НОВА СУМНА КАЗКА

Марфа Ксенофонтівна була удостоєна премії ім. Т.Г.Шевченка, 2000 р. стала першим лауреатом премії ім. Катерини Білокур. Розписи в магазині «Казка», мабуть, підсумкові роботи всього життя художниці. У журналі «Президент» № 6 за 2001 рік мистецтвознавець З.Чегусова писала: «... майстри створили унікальні настінні декоративні розписи в інтер’єрі магазину іграшок «Казка» в Києві, що закохали в їхню творчість усіх киян. На жаль, із часом улюблений дітьми й дорослими (звичайно і гостями Києва) столичний магазин іграшки, що сприймався всіма за казкове царство, перетворився на місце продажу будь-чого. Поки ще не пізно, поки ще не загинули твори монументально-декоративного мистецтва найвищої художньої цінності, слід було б міській владі подбати про їх збереження й, можливо, створити в цьому приміщенні музей, приурочивши його відкриття до 80-річного ювілею (в 2002 р.) Марфи Тимченко».

Відкрили не музей, а магазин «Нова казка». У торговому залі потворні криві сині смуги на місці чудових і добрих фантастичних розписів, якими милувалися всі, хто приходив у справжню казку. Серед них були не лише діти, а й дорослі цінителі прекрасного, часто іноземні гості, у тому числі французький художник Сен-Санс, американська художниця Жаклін Катані, польський скульптор Земла та багато інших.

Творчість М.Тимченко цінують і знають у багатьох країнах світу. Вона своєю індивідуальністю, яскравістю таланту підкорила країни та материки. У своїй країні також цінована, але не всіма. Розумний і грамотний власник таких цінностей зумів би привернути іноземних туристів, щоб збільшити свої статки і вагу як культурної людини Але, але…. Даючи добро на знищення унікальних розписів, він не знав, хто така Марфа Тимченко, що таке петриківський розпис, уявлення не мав про їх значення у світовому мистецтві.

Петриківський розпис започатковано у с. Петриківка, що в Дніпропетровській області. Він незвичний своєю тонкістю, витонченістю письма. Народні майстрині фантазували у своїх домівках, розписуючи печі, грубки, стіни, навіть мазану глиною долівку по контуру прикрашали орнаментом. Марфа Ксенофонтівна виросла в цьому оточенні, вона «шкірою» відчувала масштаб, колорит композиції розпису в інтер’єрі. Саме тому так вдалися їй розписи в інтер’єрі магазину «Казка». Геніальність витвору була визнана в ті роки. І що ж тепер? Цих розписів немає. Вони залишилися лише в репродукціях. Дивно, що ніхто не відповідає за цей вандалізм. Адже є Закон «Про авторське право» зі змінами, внесеними в Закон України «Про авторське право і суміжне право» (Відомості Верховної Ради України, 1994 p. № 13 стор.64). У розділі II «Авторське право», статті 7 до суб’єктів авторського права зараховуються «твори образотворчого мистецтва» (пункт № 8). У статті 2 пункт 2 йдеться: «Власникові матеріального об’єкту, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволяється руйнувати цей об’єкт без попередження автора твору. Якщо збереження об’єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможливим, власник матеріального об’єкта, в якому виражено оригінал твору, повинен дозволити авторові зробити копію твору у відповідній формі». Здавалося б, усе ясно, але власники «Нової казки» не знають про цінність цих творів.

На проведеній 2001 року в Києві Міжнародній конференції у рамках програми TACIS «Захист авторського права у сфері образотворчого мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, народного мистецтва, реклами, дизайну та професійної фотографії» радник з промислової власності (Кабінет Казалонга, Париж) Володимир Дюшеман виклав принципи захисту, що діють у Європі. Одним із пунктів (стаття 12 — термін охорони) передбачене право на ім’я, право на повагу твору; далі — майнове право має термін, рівний тривалості життя автора, + 50 років після його смерті (post mortem).

Марфа Ксенофонтівна Тимченко жива, 2002 року їй виповнилося 80 років. Іванові Степановичу Скицюку — 92 роки, Олені Іванівні Скицюк — 53 роки.

Талановитий авторський сімейний колектив визнаний. Ось тільки захистити їх нікому. А закон же (частина III — забезпечення захисту прав інтелектуальної власності, пункт 5) розкриває механізм «карної процедури». У нашій країні, як бачимо, судових справ краще не починати. Результат залежить від займаної посади і наявності матеріальних можливостей. Мистецтво не має ні того, ні того. Тому витвори мистецтва і далі «убиватимуть», а натомість підвищуватимуть у ціні й у хибній геніальності сурогат.