Одеса. Місто, виткане із джазу

На березі Чорного моря підбив підсумки "Майстер-джем фест", новий одеський проект, цілком і повністю присвячений джазу. Гран-прі фестивалю вирушив в Індонезію. А голова журі - знаменитий джазовий диригент, композитор і піаніст Анатолій КРОЛЛ - прокоментував для DT.UA фестивальний розклад.

Одеса - єдине українське місто, зазначене на карті проведення Міжнародного дня джазу ЮНЕСКО, який щорічно відзначається 30 квітня. Наша південна перлина потрапила на неї, оскільки вперше у світовій джазовій спільноті одеський підприємець Михайло Фрейдлін запустив цілорічний, щорічно відтворюваний фестиваль імпровізаційної музики. Його задум стартував в Інтернеті і закінчився "живим" фіналом у місті.

Пан Михайло, який фінансував упродовж 10 років відомий одеський фестиваль "Джаз-карнавал", запросив у новий проект серйозне журі, що провело величезну роботу, відбираючи фіналістів за записами.

Було подано понад 270 заявок із 41 країни. Бажаючі виступити "наживо" у фінальному турі надсилали записи на сайт MJF.

Відтак, в Одеському російському театрі впродовж трьох конкурсних днів і в заключному гала-концерті перед публікою та журі виступили 43 фіналісти.

Ноу-хау фестивалю - запрошення не традиційних "готових" ансамблів, а окремих музикантів-імпровізаторів, з якими ці ансамблі створювалися за жеребом.

Головна ідея - показати непідготовлену, живу взаємодію музикантів. Гості (троє кубинців, два індонезійці, американці, данці, греки, ізраїльтяни, іспанець, нідерландець, білорус, співачка з Еквадору, представник Камеруну, панамець, австрійці, росіяни і, звичайно, українці) змагалися в шести номінаціях. Першого вечора учасники грали мейнстрім та бібоп. Другого - імпровізували в стилях балади і джаз-року (фанку). А в останній конкурсний день зі сцени пролунали композиції, витримані в рамках латини і ф'южна. Щодня після виступів (і напередодні першого конкурсного дня) відбувалося жеребкування, що визначало, в якому з п'яти постійно оновлюваних складів грати музикантам... Чудові авторські твори виставили на суд слухачів і журі тенор-саксофоніст з Камеруну Ален Ойоно та ізраїльський гітарист Меїр Бен-Міхаель. До речі, все, що відбувалося на сцені MJF, транслювалося й по Інтернету. Шоу подивилися тисячі любителів джазу в різних країнах.

Учасники представляли такі спеціальності: фортепіано, ритм-гітара, бас-гітара, ударні, саксофон, труба, тромбон, вокал та "епізодичні інструменти". В останній групі виявилося лише троє учасників: флейтистка з Вірменії Неллі Манукян, російський виконавець на губній гармоніці Борис Тесль та ізраїльтянин Віссам Аррам (грав на рідкісному ударному інструменті дарбуці). Всі музиканти були віртуозні й винахідливі. Приз глядацьких симпатій здобув литовець Юозас Куратіс, який не ввійшов, правда, в число фіналістів з відбору журі.

Визнання журі й одеської публіки отримав дев'ятилітній піаніст-вундеркінд з Індонезії Джоуї Александер Сіла. Мініатюрне створіння (на вигляд йому років п'ять-шість). Грає зріло, застосовуючи чимало найрізноманітніших стилістичних та фактурних прийомів, чудово орієнтується в тональностях, має широку ритмічну палітру і досить вільний гармонічно. Вражає, коли на очах присутніх маленький імпровізатор вільно музикує на відому йому тему впродовж доброго десятка хвилин.

На мій погляд, не до кінця було витримано чистоту вимог до учасників фіналу. В одному випадку пропонувалося виконувати музику певного жанру (балада). В іншому слід було дотримуватися особливостей стилю (мейнстрім, бібоп, джаз-рок (фанк), латиноамериканський джаз, ф'южн). Перед стартовим жеребкуванням голова журі, відомий джазовий диригент, композитор і піаніст Анатолій Кролл (Росія), суворо попередив учасників про необхідність дотримуватися повної чистоти стилю. І підкреслив ще один важливий момент - у жодному разі не виходити за рамки відведених для кожної композиції 10 хв.

Відразу зазначу: жодної з цих умов не була дотримано повністю. По-перше, ідеально чистих стилів у мистецтві не буває, і в сучасному джазі зокрема. Важко уявити джазовий стиль другої половини ХХ - початку ХХІ ст., що не використовував би музичну мову попередніх епох і залишався б незаймано-чистим від впливів паралельних музичних напрямів. І хоча, не буду грішити, учасники дуже намагалися не вийти за стильові рамки, "вкраплення" й "перетини" все-таки виникали.

Другої умови також не виконав ніхто. Всі ансамблі постійно виходили за часові обмеження і грали не три композиції по 10 хв.: виступи тривали по 45-50 хв. Звісно, "джазу багато не буває". На щастя, члени журі нікого не покарали за перевищення часу виступу. Рівень виконавців був не завжди однозначний, з огляду на значну різницю у віці (від дев'ятилітнього Джоуї Александера Сіли - до 55-річного відомого й досвідченого американського гітариста Мелвіна Тейлора). Як конкурсанти в Одесу приїхали й інші, не менш популярні виконавці: кубинський піаніст Алексіс Бош, панамський бас-гітарист Рубен Рамос Медіна, чудовий шоумен, американський саксофоніст Ернан Джей Родрігес та ще кілька таких же великодосвідчених артистів. Саме вони й повезли перемогу на свою батьківщину... В окремих номінаціях нагороду поділили між двома переможцями. Серед призерів - одеська співачка Тамара Лукашева та її більш зрілий колега-піаніст Олексій Пєтухов. Трубачі: молодий Домінік Фусс (Австрія) і широко відомий Роберто Гарсія (Куба), тромбоністи Одей Аль-Магут (Нідерланди) і Моран Барон (Ізраїль), російський саксофоніст, викладач Ростовської консерваторії Олег Веліканов, гітаристи Джордж Ставрулакіс з Греції та ізраїльтянин Меїр Бен-Міхаель (обидва - володарі рідкісного за красою звуку і блискучої імпровізаційної манери). Яскраве враження справила молода кубинська барабанщиця Дзіссі Гарсія, яка набагато випередила суперників за майстерністю (втім, жодного слабкого виконавця у фіналі не було, - загальний рівень виявився досить високим).

Завершився фестиваль оваціями, загальним джемом і танцями - на сцені і в залі.

КОМЕНТАР

Анатолій КРОЛЛ, народний артист Росії, бендлідер, автор музики до кінофільмів "Ми із джазу", "Зимовий вечір у Гаграх":

- Як ви оцінюєте нинішній фестиваль?

- Ми переконалися: не треба вступати в якісь партії та залучати дипломатів. Досить зібратися творчим особистостям з різних куточків світу. І ми побачимо, як вони підтримують одне одного, допомагають товаришам, хвилюються за них незважаючи на змагальність, що лежить в основі цього проекту. Потрібно виходити разом на сцену і зав'язувати творчу й людську дружбу між народами.

- Що ви думаєте про індонезійського диво-піаніста Джоуї Александера Сілу?

- Уперше почув про нього від світової ікони джазу Хербі Хенкока. Я не сумнівався: рівень цього крихітного артиста дуже високий. Але те, що всі ми почули тут "наживо", перевершило найсміливіші прогнози. На очах у здивованого залу, що затаїв подих, дитина запросто взаємодіяла з сильними дорослими партнерами і вводила у свою гру власні значні імпровізаційні моменти. Це просто феномен, супервундеркінд. Побачене і почуте в його виконанні - за межами здорового глузду.