Огюст Роден. Урок віри

Людина здатна піднятися на ту висоту, яку визначить собі сама. Таке враження може скластися в кожного, хто спробує заглибитися в таємницю творчого успіху Огюста Родена - скульптора, якому надто довго не щастило. Чемпіон з очікування визнання і водночас людина, котрій, зрештою, вдалося все задумане, у 2015-му відзначив би 175-річчя від дня свого народження.

"Мікеланджело і Рафаель - велетенські генії, але до них можна наблизитися", - заявив він одного разу. Та не для того щоб копіювати, а щоб відірватися від правил, кинувши виклик. Ця фраза стала свідченням потенціалу усвідомлення людського духу як такого.

Людина - це демон або ангел, але тільки в тому разі, якщо наважиться бути тим або іншим. Огюст Роден довів це своїм життям. Зумів піднятися над героїчним мистецтвом Еллади, подолати сатанинську силу Риму й звільнитися навіть від безмежних чарів Відродження. Він просто повірив у себе.

Народившись у сім'ї дрібного клерка, що вирвався у велике місто з провінційних нетрів, Роден, здавалося, не мав шансів на творче майбутнє. Серед однолітків у хлопчика розвивалася невпевненість у собі, переважно через короткозорість. З іншого боку, зафіксована дослідниками схильність до творчих ремесел по материнській лінії цілком могла стати причиною початкової зацікавленості мистецтвом. Можливо, ще одним із чинників творчої мотивації є низьке соціальне походження Родена, якого він соромився.

З перших кроків Роден не визнавав канонів школи, навмисне рухаючись проти течії. Книжки, з яких він рано навчився черпати знання, стали чудовою заміною вчителям. Саме з книжок, де юнак відшукав гравюри Мікеланджело, що засліпили його пишнотою й точністю, народилися контури майбутніх неординарних образів. Переживши захоплення від побаченого й прочитаного, Роден перетворив відвідини бібліотек у систему, і прагнення до знань згодом переросло в таку саму пристрасть, як бажання малювати. Це був самостійний мотивований пошук, спроби знайти підказку для розробки достойної й насиченої новизною ідеї.

Роден був злидарем, тому міг відвідувати лише місця із безплатним доступом. Що примушувало юнака працювати зі значно більшими зусиллями й віддачею, ніж це робили його заможніші та безтурботні однолітки. Огюст працював по багато годин щодня, витрачаючи час лише на заміну майстерні, музею або бібліотеки. Лувр став його другою домівкою, а нескінченне копіювання та проробка деталей дозволили заглибитися в секрети давніх творців.

Значним епізодом у долі Родена стали дві премії за античний малюнок, які він отримав у сімнадцятирічному віці. Наступним кроком у здійсненні своїх планів Роден вибрав вступ до Школи образотворчих мистецтв. Але результатом участі в конкурсі виявилася приголомшлива, як відро холодної води на голову, відмова. Потім ще одна. І ще. Але відмови анітрохи не підірвали його віри ні в себе, ні в обраний шлях творчого самовираження. Навпаки, кожна нова відмова посилювала розчарування в загальноприйнятій класиці й розвивала віру у право бачити світ інакше, у власний шлях. Усі, хто знав Родена в цей період, одностайно відзначали його глибоку "неусвідомлену віру" в себе і "безповоротну рішучість".

У певний момент Роден перетворився на відступника, зухвалого й непримиренного. Він свідомо трудився всупереч класичним нормам школи, ніби випалюючи ці норми зі своєї свідомості розпеченим залізом, розуміючи, що тільки ноу-хау в мистецтві може дати йому новий шанс. І саме це врятувало його: він не розчинився в безликій масі наслідувачів, відмовившись підлаштовуватися під існуючі течії й зумівши з усією рішучістю впевненого у своїй правоті творця протиставити власне нове бачення розвитку мистецтва. Треба було мати запас стійкості, щоб не впасти у відчай.

Занадто довго він працював на іменитих майстрів, залишаючись невідомим. Але, зрікшись канонів і категорично відмовившись іти в руслі моди, він ніколи не полишав думки пробитися нагору як скульптор нового типу. Можливо, саме тому першою виставковою роботою він навмисне зробив сумнівну за смислом скульптуру "Чоловік зі зламаним носом". Робота призначалася, швидше, для того, щоб привернути до себе увагу неординарним підходом до творчості, ніж щоб викликати оплески. Але саме через незвичайну реалістичність скульптури її одностайно відкинули критики Салону, - Роден почувався так, ніби в його серце забили залізний цвях. Тоді йому було 24, а за майстерню слугувала переобладнана стайня…

Та він уже подумки розробляв шедеври. Правда, його "Іван Хреститель" виборов третю премію в 40, але до успіху ще було далеко. Чудові задуми прийшли зовсім не через натхнення: найдивовижніший із них - "Ворота пекла" - Роден виношував упродовж кількох років, разом із твором Данте в кишені. У їхньому нинішньому вигляді вони з'явилися до 46. У 48, коли було завершено композицію "Громадяни Кале", нарешті прийшла заслужена слава…

Але скандали супроводжували майже весь творчий шлях Родена, аж до того часу, коли він став незаперечним авторитетом у світі мистецтва. Дивно, та в їхній основі лежить реалізм робіт скульптора. "Чоловік зі зламаним носом" не був помічений через надто правдиве зображення деталі, "Бронзовий вік" - чарівно живе зображення з океанічною енергетикою - був настільки близький до реальної людини, що викликав резонансні обвинувачення у знятті зліпків із живої моделі. "Бальзак" здався надто олюдненим, тоді як від Родена чекали не проникнення в образ, а якоїсь неземної героїчної фантазії. "Чоловік зі зламаним носом" показав, наскільки Роден оригінальний в інтерпретації обличчя. "Бронзовий вік" довів його необмежену владу над тілом", - відзначив знаменитий німецький поет Райнер Марія Рільке, що певний час був у майстра секретарем і таємним лобістом його ідей.

У просуванні своїх ідей Роден використовував психологічні закони для формування своєї творчої харизми. Він добре розумів, що, взявшись за скульптури відомих людей, можна скористатися їхнім іміджем для створення власного. Звідси поява скульптур Гюго, Бальзака та ще цілого ряду знаменитостей. У кожного генія свої творчі секрети. Що стосується Родена, незаперечною ознакою його таланту є розвинена здатність проникати в душу своїх героїв. Роден не міг просто створювати фігури, він хотів побачити в них людське, втілити в камені або металі швидкоплинні пориви й минущі бажання, впіймати неповторну мить, закарбовану в русі, позі, жесті... Скульптор передавав творам частину
своєї внутрішньої енергії. Роден ставив перед собою завдання передати скульптурою позицію майстра, що кидає виклик: він довго продумував кожну деталь твору, перш ніж узятися за її виконання.

Щоб перемогти, Родену довелося стати досконалим технологом у просуванні своїх робіт. Він почав організовувати продажі виставлених скульптур, що спочатку було вкрай ризиковано, і не тільки фінансово. Провал такої справи міг серйозно зіпсувати імідж майстра. Щоб уникнути чужих інтерпретацій своєї творчості, а заодно й увічнити для нащадків результати щоденної кропіткої праці, майстер зважився написати низку теоретичних трактатів про скульптуру, які, врешті-решт, були присвячені собі самому та своєму творчому пошуку. Так він забезпечив появу послідовників своєї школи. Крім того, примусивши служити собі нові технології, він створив гігантську фотогалерею власних скульптурних робіт - небувалу за обсягом колекцію з понад 7 тис. фотографій. Як і зухвале клонування копій, вона чимало сприяла поширенню впливу майстра та зростанню його успіху.

Роден справді став одним із перших, хто зумів поєднати комерційну й ідеологічну складові творчості. Збуваючи за мізерні гроші фотокопії своїх робіт, він домігся неймовірного поширення творчих ідей. Нарешті, маестро зважився на вкрай незвичайний, майже екстремальний для творця крок: знаменитий скульптор оголосив про готовність передати всі твори державі в обмін на дозвіл створити Музей Родена в готелі "Бірон" у центрі Парижа.

Для людини, котра прожила перші 50 років свого життя в жахливих злиднях, із приходом слави матеріальне стає нічим, порівняно з можливістю увічнити своє ім'я. І Роден зумів це зробити, одержавши з допомогою однодумців та людей, котрі підтримували його, розкішний двоповерховий будинок із прилеглою територією. Так він встиг здійснити свій, можливо, головний творчий задум.