НОВІ НІМЕЦЬКІ. ДУБЛЬ ШОСТИЙ

Черговий фестиваль сучасного кіно Німеччини, який регулярно проводить Німецький культурний центр Гете-інститут «Інтер націонес Київ» та його натхненний директор Іоганнес Еберт, цього року особливий. По-перше, вперше зроблено спробу вивезти частину фільмів у Львів — місто, кінопрокат якого перебуває у катастрофічному стані. Спробу можна вважати вдалою: єдиний кінотеатр, що працює регулярно, — Галицький центр кіномистецтва — протягом трьох грудневих днів показу був заповнений майже вщерть, незважаючи на неопалюваний зал, жорсткі холодні крісла і обсипання стелі. Друга особливість нинішнього фестивалю пов’язана з демонструванням фільмів у Києві. Показ уперше проходив не в стінах Будинку кіно, де зазвичай збираються професіонали-кінематографісти і досить вузьке коло запрошених. На жаль, застаріла кінопроекційна апаратура не дозволяє там показувати сучасні фільми в зображенні і звуці так, як замислювалося авторами. (Сподіватимемося, що регулярне проведення в Будинку кіно ярмарку промислових товарів дозволить свого часу обладнати належним чином і кінозали.) На щастя, на київському Подолі є оновлений «Жовтень», де всі бажаючі, заплативши за квиток скромну ціну від 6 до 12 грн., можуть насолоджуватися проекцією в системі Dolby Digital.

Що ж запропонували українській публіці цього разу? Передусім, це улюблений фільм киян (та й глядачів багатьох інших міст світу) «Тувалу» Файта Хелмера — володар призу глядацьких симпатій на позаторішньому МКФ «Молодість». Нагадаємо, що в цій романтичній історії кохання двох молодих людей репліки росіянки Чулпан Хаматової і француза Дені Лавана не потребують перекладу — відсутність необхідності дубляжу чи субтитрування також додало популярності цій чудовій картині. Російська зірка з’явилася і ще в одному фільмі фестивалю — «Англія!» Ахіма фон Борріса, який ось уже два роки, за дивним збігом обставин, в останній момент не потрапляє на «Молодість». Тут партнерами Ч.Хаматової були «колишній» грузин, а нині австріяк Мераб Нінідзе і молодий російський актор Ігор Шведов. Головний герой — чорнобилець, який помирає від лейкемії, прагне реалізувати мету свого життя — потрапити в Англію, країну мрії. Однак провести майже всю решту своїх днів йому доведеться в Берліні — серед друзів і ворогів, знайденої і втраченої любові...

Зовсім інший настрій у комедії «Футбол — наше життя» (режисер Томілой Віганд), справжнє задоволення від якої могли отримати як футбольні уболівальники, так і просто любителі грубуватого «народного» гумору. Затятий фанат футбольного клубу «Шальке 04» (аналог донецького «Шахтаря» у бундеслізі) Ганс, роль якого виконує видатний німецький комік Уве Оксенкнехт, б’ється об заклад на дім своєї сім’ї, що аргентинець Діос, який втратив інтерес до гри, усе ж таки заб’є гол у наступному матчі. Домогтися цього виявляється зовсім нелегко, але тим солодша перемога!

І нарешті, «ударна пара» фестивалю — фільми «У липні» й «Експеримент», які принесли талановитому актору Морітцу Бляйбтрою Золоту «Лолу» (Національний німецький кіноприз), а також приз публіки як кращому актору 2000 року. Перший із них — романтична любовна історія в жанрі road movie, дія якої переміщається з Німеччини через Австрію, Угорщину, Румунію та Болгарію до Туреччини. Головний герой — скромний майбутній учитель фізики Даніель — іде за своїм сонцем-любов’ю — німкенею Юлі — у спекотні дні липня (німецькою — і-Юля), опираючись спокусам сербки Луни та бережений ангелом — туркенею Мелек. «У липні» — це свіжий, іронічний, стрімкий, винахідливий і ніжний фільм, автор якого — молодий режисер турецького походження Фатіх Акін.

Крім того, за кращу акторську роботу у стрічці «Експеримент» Олівера Хіршбігеля приз публіки здобули актор другого плану Юстус фон Донаньї, художники-постановники і в цілому картина як кращий фільм року. Жорстока історія зіткнення «охоронців» та «ув’язнених» у змодельованій в’язниці (що закономірно закінчується трагічно) будується на реальних психологічних експериментах, які проводилися в деяких країнах (початковий титр картини робить посилання на Стенфордський університет у США). Знята в жорсткій квазі-документальній манері, із наростанням по ходу дії темпу, що сягає апогею у фінальній сцені погоні збожеволілих «охоронців» за настільки ж збожеволілими «ув’язненими» і організаторами експерименту, — картина змушує глядача замислитися над витоками тоталітаризму, над тонкою межею, що відділяє нормальну людину від фанатика-фашиста...

Інтерес публіки до нових німецьких фільмів, зростання їхньої якості (додамо до цього загальне піднесення кіновиробництва в Німеччині) і невтомна активність Гете-інституту в проведенні таких акцій уселяють надію на нові їх «дублі».