НОВИЙ ПОВОРОТ ГОЛОВНОГО «МАШИНІСТА»

6 червня в НП «Україна» відбудеться українська прем’єра нової концертної програми Андрія Макаревича і групи «Квартал» — «Время напрокат».

Для старшого покоління концерт «ВРЕМЯ НАПРОКАТ» — це «другий подих» пісень, з якими пройшла їхня молодість. Для молодих меломанів — це сучасні й «потужні» хіти в альтернативній музичній оболонці. Головний «машиніст» спробував прикласти класичні хіти «Машини часу» 70-х і 80-х до фірмового звуку «Кварталу» — жирного фанку, соулу, джазу... Та пригадаємо, як усе починалося.

А починалося, зрозуміло, все з «Бітлз». Андрій Макаревич почув «Бітлз», повернувшись якось зі школи: батько переписував узятий у знайомих диск «Hard Day’s Nights» на магнітофоні «Філіпс».

Батько, Вадим Григорович, служив архітектором, причому був у своїй справі одним із головних (пам’ятник Карлу Марксу на Театральній площі, приміром, його проект). Відповідно, і магнітофон, і фірмові диски, привезені із закордонних відряджень, були цілком природною частиною життя Андрія. Якщо додати, що мама Ніна Марківна — мікробіолог і доктор наук, то виходить більш ніж благополучна московська сім’я, «золотий хлопчик» із якої, наслухавшись «Бі-тлів», подався в бунтарі. Відростив волосся і розгулював по Москві у неймовірних яскраво-жовтих кльошах. І ще він створив групу «Машина часу». Музика якої виконувала ту саму функцію, що і штани. Тому що, суворо кажучи, роком не була, але була іншою, не такою, яку потрібно було слухати на початку сімдесятих. Загалом, бунт був у наявності. І кара не змусила на себе чекати. Макаревича відрахували з престижного архітектурного інституту, куди він поступив по батьківських стопах.

За карою пішла і нагорода. У 1976 році «Машина» несподівано отримала запрошення до Таллінна на фестиваль із піонерською назвою «Пісні молоді-76». Але всім було зрозуміло, що хитрі прибалти проводять під цією вивіскою справжнісінький рок-фестиваль. До речі, там, у холодному талліннському тролейбусі, Макаревич познайомився із закутаним в овчинний кожух Гребєнщиковим, який із «Акваріумом» добрався до фестивалю взагалі без запрошення і ледве чи не пішки. Але ні «Акваріуму», ні професіональним прибалтійським групам удача не посміхнулася: фестиваль виграла «Машина часу». Якщо перечитати або переслухати тодішні тексти Макаревича, то стане зрозуміло, що ніяким бунтом у них і не пахло. Просто Андрій Макаревич виявився дуже чутливою молодою людиною. Він уловив основні емоції, що оволоділи поколінням його однолітків: неясну тривогу, тугу, неусвідомлене прагнення до чогось іншого.

Якихось інших ознак бунту, андеграунду і контркультури в Макаревичі не спостерігалося. Поки сотні тисяч його шанувальників на одній шостій частині суші медитирували під «Кафе «Ліра» і кричали «Вот, новый поворот», автор і виконавець закінчив-таки вечірнє відділення архітектурного й улаштувався за фахом до проектного інституту. «Машина часу» більш-менш благополучно «подвизалася» при театрах, а з початку вісімдесятих була допущена до виступів у палацах спорту.

Трохи пізніше група «прорвалася» у кіно і на телебачення, знявшись у музичному фільмі «Душа» із Софією Ротару. Заради цього прориву Макаревич у рядку «И Бог хранит меня» (пісня «Костер») замінив ідеологічно неправильного «Бога» на нейтральну «судьбу». Він не тільки не сходив на барикади і не замикався в підпіллі, навпаки, він докладав зусиль, щоб стати представником офіційної культури.

І якби тодішня влада була трохи розумнішою, весь феномен «чужої» групи «Машина часу» легко було звести нанівець, виписавши Макаревичу, скажімо, премію Ленінського комсомолу. Натомість влада 1982 року вирішила закрити групу статтею «Рагу из синей птицы» в «Комсомолці». Найцікавіше, що Макаревич у відповідь написав листа до відділу культури ЦК ВЛКСМ, намагаючись щось розтлумачити про несправедливість...

Важко собі уявити такого листа за підписом Юрія Шевчука, Віктора Цоя або Бориса Гребєнщикова. Та всі вони вперше почули «Бітлз» за цілком інших обставин. Стартові умови Андрія Макаревича і славнозвісних рокерів були неоднаковими. Протест останніх (а радянський рок, як не крути, це в першу чергу все одно протест і тільки в третю-четверту — музика) був набагато конкретнішим, більш соціальним. Протест Макаревича був романтичним — так, узагалі. Своєю благополучною сім’єю Андрій Макаревич виявився пов’язаним із суспільством, із соціумом набагато міцніше, ніж інші рокери. І тому, коли настав час вибиратися з окопів, зробив це набагато легше й успішніше за інших.

Друга причина, через яку все відбулося так, а не інакше — у характері самого Макаревича. Він просто нездатний не домагатися успіху, він від цього хворіє.

Сьогодні він — президент власної телекомпанії «Смак», ведучий трьох авторських телепрограм, постійний персонаж рекламних кліпів, співвласник мережі магазинів побутової техніки і мережі ресторанів, співзасновник стоматологічної клі-ніки, розкручений митець-графік, продюсер безлічі музичних і немузичних проектів. Вельми благополучний за радянськими мірками рівень життя його сім’ї став для Андрія мінімальною точкою відліку, підніманням над якою, мабуть, він лише і може виміряти свою спроможність. Між іншим, в історії хіпі це досить відомий феномен.

Проект із групою «Квартал» аж ніяк не означає, що «Машина часу» розпалася. Для цього немає жодних мотивів і причин. Коли є вільний час, кожен із членів групи займається своєю справою. Євген Моргуліс, приміром, бли-скуче випустив сольний аль-бом, як і Макаревич. Також у Макаревича вже був прецедент творчості з іншою групою в акустичному проекті — з квартетом «Папороть». Тоді Андрій Вадимович пояснив, що за 30 років із «Машиною часу» електрики «наївся». Але це не завадило достойно відзначити 30-річчя «Машини часу»...

Дорікати ж музикантові тим, що він обуржуазився і змінив своїм бунтарським ідеалам — справа немудра. Хоча б тому, що змінився час. Адже Макаревич чесно попереджав в одній із пісень, що не хотів би бути записаним у герої вчорашніх днів. От і не записався — абсолютно адекватно вписався в герої днів сьогоднішніх. А хто вже з них із мінливим світом під кого прогнувся і хто все ж таки був розумніший: той, хто «без потерь дожил до теплых дней», чи той, у кого «большой огонь угас», — це вже лірика. Автор — Макаревич. У цей момент у нього просто новий поворот...