тяжіють до виконання кількісних показників закупівлі книжок, аніж переймаються якістю асортименту. Можливо, їхні зарплати залежать від того, скільки одиниць зберігання є в їхній бібліотеці? Тобто, умовно кажучи, якщо їм доводиться вибирати одну книжку за 100 гривень чи сто книжок по гривні, вони виберуть другий варіант. Також цікаво проаналізувати асортимент закуплених бібліотеками книжок. Я б хотіла побачити офіційну статистику, але приватно дехто з них визнає, що левова частка надходжень — із Росії. І тому в мене виникає природне запитання: чому державний бюджет України фінансує закупівлю книжок російського виробництва?

— Невже не існує певних квот на закупівлю українських книжок?

— Нічого такого не існує. Нещодавно в одній дитячій бібліотеці бібліотекарки з гордістю показували мені нові книжки Донцової, Полякової і якоїсь Єкатєріни Вільмонт, яку вони всі просто обожнюють. Здається, це улюблена письменниця всіх бібліотекарів України… Бібліотекарі пояснюють це підвищеним попитом на таку літературу, і я їх розумію, але не можу погодитися, що попит на масову російську літературу сумнівної якості має задовольнятися за рахунок наших податків, тоді як чудові книжки сучасних українських авторів залишаються невідомими, бо ви їх не знайдете ні в бібліотеках малих міст, ні навіть у бібліотеках більшості обласних центрів. Я вважаю, що держава має регулювати закупівлю імпортних книжок, обмежившись, можливо, тільки університетськими підручниками, науковою та довідковою літературою. Сучасну ж іноземну літературу можна купувати за рахунок меценатів або благодійних фондів…

— У підсумковому прес-релізі форуму було дуже багато цифр, які свідчили про рекорди форуму: найбільша кількість видавців, акцій, акредитованих журналістів тощо. Як, на вашу думку, позитивна статистика корелюється з реальним станом справ у книговидавничій галузі?

— Пред’являти кількісні показники — це нормальний стандарт будь-якого книжкового ярмарку. Мене справді втішає збільшення кількості ЗМІ, акредитованих на форумі, те, що про нього нині більше пишуть. Стали більше писати і про книжки, про ситуацію на ринку. Я вважаю, що пробудження подекуди сплячої маси журналістів — це справді заслуга форуму. А ось якщо оцінювати ситуацію в галузі загалом, то мушу сказати, що істотних змін усе-таки не відбулося. З’являються поодинокі нові видавництва, так само одиниці зникають. Зареєстрована кількість залишається на рівні 2,5 тисячі. Однак скільки з них реально працюють на ринку і видають книжки, я не знаю. Національне Агентство ISBN ці дані чомусь пильно стереже від стороннього ока, у Книжковій палаті та в Комітеті телебачення і радіомовлення, де ведеться реєстр, також неможливо про щось довідатися... На форумі прозвучали якісь цифри щодо кількості виданих у 2005 році назв книжок та сукупного накладу. Мушу сказати, що ці цифри дуже тривожні. Вони засвідчують різкий спад, порівняно з минулим роком, але як їх перевірити, я не знаю.

— Як ви вважаєте, що спричинило спад у книговиданні?

— Знаєте, я довідалася про це недавно, тому однозначної відповіді на запитання дати не зможу. Тим більше що дуже ймовірним залишається кількісне зростання виданих позицій до кінця року. Крім того, Книжкова палата також не отримала всіх книжок, а вони обраховують кількість саме за одержаними примірниками. Можливо, ми завчасно нарікаємо на рік, що минає. Але, як я вже казала, істотного поліпшення годі сподіватися доти, доки не будуть вирішені дуже нагальні проблеми, які не дають нашому ринкові розвиватися. А це різке збільшення оборотних коштів у видавців, чого можна досягнути лише за рахунок зовнішніх інвестицій або цільового пільгового кредитування; інтенсивна розбудова кількох дистрибуційних каналів; розгортання всеукраїнської кампанії пропаганди читання.

— Розкажіть, будь ласка, про своїх персональних фаворитів цьогорічного форуму. Цікаво було б знати, що саме вам запам’яталося найбільше.

— Мені найбільше сподобалася книжка «Битий шлях» від київського видавництва «Дуліби». Щоправда, це видавничий проект, який, хоч і може перерости в серію, однак на ситуацію не вплине. Позитивною видається мені і тенденція, коли дедалі більше українських письменників виходять «на ширші води». Раніше багато молодих літераторів були відомі тільки серед прихильників своїх видавництв, і їх мало хто знав із більш масової аудиторії. Тепер вони частіше починають з’являтися на людях. Причому це не лише письменники популярних жанрів — автори детективів, фантасти чи авторки жіночих романів. Дедалі активніше йдуть на контакт із читачем і автори серйознішої літератури. А особливо потішили мене кількадесят молодих поетів, які взяли участь у вже традиційних поетичних читаннях у театрі Курбаса.

Особливо ж я хочу звернути увагу на всеукраїнський конкурс і фестиваль дитячого читання, який відбувся в рамках цьогорічного форуму. З одного боку, мене вразила зацікавленість і активність дітей, у багатьох дитячих бібліотеках по всій Україні конкурс відбувся як справжнє свято, — проте великого суспільного резонансу, на який я сподіваюся, наразі не сталося. Маю надію, що з допомогою добрих людей, які нам допомагають фінансово та організаційно, а також завдяки підтримці ЗМІ нам вдасться переконати і батьків, і вчителів, і чиновників у важливості цієї проблеми для майбутнього України.

— Чи можна вважати запрошення Алєксандри Марініної як головного гостя бажанням форуму стимулювати розвиток масових літературних жанрів в Україні?

— Напевно, ви маєте рацію, адже й торішній наш гість Пауло Коельо — також масовий автор. Проте Коельо був запрошений, власне, як гість форуму (інша річ, що без сприяння видавництва «Софія» цей проект неможливо було б реалізувати). Марініну ж запросив її видавець — видавництво «ЭКСМО». Його українське відділення —«ЭКСМО-Україна», як і всі інші українські видавництва,— повноправний учасник книжкового ринку, а відтак і форуму. У приїзд Марініної ми не вклали жодної копійки. Як і в приїзд інших російських авторів, чим займався Александр Ґаврілов. Взагалі-то, мене б дуже втішило, якби якесь, чи й кожне, українське видавництво запропонувало свого письменника-гостя, чиї книжки воно видає. Але я маю певні сумніви щодо можливості приїзду, наприклад, письменника Умберто Еко, виданого невеликим накладом львівським «Літописом». Втім, з Еко вже існують певні домовленості. Однак якби ми захотіли запросити, наприклад, письменників Стівена Кінґа чи Дена Брауна, то виявилося б, що цих потенційних хедлайнерів форуму не видавали українською мовою. Хіба він має приїжджати для того, щоб промувати тут іноземне видавництво? Крім того, за цей візит треба платити, причому аж ніяк не малі гроші. Форум видавців запрошуватиме гостей і надалі, зацікавленість у цьому виявило Міністерство закордонних справ, але якщо наші видавці не будуть активнішими, ефект від цих приїздів, власне, для книжкового ринку, для пробудження інтересу споживачів буде мінімальний.

— Як ви оцінюєте роботу журі форуму і вибір ним книжок-переможниць?

— Я намагаюся не давати власних оцінок роботі журі. Вибір 20 книжок-переможниць із-поміж 500 книжок — це завжди випадковий вибір випадкової групи людей. Я не виключаю, що якби у складі журі з’явилась якась харизматична особистість, яка зуміла б переконати решту, вибір виявився б зовсім інакшим. Ґран-прі отримала книжка «Україна на стародавніх картах» (ДНВП «Картографія», м.Київ). Думаю, що журі врахувало саме сучасний історичний момент, адже нагороджене видання має державо- і націєтворчий характер. Хоча до його складу входили дуже різні люди, проте нікого з них ми не можемо запідозрити в некомпетентності, результат досягнуто не голосуванням, а консенсусом, тож вибір можна вважати об’єктивним. Здається, не дуже задоволеними залишилися бібліотекарі, які вважали гідними нагородження не нові книжки «А-ба-ба-га-ла-ма-ги» чи «Старого Лева», а перевидання всім давно відомих книжок про Незнайка…

— Як ви ставитесь до ідеї окремо оцінювати книжки за їхніми поліграфічними показниками і, власне, художні тексти?

— Принагідно зауважу, що на форумі все-таки до уваги береться не якість, власне, поліграфічного виконання, а все ж таки споживчі характеристики книжки: якість і цілісність художнього оформлення, наукова цінність, резонансність, актуальність. У багатьох виданнях ілюстрації є тим, що розкриває текст. Що стосується художньої літератури, публіцистики, мемуаристики, гуманітарної літератури — звісно, тут варто оцінювати передовсім текст. Згодна, потреба відділити художню літературу від інших книжок існує, і тому абсолютно підтримую вашу ідею. Форуму, можливо, слід заснувати власну літературну премію, адже особисто для мене в книжці найбільше важить текст, а не палітурка, — правда, мої колеги з цим не погоджуються…

— Але чому? Адже форум уже давно став творити українську літературу, вийшов за межі, власне, всеукраїнського з’їзду видавців, тому, як на мене, саме йому належить право заснувати найпочеснішу в Україні літературну нагороду на кшталт Букерівської чи Гонкурівської! Чому б форуму не почати формування літературних ієрархій?

— Якщо ви так вважаєте — то чому ні? Правда, шлях до цього неблизький: треба створити фонд цієї премії, вміло ним розпоряджатися, — адже премія не повинна бути одноразовою, вона має плануватися на тривалу перспективу і з часом ставати дедалі престижнішою. Тому треба знайти охочих підтримати цю ідею фінансово, потім підібрати таких членів журі, чия репутація та незацікавленість поза сумнівами, і, нарешті, заручитися підтримкою провідних ЗМІ, таких, зокрема, як «Дзеркало тижня», інших тиражних і поважних видань, телевізійних каналів. Адже, крім визначення літературних ієрархій, літературна премія має сприяти кращому розповсюдженню нагороджених книжок, створенню певного ажіотажу, з яким прийде пошана і любов до книжки.

— Крім того, назріла, як на мене, потреба визначати рейтинги продажу книжок на форумі…

— Погоджуюся, однак досі не знаю, як це можна зробити. Всі мої дотеперішні спроби отримати статистику щодо продажу книжок, чи то від видавців, чи то від продавців, закінчуються абсолютно нічим — порожніми табличками. І мене справді дивує така позиція, бо вони роблять таємницю з речей, які треба знати для аналізу ситуації.

— А як би ви поставилися до розведення в часі презентацій і, власне, літературних акцій? Чи не доцільно організувати в рамках форуму перший міжнародний літературний фестиваль?

— Це теж дуже добра ідея, і суто організаційно її можна вирішити, плануючи літературні презентації пополудні. Але як у цьому переконати, наприклад, видавництво «Фоліо», яке щодня ставить свої акції, підписування книжок і презентації книжок з ранку до ночі? Зрештою, форум можна активно починати вже з середи, яку віддати лише презентаціям, і тоді фестивальна частина може повністю зайняти суботу й неділю. Крім того, наступного року ми плануємо винайняти під літературні акції три театри — імені Курбаса, малу залу театру Заньковецької та «Воскресіння». Варто було б також інституціалізувати фестиваль, щоб можна було звертатися по адресну допомогу до культурних представництв європейських країн, які здатні взяти на себе фінансування приїзду іноземних авторів. Це дасть нам змогу розширити географію запрошених письменників. Нам, людям, загрузлим у традиційній українській самодостатності, слід нарешті відкритися до світу.

— Тобто ви хочете сказати, що міжнародний літературний фестиваль у рамках форуму — справа вирішена?

— Так. Ця ідея мені дуже до вподоби. Головне, щоб вона не зависнула в повітрі і набула реальних обрисів.

— Наближається традиційний щорічний книжковий ярмарок у Франкфурті. Чи плануєте ви взяти в ньому участь?

— Так, у Франкфурті я щороку представляю, власне, львівський форум, але нинішнього року для мене найбільше важить — показати там каталог прав на твори українських авторів. Усе це я почала робити з великим ентузіазмом, коли довідалася про можливість для України стати його почесним гостем 2008 року. Адже, побувавши у Франкфурті в цій іпостасі, багато країн відкрили для Європи свою літературу, а відтак і свої ринки. Вдала презентація у Франкфурті не лише сприяє книговиданню, а й значно збільшує приплив туристів у країну. Однак презентувати себе треба насправді добре, використовуючи різнобічну медійну підтримку. Проте мій ентузіазм потроху згасає, оскільки бачу, що особисто мене до української презентації ніхто залучати не збирається. До того ж самі українські видавці не дуже прагнуть представляти себе на такому солідному рівні, оскільки на всі мої заклики подавати інформацію про своїх авторів майже не відгукнулися. Я не впевнена, що видавці справді знають, чого вони хочуть досягти на міжнародних ярмарках і як це зробити.

— Як ви ставитеся до приходу на український ринок великих транснаціональних видавничих концернів? Деякі з них, наприклад Bertelsmann, уже розгортають свою діяльність. Наприклад, у прес-пакеті до форуму разом із офіційним прес-релізом я отримав кілька їхніх рекламних буклетів.

— Чим гірше структурований ринок, тим більша небезпека його експансії сильними гравцями. Багато малих видавництв можуть просто зникнути, якщо цей концерн зацікавиться їхніми авторами і жанровими нішами. Насамперед під великою загрозою опиняються видавництва, що видають сучасних авторів. Але Bertelsmann працює як клуб, тому кількість його назв завжди буде обмежена. І навряд чи вона перевищить 500 назв на рік. А ми прагнемо видавати 20—25 тисяч найменувань на рік, тому й іншим видавництвам буде робота. Інша річ, що Bertelsmann, як правило, намагається залучити найкраще продаваних авторів. Тому видавництва, яким, скажімо, пощастило мати свій бестселер і фактично за його рахунок видавати кілька менш прибуткових позицій, можуть втратити цю можливість. Однак великої загрози, власне, для читача я не бачу. Гірше буде, якщо, незважаючи на всі зусилля концерну Bertelsmann у справі розповсюдження книжок, виявиться, що на цю літературу немає попиту. Зараз комусь вигідно скерувати негативну енергію українських видавців на цей концерн, відволікаючи їх від якихось справжніх проблем.

— Чи не здається вам, що в недалекому майбутньому Україна може стати ідеальним полем для зіткнення інтересів західних і російських видавничих монстрів?

— Варто поглянути на цю проблему трохи під іншим кутом зору. Якщо це будуть українські письменники, яких ми любимо й від яких чекаємо нових бестселерів (у даному разі неважливо, масова це література чи елітарна), то яка різниця вам як читачеві, Bertelsmann це, ЭКСМО-Україна чи якесь українське видавництво? Тут я не бачу небезпеки, але існує небезпека в іншому, коли йдеться про видання книжок з історії та сучасної політики. Книжки з популярної історії та енциклопедичні видання, які зараз приходять на ринок, сфабриковані людьми, для яких українське є якщо не ворожим, то чужим. Отут криється справжня небезпека, тому що ці книжки становлять дуже важливий сегмент на масовому ринку і можуть формувати масову свідомість. Але такі серйозні концерни, як Bertelsmann, завжди готові до переговорів і до залучення українських авторів, які писатимуть про українську історію. Це не російські видавці, що звикли диктувати свої умови гри, бо, крім бізнесу, там завжди присутня якась ідеологія. До речі, чи знаєте ви, що Bertelsmann — чи не єдиний суб’єкт книжкового ринку України, який діє цілком легально і прозоро? У них немає жодних прихованих продажів. Повторюю, жодних. Тому що цього вимагають міжнародні стандарти цієї компанії. Саме завдяки концерну Bertelsmann ми можемо цивілізувати український книжковий ринок.

— А Форум видавців у Львові наступного року…

— Форум видавців наступного року буде!