НОВИЙ МАРШРУТ «НІЖНОСТІ»

Прем’єра монодрами Віталія Губаренка «Ніжність», що відбулася в Колонній залі імені М.Лисенка, мала надзвичайний успіх. У цей вечір панувала якась особливо дивовижна атмосфера: після заключних звуків оркестру запала промовисто хвилююча тиша, а згодом зірвався бурхливий шквал аплодисментів. Це був той рідкісний і щасливий випадок, коли почуття, переживання й емоції виконавців та слухачів були співзвучними, а їх серця билися в унісон. Постановники філармонійної версії твору відзначили його своєрідний ювілей, адже вперше «Ніжність» прозвучала у концертному виконанні тридцять років тому саме у стінах Колонної зали. А далі доля цього справді прекрасного і високо поетичного твору була винятково щасливою. З ним познайомилися слухачі багатьох міст України, Росії, звучав він також у Болгарії. Виконували оперу понад двадцять співачок, різні диригенти та оркестри, кожен трактуючи її по-своєму. Рівноправними були як чисто концертні виконання, так і цікаві сценічні інтерпретації.

У найновішій філармонійній постановці виконавці продемонстрували своє бачення винятково складного для сценічної інтерпретації твору. Це був цікавий дебют молодого режисера, студентки четвертого курсу Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського Ірини Нестеренко, а також прекрасної солістки, лауреата Міжнародних конкурсів Ірини Вежневець. З метрів у цьому спектаклі брали участь диригент-постановник Микола Дядюра, драматичний актор Володимир Нечипоренко, а душею спектаклю став Володимир Лукашов, у майстер-класі якого навчається Ірина Нестеренко. Постановники потрактували оперу не як монодраму, а вирішили її як своєрідну дуодраму, незвичайний діалог її — Ніжність та його —Луї, яких розділяє велика часова відстань. Для здійснення цього задуму режисеру довелося розширити авторський текст: до моноопери, написаної за новелою Анрі Барбюса, вона додала власний пролог передісторію кохання й розлуки, а також любовні листи з творів А.Моруа, С.Цвейга, Г.Апполінера. Пролог і листи Луї читав В.Нестеренко на фоні вдало підібраних уривків з Concerto-grosso Губаренка. А далі драматичному актору була відведена доволі невдячна мімічна роль. І якщо вступний монолог і листи прозвучали у виконанні відомого артиста доволі переконливо, то в самій моноопері він здавався надто холодним і відстороненим, що різко контрастувало з емоційним станом героїні, палко кохаючої і страждаючої жінки, яка не захотіла й не змогла жити після розлуки з коханим. Нагадаю, що в опері її трагедія розкривається у чотирьох листах-монологах, які він одержує наступного дня після розриву, а потім — через рік, одинадцять і двадцять років. І тільки на останок розкривається страшна правда: листи приходили до нього вже з небуття.

З винятково складною партією, сповненою тонкої трепетної лірики, великої сили драматизму, розмаїття контрастних почуттів та настроїв, Ірина Вежневець справилася відмінно, створивши багатограний образ самовіддано кохаючої жінки, яка за коротку миттєвість проживає ціле життя. Співачка має гнучкий, драматично насичений голос, чітку дикцію (у такому творі це особливо важливо), привабливу зовнішність і прекрасні акторські дані. Вона винятково тонко відчула (не без допомоги концертмейстера Н.Борисенка та диригента-постановника) особливий нерв і неповторний чар музики Губаренка, одного з найталановитіших композиторів-романтиків ХХ століття. Тому можна пробачити їй деякі огріхи — форсування моментами звуку, очевидно, частково викликане прем’єрним хвилюванням. Порадував слухачів і оркестр Національної філармонії України, який під орудою М.Дядюри інтерпретував твір переконливо і натхненно. Правда, моментами емоційне захоплення диригента не давало йому змоги зберегти звуковий баланс поміж солісткою і оркестром. Сцену було поділено навпіл. Оркестр знаходився праворуч, а простір ліворуч займали вкрай скромні, виконані з тонким смаком натяки на декорацію (художник Сергій Лукашов): маленький столик з кріслом, біла вуаль-стежина на чорних східцях, яка огортала сцену і стрімко піднімалась нагору. У всьому спектаклі, у найменших його деталях відчувалася кропітка робота молодого режисера і її керівника.

Цікаво, що філармонійна прем’єра «Ніжності» відбулася незабаром після оперної постановки, теж вельми успішної, свідченням чого стали переповнені зали. А це у сучасній театральній практиці можна вважати випадком безпрецедентним.