ОЛЕКСАНДР РОДНЯНСЬКИЙ, ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПРОДЮСЕР УКРАЇНСЬКОГО ТЕЛЕКАНАЛУ «1+1»: «ДЛЯ НАС РОСІЙСЬКИЙ РИНОК ЦІКАВІШИЙ, НІЖ ЗАХІДНИЙ»

Український телеринок радикально відрізняється від російського: у цій країні з великим відривом лідирують дві телекомпанії, причому обидві вони недержавні, — «1+1» та «Інтер». Фактично ці компанії ділять місцевий ринок телереклами між собою. Ситуація для Росії ще більш нетипова, бо 70% акцій загальнонаціонального телеканалу «1+1» належать його генеральному продюсеру Олександрові Роднянському, а 30% — компанії Central European Media Enterprises (CME), контрольованій американським мільярдером Рональдом Лаудером. (Восени 1999 р. Володимир Гусинський купив 17,3% акцій СМЕ лише за $6,7 млн., скориставшись тодішнім різким падінням вартості паперів через конфлікт навколо чеської станції СМЕ.) Телекомпанія «1+1» існує шість років і останніми роками дедалі активніше поводиться на російському телеринку, співпрацюючи практично з усіма провідними російськими каналами. Серед найвідоміших у Росії проектів «1+1» — серіал «День народження Буржуя» та кінофільми «Схід — Захід» і «1001 рецепт закоханого кулінара» («1+1» виступала одним зі співпродюсерів).

Про своє бачення перспектив російського й українського телеринків Олександр Роднянський розповів в інтерв’ю «Ведомостям».

— Як вам вдалося схилити Лаудера до того, щоб він вклав $45 млн. в український телеканал?

— А він сам прийшов. У 1993 р. було створено СМЕ. Її заснували два посли США — Рональд Лаудер в Австрії і Марк Палмер в Угорщині. Ідея створення приватних незалежних телекомпаній у країнах Центральної та Східної Європи напрошувалася сама собою. Палмер виступив ідеологом процесу. Мільярдер Лаудер міг інвестувати в проект. У Чехії, Словаччині, Словенії, Румунії, Польщі, Угорщині було створено досить успішні телестанції. На Україну американці також дивилися зацікавлено. У 1995 р. представники СМЕ приїхали сюди. Через півроку вийшли на нас. Через рік ми «одружилися». З 1 січня 1997 р. «1+1» розпочала повноцінне мовлення.

— А яка була роль Вадима Рабиновича, який, розповідаючи в російській пресі про намір викупити в Гусинського пакет акцій НТБ, казав, що його, як і нашого медіа-магната, свого часу витиснули з телебізнесу?

— Історія була вкрай неприємна. Рабинович ніколи не був ані акціонером «1+1», ані людиною, що впливала на політику каналу. Він володів 25% акцій компанії, яка мала ексклюзив на реалізацію рекламного часу «1+1». Саме це Рабиновича від самого початку й цікавило. Але раптом йому цього видалося замало. Він спробував впливати на програмну політику й позицію каналу. Вирішив погратися в Березовського. Але ви уявіть собі Березовського, в якого замість досвіду наукової діяльності 10 років в’язниці за розкрадання в особливо великих розмірах, закритий в’їзд до США, підозри в причетності до оргзлочинності, незакінчена вища, ізраїльський паспорт, ніякої стратегії й жодного певного бізнесу. На лихо Рабиновича, наша компанія складалася з яскравих журналістських індивідуальностей. Виник жахливий конфлікт. Будь-який зв’язок Рабиновича з «1+1» став просто неможливим. Відбувся цілком цивілізований, на мою думку, процес розлучення. Він назвав суму, яку хотів одержати, — 2,5 млн. дол. за частку в селлері каналу. Одержав і пішов. Мені здається, претензій бути не може. Для компанії величезне щастя, що вдалося з ним розпрощатися. Стосовно заяв Рабиновича про купівлю НТБ — це чистісінький блеф.

— В Україні лідируюче становище належить двом недержавним телекомпаніям. Їхній відрив від інших дуже великий. Державу така ситуація влаштовує?

— А ми що ж, не причетні до української держави? Так, «1+1» не є держвласністю, але ж ми поділяємо ідеї української державності.

— Тобто для влади ви цілком безпечні?

— А може, у нас влада інакше позиціонується? У нас, приміром, в адміністрації немає відділу з роботи з державними ЗМІ. І в цілому рівень лояльності до української держави й обраної влади в усіх учасників ринку досить високий. У нас, за винятком відомого «касетного скандалу», не виникало ніякої жорсткої політичної загрози владі. Значною мірою, до речі, тому, що в нас на медіа-ринку немає олігархів у російському розумінні. У нас той, хто володіє телеканалами, не веде самостійних політичних ігор.

— І чиновники вам не телефонують?

— Ну, були дзвінки на першому етапі. Перші два роки — по сотні щодня. Скандали були. Потім ми всіх привчили, що ми ось такі, які є. У мене в кабінеті, як бачите, немає прямих телефонів-вертушок. Я їх прибрав років чотири тому. Мені не можна зателефонувати «через прямий». Та й навіщо, незрозуміло. Ми самі для себе визначили, що не є військовою організацією й не ведемо інформаційних війн. Напевно, для Росії це дивно. До речі, до нас були претензії під час «касетного скандалу», бо в нас в ефірі побувало дуже багато опозиціонерів, котрі створювали безліч інформаційних приводів. А ми не звикли їх обминати. Це наша велика проблема. Не можу сказати, що українська влада неактивна. Просто вона в змозі гнучко реагувати на різні сегменти ринку.

— «1+1» пов’язують із впливовим українським політиком, лідером Демократичного союзу Олександром Волковим. Кажуть, що у вас із ним теплі стосунки.

— Так, я його дуже добре знаю. Він відверто симпатизував нам. Утім, як і багато інших. До речі, нині нас більше пов’язують із Віктором Медведчуком. А раніше — з Віктором Ющенком. Та хіба мало ще з ким? Але мої суто людські стосунки з політиками чи з нашими олігархами нічого не засвідчують. Мало з ким у мене хороші стосунки! Для всіх наших друзів прямого виходу в ефір немає. Позиція політичного балансу — це для нас головне. У нас показник довіри аудиторії — 80%. Американський акціонер на нас не тисне, але ми самі не можемо собі дозволити одностороннього позиціонування в ефірі.

Так, я читав на одному з російських сайтів, що «1+1» — провідник західного впливу. З погляду нашої прихильності до базових ліберальних ідей — напевно. Але ми реально дуже український канал. Усі наші спільні проекти — із російськими каналами. Для нас російський ринок цікавіший, ніж західний. Ми розвиваємося цілком зрозуміло для російських колег, але на гроші західного інвестора.

— Політичні гроші вас зовсім не цікавлять?

— Ми одержуємо гроші як проплату за рекламу партій. А якщо ви маєте на увазі щось інше, то в нас цього немає. Це, власне, і сформувало свого часу імідж «1+1». І це не є результатом нашої тривалої боротьби. Просто від самого початку ми так позиціонувалися. Нам не потрібно було заповзято відпрацьовувати чиїсь гроші. Ми від самого початку досить успішно розвивалися економічно. Звісно, 1998 рік по нас сильно вдарив. Але ось уже другий рік ми в позитиві, з точки зору операційних витрат. Ми почали повертати інвестиції.

— За рахунок чого ви змогли досягти успіху?

— Ми заповнили ту нішу, яку в Росії заповнило НТБ. З тією різницею, що в нас не було ані ГРТ, ані РТР. Тривав процес пошуку самоідентифікації країни. Модель національного каналу була очевидною. Ми уособлювали ідею української альтернативи. Багато хто сумнівався, що україномовне ТБ може бути успішним. Тим більше що на президентських виборах 1994 р. в Україні величезну роль ще відігравало російське телебачення. У нас не було нормального конкурентного телевізійного простору. Але з’явилося «1+1» із фінансовими можливостями свого інвестора й ідеєю створити незалежне збалансоване ТБ. Це цілком збіглося з внутрішніми потребами аудиторії, і проект «1+1» буквально вистрілив. Службу новин, приміром, ми запустили за 20 днів.

— Ви кажете, що в Україні немає олігархів у російському розумінні. За російськими стандартами, ви — найсправжнісінький медіа-магнат. Хіба у вас зовсім немає амбіцій у сфері «виготовлення» президентів або ведення парламентських кампаній? У вас же в руках такий ресурс.

— Та немає в мене таких амбіцій. Вважаю, це шкідливо для людей моєї професії. Це послаблює позиції. У нашому нинішньому становищі ми набагато більше можемо. Ми можемо розмовляти з усіма учасниками політичного життя. Ніщо в мені не здригається від упущеної можливості призначити пару міністрів або вплинути на вибори. Вибір Президента України я приймаю як даність.

Мені надзвичайно цікаво на рівному місці провінційного телекіновиробництва вибудувати щось якісне. У мене великі амбіції. Ну що мені ці кінгсмейкерські варіанти в Україні? А ось зробити щось, що могло б бути гідно реалізоване за межами України... За п’ять років у нас дві номінації на «Оскара» — за фільми «Схід — Захід» і «1001 рецепт закоханого кулінара». Ось цим я пишаюся. Я прийшов на телебачення з кіно. Під час зустрічей із найвідомішими політиками я не нервуюся. А ось зі Спілбергом, скажімо, дуже нервуватимуся. Інша річ, що наявність «1+1» змушує бути втягнутим у всі реалії з погляду розвитку компанії. Я з усіма спілкуюся, роз’яснюю позиції, шукаю точки дотику.

— Український телеринок розвивається, але відрив «1+1» та «Інтеру» від решти компаній залишається великий. Ви ще довго розраховуєте різати рекламний пиріг фактично на двох?

— Довго. Бо й ми, й «Інтер» стаємо сильнішими. Ми більше робимо. У нас якіснішою стає мережа. А колегам із другого ешелону потрібно пройти ще довгий шлях.

— Чому, маючи порівняно невеликий обсяг рекламного ринку (за прогнозами експертів, у 2001 р. він становитиме 50 млн. дол.), ви дедалі більше продукту виготовляєте самостійно? Це ж дороге задоволення.

— А в нас просто дуже ефективна компанія. Те, що ми робимо, для нас обходиться набагато дешевше, ніж якби ми купували це в Росії чи в наших незалежних виробників. Але я не кажу про серіали. Ми за них викладаємо не менше, ніж у Росії, — в середньому по 50 тис. дол. за серію. Часто ми вибудовуємо спільні з російськими колегами схеми, як, приміром, це було у випадку з «Днем народження Буржуя».

Вижити можна лише в тому разі, якщо вироблятимеш вдало. Інакше через два-три роки нас просто з’їдять російські канали. Адже у вас ринок так динамічно розвивається, що незабаром російські компанії, природно, захочуть вийти на наш.

— На російському ринку ви раніше більше контактували з «Медіа-Мостом». Конфлікт довкола «Мосту» й НТБ вплинув на вашу компанію?

— Ми не були зациклені безпосередньо на «Мості». У нас були окремі проекти з компаніями, які входили до холдингу. Ці проекти розвиваються й тепер. Приміром, із «НТБ-ПРОФІТ» ми завершуємо працювати над дев’ятисерійним серіалом «Ключі від смерті». І я навіть не знаю, на якому російському каналі він вийде.

— Як ви будуєте стосунки з російськими каналами? Продаєте свій продукт тому, хто більше заплатить?

— Попри всю нашу історичну дружбу з ГРТ, ця компанія більше контактує з нашим головним конкурентом — «Інтером» (ГРТ — акціонер «Інтера». — «Ведомости»). У нас із ГРТ можливі лише разові проекти, а не ексклюзив. Готові співпрацювати з РТР на дуже широкому фронті, але поки що, крім теплих людських взаємин, нічого не було. Вийшло зі СТС. Гадаю, наша співпраця розвиватиметься. З НТБ у нас обміни новинами в рамках ENEX (European News Exchange). Можливі сьогодні спільні проекти з Ren-TV.

— Розширювати присутність на російському ринку плануєте?

— Безперечно. Передусім як виробник конкурентоспроможної продукції.

— Чому ви дозволяєте російському селлеру — «Відео Інтернешнл» — продавати ваш рекламний час?

— Процес був цілком природним. Шість років тому в Україні ринку телереклами не було. Не було серйозних транснаціональних агентств, клієнтські запити не були сформовані. Селлери могли відпочивати. Аби поставити на ноги телеканал, потрібно було паралельно створювати рекламний ринок, що ми, власне, і робили. Але щоб створювати грамотно, потрібен був фаховий партнер, позаяк у продажах ми були слабкі. Я приїхав у Москву до [президента групи компаній «Відео Інтернешнл» Юрія] Заполя. Спочатку моя пропозиція не справила на нього належного враження. Чесно кажучи, «Відео Інтернешнл» неймовірно багато зробив для українського ринку, просто поставив його на ноги. Селлер пережив із нами скрутні часи. Під час кризи він навіть відмовився від своїх комісійних.

— Але ж сьогодні, коли ринок сформований і телекомпанія сильна, навіщо з кимось ділитися своїми доходами, виплачуючи комісійні?

— Нас усе влаштовує. Ми довіряємо селлеру. І так просто краще працювати.

— 45% ринку телереклами вам достатньо?

— Більшої частки бути не може. Це ненормально. Але потрібно, щоб збільшувався обсяг усього ринку. Ми вживатимемо всіх можливих заходів, аби ринок швидше зростав.

— Ви володієте й керуєте успішною телекомпанією. Чи не хотілося б створити свою медіа-імперію?

— Наша компанія й так багатофункціональна. Є багато такого, що можна оформити як окремі компанії, — й утвориться імперія. Я виходжу лише з економіки. Безперечно, нас цікавить усе, пов’язане з телекіновиробництвом. Але пробуємо себе і в іншому. Якщо це матиме комерційний сенс, гадаю, розвиватимемо. Передусім йдеться про електронні ЗМІ — радіо, Інтернет. Інтерес до принту набагато менший. Поза сумнівом, цікава дистриб’юція кінопродукції. Я бачу тут величезні перспективи. А ось кінотеатрів будувати ми не збираємося. Є багато інших способів закопати гроші.