Олександр Гордон: "Перед письменниками постало питання фізичного й духовного виживання"

Київський Будинок письменників завжди привертає увагу своїм історичним колоритом та подіями, які там відбуваються.

Поговорити про його проблеми ми запросили Олександра Гордона - поета, прозаїка, перекладача, літературного критика, а також економіста й фахівця зі стратегічного менеджменту.

Олександр Гордон - львів'янин за духом, киянин за місцем роботи - секретар НСПУ зі зв'язків у країнах Заходу, директор Будинку письменників на Банковій, 2. Ініціатор міжнародних поетичних фестивалів у Львові, Києві і Харкові, постійний учасник фестивалів у Польщі й Чехії. А ще він - автор понад 25 поетичних книжок,
12 збірок перекладів, книжки прози "Львівські легенди", автор-упорядник Популярної енциклопедії Львова та кількох поетичних і перекладних антологій. Його твори перекладено англійською, грецькою, італійською, німецькою, польською, угорською, російською, чеською, шведською мовами й есперанто, постійно друкуються у польських антологіях поезії.

- Українська культура фінансується за залишковим принципом. Які щоденні проблеми постають перед письменниками і взагалі перед НСПУ?

- Насамперед, - це проблема виживання в умовах війни та економічної кризи. Адже письменники здебільшого не отримують зарплатні, хіба що вони працюють на якихось конкретних посадах і тоді їм залишається менше часу на творчість.

Так склалося, що в Україні, на жаль, більшість членів НСПУ пенсійного віку. Ви ж розумієте, як важко прожити на дуже низьку пенсію. А для видання книжки потрібні кошти.

Не всі письменники можуть знайти собі спонсорів, і не всім може допомогти держава. Тому постає питання не лише фізичного виживання, а й духовного, тобто, втілення у книжки найкращих творів, на яких буде розвиватися духовність нації.

Ми не повинні втрачати знакових творів, повинні їх вчасно відслідковувати і випускати у світ у книжковому варіанті заради наших читачів-українців, яким завжди потрібен високоякісний художній продукт. Отож фінансування письменника і його творчості, ефективне й раціональне вкладення бюджетних та спонсорських коштів у нашу літературу, а в кінцевому підсумку в нашу духовність - це і є завдання як НСПУ, так і держави. Недаремно ж Спілка письменників України називається - національною.

- Стіни цього будинку прикрашають портрети відомих письменників ХХ століття. А творчість кого з сучасників на вашу думку вивчатимуть через кілька десятків років, тобто хто витримає випробування часом?

- У нас процес розвитку літератури не йшов природним шляхом (від класичної античної європейської літератури до новітньої філософії, естетики та літератури ХХ століття), а розвивався згідно з совєтською ідеологією під наглядом "спеціалістів" від пролетарсько-селянської літератури, майже повністю ігноруючи справжню філософію, естетику і культуру.

Що ж до поезії, то спромогтися на рівень поетів "Розстріляного Відродження" нам не вдалося ні в другій половині ХХ століття, ні у перші 15 років ХХІ. Ми навіть не наблизилися до цього рівня. А сучасні молоді поети найчастіше вдаються до невдалих експериментів або ж просто іще не встигли засвоїти усього масиву класичної поезії - як європейської, американської, так і української.

Власне з об'єктивним науковим осмисленням сучасної поезії у нас найгірші справи. Застаріле совєтське літературознавство не може вирішити сучасних проблем, а нових, уже повністю сформованих літературознавців, на жаль, обмаль. Тим більше що нові "поети" ростуть наче гриби після дощу, і не вистачає фахових літературознавців для осягнення цього розмаїтого процесу.

Але для цього повинен бути вироблений новий поетичний канон від початку ХХ століття аж до сьогодні. Інакше кажучи, нам потрібен новий "Мойсей-літературознавець", який проробить гігантську роботу з переосмислення розвитку української поезії так, як це свого часу робили Сергій Єфремов, Микола Зеров та інші. З цього погляду важливою стала "суб'єктивна антологія" "Стріла", упорядкована Володимиром Базилевським.

Загалом стислий канон української поезії ХХ-ХХІ століть мали би представляти передовсім такі імена: М.Вороний, О.Олесь, П.Тичина, М.Рильський, М.Бажан, В.Свідзинський, М.Зеров, М.Орест, Є.Плужник, О.Ольжич, О.Стефанович, Б.І.Антонич, С.Гординський, Д.Павличко, Л.Костенко, В.Симоненко, І.Драч, М.Вінграновський, В.Стус, А.Содомора, Л.Талалай, С.Вишенський,
Г.Чубай, О.Лишега, В.Затуливітер, С.Чернілевський, В.Герасим'юк, І.Римарук, І.Малкович,
Л.Проць, М.Кіяновська…

- Минулого року відбувся I-й Міжнародний фестиваль "Українська поетична весна", який проходив в Україні за участі польських письменників. Як почалася ця співпраця?

- Рік тому у Харкові гостювали відомі польські поети Казімєж Бурнат, Данута Бартош, Єжи Фрицковський. У Будинку письменників було організовано їхні виступи за участі письменника з Ізраїлю Олександра Деко та відомих київських письменників Володимира Даниленка, Олександра Бакуменка, Станіслава Шевченка, Антонії Цвід, та інших.

З візитом ввічливості делегація НСПУ (Михайло Сидоржевський, Олександр Гордон, Володимир Даниленко) перебувала в листопаді у Польщі - у Вроцлавському і Познанському воєводствах. А цього року за підтримки Бориспільської міської ради відбувся І-й Міжнародний фестиваль поезії "На берегах Альти".

Заплановано такі міжнародні фестивалі проводити щороку за участі передовсім слов'янських письменників, письменників з прибалтійських країн, Румунії та Угорщини.

З 2012-го щороку у Львові відбуваються Міжнародні поетичні фестивалі, на які прибувають письменники з Тарнува, Вроцлава, Познані.

Таке спілкування з поетами з різних країн дає можливість оцінити всі переваги й недоліки як наших, так і їхніх літературних фестивалів, передати один одному досвід, навчитися чогось нового, познайомитися з передовою європейською поезією.

Особливістю проведення літературних фестивалів у Польщі є те, що вони відбуваються здебільшого у великих містах, центрах воєводств або ж у таких невеличких курортних містечках (аналогах нашого Трускавця, Моршина), як Поляниця-Здруй Вроцлавського воєводства та Криниця Малопольського воєводства. Найчастіше у них задіяна переважна більшість літераторів цього регіону, а також по одному чи два-три письменники з Чехії, Німеччини, Австрії та України. За минулі два роки я був учасником кількох літературних фестивалів у Чехії. Вони проводяться більш камерно. Якщо у Польщі літературні фестивалі тривають зазвичай три-шість днів, то в Чехії - найчастіше один-два дні.

- Знаю, що ви за професією економіст, і в студентські роки вам викладав економіку наш майбутній віце-прем'єр-міністр і міністр економіки та міністр фінансів Віктор Пинзеник. До того ж і ви 20 років займалися економічною практикою і викладали економіку. То як уживаються у вашому житті економіка і поезія?

- Ви знаєте, мені дуже дивно дивитися на нашу стратегічну ситуацію в державі. Колись Черчиллю під час Другої світової війни запропонували обмежити фінансування мистецтва, і він мудро відповів: "За що ж ми тоді воюємо?!"

Навіщо нам Україна, якщо ми не розвиваємо нашої культури? Тоді яку ми державу будуємо: державу ситих і безкультурних чиновників від тієї ж культури та інших сфер життя?

Кожен з нас насправді народжується поетом. Адже дитинство - це поезія, яку ми ще не встигли розгубити у життєвих буднях. Економіка - це вища математика ефективного розвитку кожної людини і людства в цілому. Тому кожен з нас із плином років стає економістом свого власного життя. Вважайте, що в мені ці дві іпостасі збіглися не лише на життєвому аматорському рівні, а й на - професійному. Це дає можливість поетові не занадто відриватися від землі, а економістові - не занадто прагматично заростати буднями.

- Чим є для вас література?

- Література - це форма розповіді про життя людини, як з елементами реалізму, так і з елементами фантазій та містики. Бо література показує передовсім духовне життя, а не матеріальне.

Поезія - найвища форма духовного життя. Якщо відобразити в системі координат прозу і поезію, то горизонтальна вісь - це буде проза життя, тобто переказ реальних можливостей людини, вивчення і засвоєння нею горизонтального життєвого простору. Поезія ж - це космос людської душі. Вона виникає з надр природи, з надр землі і піднімається через небеса у вічність космосу. Поезія - це зміст життя, його сенс, це смисл існування. Проза - це фактичне існування, це - наша реальна біографія. Історія ж літератури - це діагональ, яка проходить власне посередині між духовним і матеріальним життям. Кожна література насправді з плином часу показує досягнення матеріального і втрати духовного життя. Тому й ця діагональ завжди умовно посередині.

Нещодавно я завершив переклад українською мовою антології "Як рукостискання". У ній представлено понад 60 польських, 40 українських поетів і по одному письменникові з Франції, Німеччини, Чехії, Угорщини, Литви. За переклад цієї антології я отримав у Познані відзнаку Спілки польських письменників - статуетку Гермеса. За останні п'ятдесят років це найбільша двомовна польсько-українська антологія з таким поважним представництвом, видана у Польщі. Цього року я також перекладаю вірші польських і чеських поетів. Планую видати літературознавчу монографію "Українська поезія від модернізму до постмодернізму", а також нову збірку власних віршів, окремо книжку перекладів віршів і поезій у прозі Артюра Рембо, авторську антологію перекладів європейської поезії - від Й.В.Гете, П.Верлена, Р.М.Рільке, Г.Аполлінера, К.Кавафіса, Е.Паунда, Т.С.Еліота до В.Шимборської, Ч.Мілоша, З.Герберта.